Зростання внутрішніх проблем в ЄС, поглиблення протиріч зі США, війна у Перській затоці, рекордні ціни на енергетичних ринках — не сприятимуть зростанню допомоги для України і посиленню тиску на Росію незалежно від постаті угорського прем’єр-міністра, тому політика Петера Мадяра суттєво не зміниться

«Ми не хочемо бути найвеселішим бараком «Газпрому», «ми вказали росіянам на двері і не повинні дозволити їм повернутися у вікно». Ці слова можна було б приписати лідеру угорської опозиції Петеру Мадяру, який здобув перемогу на парламентських виборах в Угорщині у 2026 році, — недаремно від нього чекають, що він покінчить з репутацією своєї країни як проросійської в Євросоюзі. Але насправді це цитати Віктора Орбана кінця 2000-х років, коли він сам був лідером опозиції та критикував уряд Ференца Дюрченя за надмірну близькість із Москвою. Про це йдеться в аналітичній публікації Максима Саморукова, наукового співробітника Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

З того часу Орбан повернувся до влади і керував Угорщиною так довго і яскраво, що всі уже забули, а як взагалі поводяться інші прем’єри, крім Орбана. Як вони вибудовували б відносини з Росією, Україною, Європою. Скільки в орбанівському курсі особистих уподобань, а скільки — об’єктивної необхідності, від якої не може втекти жоден угорський лідер.

Таке порівняння показало б, що Орбан виділяється серед низки угорських правителів не так проросійським, як антиукраїнським настроєм. А останній, незважаючи на сумні перспективи особисто Орбана, стає дедалі популярнішим у всіх країнах Східної Європи, які вбачають у євроінтеграції України загрозу власному добробуту. Отже, за всієї епохальності виборів, що відбулися в Угорщині, чекати від нового керівництва країни радикальних змін навряд чи варто.

Падіння з геополітичних висот

Енергетична залежність Угорщини від Росії, як і бажання частини угорських еліт заробляти на ній, виникли задовго до приходу Орбана. Ще під час холодної війни Угорщина, яка уникала дратувати Москву після інтервенції 1956 року, виділялася на тлі інших країн соцтабору ресурсозалежною економікою. Спроби диверсифікації у 1990-х роках дали лише часткові результати, і зростання цін на енергоносії у 2000-х роках змусило угорців знову звернутися до російських пропозицій.

Будапешт був одним із ентузіастів проекту газопроводу «Південний потік», а тодішній прем’єр Угорщини Ференц Дюрчень багаторазово зустрічався з президентом РФ Володимиром Путіним, незважаючи на критику з Брюсселя та Вашингтона. Між двома лідерами встановилися такі близькі відносини, що Дюрчень їздив до Росії вечеряти з Путіним навіть після того, як втратив посаду прем’єра. Їздила з ним і його дружина Клара Добрев, яка досі залишається одним із лідерів ліберальної опозиції, і тепер уже вона таврує Орбана за загравання із Кремлем.

Однак і соціалісти Дюрченя 2010-го року, і FIDESZ Орбана 2026-го року програли вибори зовсім не через те, що угорське суспільство раптом обурилося їхньою співпрацею з Москвою. На рівні суспільних настроїв угорці не мають до Росії особливих симпатій, але вони також не довіряють і багатьом іншим країнам. В угодах із Кремлем для угорських виборців не було нічого нового ні тоді, ні зараз. Натомість по-новому пролунали начебто звичні звинувачення у тотальній корупції, коли вони наклалися на кілька років відсутності економічного зростання.

Орбан міг відмахуватись від антикорупційних розслідувань і щоразу переобиратися у 2010-х роках, поки угорська економіка впевнено росла не без допомоги його неортодоксальних рішень на кшталт додаткових зборів із іноземних корпорацій та податкових пільг для середнього класу. Але до середини 2020-х років зовнішні умови стали набагато гіршими, а сам Орбан, навпаки, втратив інтерес до управлінської плинності, закам’янівши від довгих років у владі. Провівши 20 років на чолі країни, він хотів зустрічатися із Трампом, Путіним, Сі і боротися за правий поворот у масштабах усієї Європи, а не керувати вітчизняною економікою.

