Емоційна та фізична турбота люблячої родини допомогла дітям почуватися безпечно навіть у воєнні часи

У невеликому селі за 50 км від центральноукраїнського міста Кропивницький п’ятикімнатний будинок посеред тихої вулиці став притулком для одних із найуразливіших дітей України. Про це розповідає Foreign Ukraine  із посиланням на Plan International.

Прийомні батьки Юрій (54 роки) та Надія (49 років), переїхали до великого будинку у сільській місцевості, аби виконати те, що вони тепер вважають своєю спільною метою: «Захистити якомога більше дітей та дати їм інструменти для щасливого майбутнього».

Цю місію, в рамках якої 9 знедолених та покинутих дітей віком від 7 місяців до 16 років прийняли до свого дому, підтримала Plan International та її партнерська організація «Слов’янське серце», аби забезпечити новій сім’ї психологічну, логістичну та фінансову підтримку.

У своїй вітальні маленькі діти граються з іграшковими потягами, читають казки та будують будинки з Lego.

«Тут завжди шумно, але це означає, що завжди є радість», – каже 16-річна Вероніка, яка живе з родиною майже 5 років.

Проте створити щасливе середовище, ізольоване від болю та втрат війни навколо них, стало важче, ніж будь-коли. Зимові місяці принесли в регіон мінусові температури. Російські атаки безпілотників та ракет були спрямовані на енергетичну інфраструктуру, щодня відключаючи електроенергію в будинках.

Попри це, діти, які подолали труднощі, стійкі.

«Ми запалювали свічки та одягали більше одягу. Ми намагались якомога більше рухатися та грати в ігри, щоб не було так холодно», – жартує Вероніка, піднімаючи свою дворічну сестру на коліна.

Розуміння того, як лікувати психологічні рани війни та спогади про покинутість, стало викликом, який батьки, Юрій та Надія, разом долали.

«Деякі з наших дітей втратили батьків та родичів на війні, інші не мають уявлення, хто їхні біологічні батьки. Емоційна підтримка, яку надають соціальні працівники через регулярну терапію та навчання, допомогла моїм дітям пережити найважчі дні», – каже Юрій.

15-річний Віталій – один із найстарших прийомних дітей у родині, і йому подобається піклуватися про молодших братів і сестер. Хоча Віталій впевнений у собі, він постраждав більше, ніж більшість дітей його віку, втративши біологічну сім’ю та переїжджаючи з одного закладу до іншого протягом дитинства. Спочатку він відкидав сімейні правила та повністю недовіряв дорослим. Він був дратівливим, самотнім і схильним до тривалих періодів невтішного мовчання.

Віталію проводили сеанси терапії, спрямовані на розвиток навичок емоційної регуляції та вирішення конфліктів. Заохочення Віталія почуватися безпечно та захищено допомогло йому краще справлятися емоційно, і поступово, за підтримки батьків, він почав ставати більш соціальним та мотивованим до навчання як у школі, так і вдома.

Більшість дітей у прийомній сім’ї достатньо дорослі, аби розуміти небезпеки війни. Вони бачили, як над головою літають дрони. Вони чули вибухи ракет і сигнали повітряної тривоги. Але у своєму будинку посеред тихої вулиці діти також дізналися, як емоційна та фізична турбота люблячої родини може допомогти їм почуватися безпечно навіть у найнепевніші часи.