Разом із мінеральними ресурсами інших окупованих територій на північ та схід від Азовського моря, втрати України склали 12,4 трильйона доларів

Перше, що Марія Бубнова згадує про Азовське море, це маленькі вітрильники, які вона та її друзі орендували для подорожей його теплими та ледь солоними водами. Про це йдеться у спецрепортажі Al-Jazeera, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Це була наша традиція – збиратися разом раз на рік», – розповідає темноволоса бізнесвумен, переселенка та мати двох дітей.

Сьогодні Азовське море більше не є місцем сумних спогадів для таких українців, як вона. Росія окупувала його після вторгнення в Україну у 2022 році.

Бубнова виросла у Маріуполі, південно-східному місті з майже півмільйонним населенням і найбільшим портом на Азові. Наймілкіше море у світі розміром зі Швейцарію було розділене між Україною та Росією після розпаду Радянського Союзу у 1991 році.

Тоді там співіснували спа-курорти з двома величезними сталеливарними заводами, які виробляли 40% української сталі та забруднювали морський бриз.

Оминаючи риболовецькі флотилії та переповнені пляжі, десятки вантажних суден перевозили мільйони тонн сталевих плит разом із пшеницею, рослинними оліями та вугіллям до Чорного моря і далі до Середземного моря.

Майже 1500 км українського узбережжя Азовського моря було бюджетним місцем відпочинку для сімей із маленькими дітьми, які могли безпечно гратися у воді по коліна майже без хвиль.

Дорослі стікалися до спа-центрів, які пропонували цілющі грязі і термальні води для лікування артриту, шкірних захворювань та алергій.

«Нічого не взяли»

У 2011 році Бубнова та її чоловік Сергій почали продавати фрукти та овочі в Маріуполі, а потім диверсифікували свою діяльність, зайнявшись масовим виробництвом салатів та солінь.

У 2014 році РФ анексувала Кримський півострів, північно-східна частина якого обрамляє Азовське море, та допомогла сепаратистам створити дві тоталітарні, економічно мертвонароджені «державиці» на північ від Маріуполя.

Бубнови більше не могли продавати там свою продукцію через «прикордонні контрольно-пропускні пункти» та «митниці».

Вони отримали грант від Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) на виробництво заморожених супів, але запуск цього бізнесу був зірваний повномасштабним вторгненням Росії в лютому 2022 року.

Маріуполь постраждав сильніше, ніж будь-яке українське місто, оскільки російські літаки та артилерія цілодобово обстрілювали місто, вбивши десятки тисяч мирних жителів та знищивши його сталеливарні та інші фабрики та підприємства.

Родина Бубнової втекла з міста в середині березня 2022 року.

«Ми нічого не взяли, нічого, просто виїхали», – каже вона.

Обстріл знищив їхнє обладнання вартістю сотні тисяч доларів, а квартиру конфіскувала призначена Росією «влада».

Бубнова та її двоє дітей втекли до Нідерландів.

Знищений ВВП

Україна втратила все Азовське море після російського вторгнення 2022 року. Протягом кількох тижнів російські війська окупували все узбережжя, щоб створити «сухопутний міст» для захисту власного контролю над Кримом.

Москва оголосила Азовське море своїм «внутрішнім морем», а в 2023 році президент Росії Володимир Путін підписав указ про заборону Україні використовувати Азовське море.

Втрата Азовського моря підірвала економіку України.

«Азовське море завжди мало стратегічно економічне значення для України, передусім як центр логістики та експорту. Україна втратила близько 10-12% валового внутрішнього продукту через окупацію Азовського моря, але ця цифра може бути значно вищою через знищення Маріупольських металургійних заводів», ​​– розповідає Марина Горбашевська, завідувачка кафедри менеджменту та фінансів Маріупольського державного університету.

Разом із мінеральними ресурсами інших окупованих територій на північ та схід від Азовського моря, втрати України склали 12,4 трильйона доларів. Втрати включали майже 66% вугільних шахт України; 40% її металів; 33% її рідкоземельних корисних копалин, включаючи літій; 20% її природного газу; та 11% її нафтових родовищ.

Аби забезпечити свій контроль над Азовським морем, Москва почала будувати кільце доріг і залізниць навколо моря.

Для Москви «окупація» Азовського моря стала інструментом пропаганди та кроком до посилення державного контролю над економікою.

«Росія використовує гасло про Азовське як «внутрішнє море» з пропагандистською метою, щоб підвищити внутрішній попит на промислове виробництво, замовлене державою», – зазначив український аналітик Олексій Кущ.

Піррова перемога на братських могилах

Але втрати України не обов’язково перетворюються на здобутки Росії.

Сталеливарні заводи Маріуполя – це невідновлювані руїни, а їхні виробничі процеси, для яких потрібна була залізна руда з центральної України, навряд чи будуть повністю відновлені.

«Здобутки Росії з точки зору промислових активів дорівнюють майже нулю, оскільки тепер вона може використовувати лише промислову зону міста Мелітополь, що за 200 км на захід від Маріуполя», – пояснює Кущ.

Москва сурмить про «відновлення» Маріуполя, але українські чиновники стверджують, що поспішно збудовані будівлі стоять на місцях масових поховань убитих мирних жителів.

Хоча повітря навколо Маріуполя чистіше, морська вода перебуває у жалюгідному стані через зруйновану каналізаційну систему та забруднення від обстрілів.

Витік мізків також має вирішальне значення, оскільки біженці з Азовського регіону оселяються в інших регіонах України або за кордоном.

Після півтора року життя в Нідерландах Бубнова возз’єдналася із чоловіком та оселилася у Славутичі, колишньому містечку закритої Чорнобильської атомної електростанції.

Як іншим переселенцям, їм доводиться адаптуватися до життя на новому місці з невеликими грошима та активами, якщо вони взагалі є.

«Я нічого не знаю. Треба докласти всіх зусиль, аби знайти себе, почати працювати», – каже Бубнова.

Після ретельного планування вона та її чоловік заснували нову компанію з виробництва консервованих супів у пакетиках, а її 19-річна донька Аліна розробила новий рецепт борщу.

Зв’язок із Каспійським морем?

Існує один потенційний розвиток подій, який може різко посилити геополітичний статус Азовського моря та зруйнувати шанси України повернути його.

У 2007 році Кремль оприлюднив плани будівництва каналу між Азовським морем та багатим на нафту Каспійським морем вздовж низовини, яка з’єднувала їх мільйони років тому.

Канал надасть таким прикаспійським країнам, як Казахстан, Туркменістан та Азербайджан, доступ до Чорного та Середземного морів.

Якщо проект буде реалізовано, то він стане конкурентом Суецького каналу та посилить роль Росії в регіоні, де Китай і Туреччина борються за вплив.

«Це спрацює проти Китаю і Туреччини, та частково навіть проти Ірану. Якщо Росія вийде з війни і спробує продати цей проєкт Сполученим Штатам як інфраструктурний, що обмежує експансію Китаю, то це дуже погано для нас. Україна просто стане перешкодою, яка стоятиме на заваді проєкту зі своїми вимогами повернути окуповані території», – підсумував український аналітик Ігор Тишкевич.