Ціною такого нехтування внутрішніми проблемами став швидкий зліт опозиції. Там, де раніше сварилися один з одним прозахідні ліберали, дратуючи середнього виборця сильніше, ніж будь-які корупційні скандали навколо Орбана, звідки виникла нова і хижа партія TISZA. Замість захисту ліберальних європейських цінностей вона запропонувала людям покінчити із несправедливістю, коли одні несуть увесь тягар економічної кризи, а інші продовжують жити у розкоші.

Її лідер Петер Мадяр та решта нечисленного керівництва — це вихідці з тієї ж правлячої еліти, що й FIDESZ. Син генерального секретаря Верховного суду, онук судді Верховного суду та племінник колишнього президента Угорщини, Мадяр до 2024 року будував кар’єру на різних посадах у правлячій партії, держапараті та держкорпораціях.

Його соратниця, потенційний міністр закордонних справ Угорщини Аніта Орбан, у 2010–2015 роках працювала спецпосланцем з енергетичної безпеки у канцелярії прем’єра Орбана. Потенційни міністр оборони Ромулус Русін-Сенді керував генштабом Збройних сил Угорщини під час другого терміну Орбана. Головний економіст TISZA Іштван Капітань, окрім поста віце-президента Shell International, очолював Угорську асоціацію менеджерів, отримавши від уряду FIDESZ орден «За заслуги перед Угорщиною».

Не перемогти, а очолити

TISZA — не так ціннісна політична партія, як FIDESZ. Це смілива частина правлячої еліти, яка зважилася конвертувати у політичні дії загальноелітну втому від того, що Орбан із невеликою групою друзів та родичів сидять на своїх посадах надто довго і поводяться надто жадібно. А у питанні цінностей їх швидше обурює те, що їх в Орбана надто багато і вони обходяться занадто дорого — Угорщина вже кілька років не може отримати мільярди заморожених європейських субсидій через ідеологічне протистояння FIDESZ із Брюсселем.

Мадяр багато говорить про необхідність покінчити з корупцією Орбана та його оточення, але обіцянок радикальних змін в інших сферах у його передвиборчій програмі не простежується. А якби вони там і були, то реалізувати їх однаково практично неможливо.

TISZA — невелика партія з кількох яскравих політиків, які готові скористатися втомою від Орбана, щоб забрати у нього ключові посади в уряді та парламенті. Але вони не мають людей для того, щоб санувати всю машину держапарату і великого бізнесу, що зрісся із FIDESZ за довгі роки правління. Власне, перемога TISZA і стала можлива завдяки тому, що вона не загрожує нікому, окрім самої верхівки FIDESZ.

Зараз Мадяр на хвилі тріумфу обіцяє очистити від кадрів FIDESZ все, що можливо. Але насправді будь-які спроби кинути виклик основній масі держапарату, а не лише сім’ї Орбана, зіткнуться з тим, що навіть після поразки на парламентських виборах величезна кількість важливих посад залишається у руках висуванців колишньої правлячої партії — від президента та генпрокурора до суддів Верховного суду та редакторів державних ЗМІ.

Безперечно, новому прем’єру Угорщини під силу звільнити, скажімо, голову Рахункової палати — адже він, за чутками, зустрічається з колишньою дружиною Мадяра, яка сама була міністром юстиції в одному з кабінетів FIDESZ. Але замінити всіх, скрізь, одразу і з дотриманням усіх процедур — завдання нездійсненне і загрожує повстанням держапарату та великого бізнесу проти нового лідера.

Мадяру та його нечисленним соратникам залишається або влитися в існуючу систему, обмежившись косметичними змінами, або розпочати тривалу і завзяту боротьбу зі старими кадрами без особливих шансів на успіх. Угорщина — не перша країна, де опозиція приходить до влади після довгого та корумпованого правління популістів. Те саме відбувалося останніми роками у Словаччині, Польщі, Болгарії. І скрізь виходило так, що підходи попередників виявлялися або надто зручними та популярними, щоб нова влада від них відмовлялася, або надто вкоріненими, аби їх можна було переглянути без багаторічної апаратної боротьби.

Новий крайній

Те саме стосується і відносин нового угорського уряду з Москвою та Києвом. Коло угорських бенефіціарів від енергетичної залежності від Росії не обмежується Орбаном та його родичами. Багатомільярдні російські кредити на будівництво АЕС «Пакш», перепродаж російського газу з «Турецького потоку», пільгові постачання нафти трубопроводом «Дружба», настільки дорогі концерну MOL та його підрозділам у сусідніх країнах — усе це велика частина угорської економіки. Обрубувати її просто заради похвали Брюсселя не захоче жоден лідер.

Мадяр, незважаючи на підтримку ЄС, і не обіцяв нічого такого навіть до виборів. Його заяви на цю тему були нечіткі та неоднозначні, з планами вивчити існуючі домовленості щодо корупції і поступово знизити залежність від російських поставок до середини 2030-х років, що слабко в’яжеться з вимогами Брюсселя відмовитися від усього російського палива вже у 2027 році.

Далі багато залежатиме від того, наскільки жорстко ЄС пов’яже відмову від російських енергоносіїв із розморожуванням європейських субсидій, без яких економіка Угорщини впала у затяжну стагнацію. Але тут є підстави вважати, що значну частину грошей буде розморожено і без спеціальних поступок з боку Будапешта, а просто за сам факт перемоги опозиції. Після перемоги Мадяр не заощаджує на публічних заявах, приємних брюссельському вуху, а керівництво ЄС настільки втомилося від Орбана, що не може не нагородити угорське суспільство за його відсторонення від влади. А там можна роками вести конструктивні переговори щодо поступового зниження частки російських постачань.

Звичайно, Кремлю, який звик будувати зовнішню політику на особистих контактах, доведеться зіткнутися із деякими незручностями через відставку команди Орбана. Вибудувати такі ж тісні контакти з Мадяром навряд чи вдасться. Лобіювати винятки із санкцій стане складніше, зникне гарантоване вето Орбана на будь-які проекти допомоги Україні. Але ці труднощі ще не означають, що зі зміною угорського прем’єра ЄС відразу перетвориться на ефективну машину тиску на Москву та підтримку Києва.

Після гучних суперечок Орбана з українським керівництвом, від Мадяра чекають кроків назустріч Україні. Але й тут реальність може виявитися скромнішою за очікування. Це FIDESZ звинувачував Мадяра у готовності йти на будь-які поступки Києву, а сам політик нічого такого не обіцяв. Навпаки, він також вимагає захисту прав угорської меншини на Закарпатті, готовий пустити Україну в ЄС лише після референдуму, а в Європарламенті голосував проти надання українцям кредиту у 90 млрд євро. Опитування громадської думки показують, що виборці TISZA ставляться до України дещо краще, ніж прихильники FIDESZ, але й серед них частка тих, хто бачить в Україні загрозу, вища, ніж частка тих, хто її не бачить (36% проти 32%).

Тут справа не в особистих уподобаннях Мадяра і не в його гонитві за популярністю, а в тому, що тема української євроінтеграції в принципі стає дедалі непопулярнішою у східній частині Євросоюзу. Країни від Польщі до Болгарії бачать в Україні безпосереднього та небезпечного конкурента за європейські субсидії, недорогі робочі місця, сільськогосподарські ринки та доступ до російських енергоносіїв.

Своєю гучною норовливістю Орбан створив собі образ чи не єдиного супротивника допомоги Україні в усьому ЄС. Але насправді він був просто крайнім, який своїм вето брав весь негатив на себе, дозволивши іншим супротивникам залишитися у тіні. Без нього вперед доведеться зробити крок комусь іншому — зі Словаччини, Чехії, Німеччини, Польщі. Ваги навіть однієї маленької країни буде достатньо, щоб накласти вето у ситуації, коли ніхто й так не горить бажанням скидатися на 90 млрд євро для України під час власної кризи.

Зростання внутрішніх проблем в ЄС, поглиблення протиріч зі США, війна у Перській затоці, рекордні ціни на енергетичних ринках — не сприятимуть зростанню допомоги для України і посиленню тиску на Росію незалежно від постаті угорського прем’єр-міністра. І було б наївно вірити, що заміна одного лідера невеликої європейської країни на іншого — схожого, але молодшого — достатньо, аби принципово змінити ситуацію.