Гаряча й непримиренна суперечка між двома країнами за приналежність борщу до їх національної кухні вийшла на міжнародну арену

Борщ віднедавна став останнім полем бою у боротьбі України за утвердження національної ідентичності та позбавлення від багаторічного російського панування. На початку жовтня 2020 року Міністерство культури України внесло цю страву у перелік нематеріальних елементів української культурної спадщини. У кінцевому підсумку, Україна сподівається отримати міжнародне визнання в якості історичної батьківщини борщу шляхом включення його до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО. Про це йдеться в аналітичних публікаціях журналіста, редактора й перекладача Марка Рашкевича на сторінках Atlantic Council та Марії Вареннікової й Ендрю Крамера на сторінках The New York Times, переклад яких пропонує Foreign Ukraine.

Ця кампанія про борщ – це ще один крок України у напрямку дистанціювання від Росії, наративи, якої про історію, культуру, мову і навіть кулінарію часто затьмарюють або ж перекривають Україну на світовій арені. Минулого року допис на сторінці уряду Росії в Twitter викликав обурення багатьох українців, адже там назвали борщ «однією з найвідоміших та найулюбленіших страв Росії та символом її національної кухні». Дехто навіть уїдливо коментував, що Кремль не наситився окупацією Криму і тепер намагається вкрасти знамениту українську страву.

У битві за борщ Росія навряд чи з радістю сприйме поразку. Наступного дня після рішення Міністерства культури України, у Москві висловили своє невдоволення і назвали цей крок новою причиною міжнародного скандалу. Росія має багату історію присвоєння елементів української культурної спадщини – від народних танців до різдвяних колядок. За століття свого панування в Україні, Росія захопила величезну кількість артефактів з українських церков, монастирів, палаців та архітектурних пам’ятників для демонстрації в російських музеях, де вони зазвичай представлені, як елементи національної історії Росії.

Частково проблема полягає в тому, що коріння сучасної України та Росії сягає середньовічної Київської Русі. Україна є домівкою багатьох визначних пам’яток епохи Київської Русі, але століття імперського правління Росії в Україні дозволили їй практично безперешкодно контролювати історичні наративи. Так тривало до розколу СРСР. У підсумку, претензії Росії на роль спадкоємиці Київської Русі традиційно користувались широким визнанням, в той час як українська інтерпретація залишалась в тіні.

З часу набуття незалежності у 1991 році Україна прагнула дати відсіч, відвойовуючи різноманітні аспекти своєї ідентичності в Росії в рамках побудови власної нації. Після початку російської агресії в Україні у 2014 році це стало питанням національної безпеки. З історичними претензіями Кремля на центральну роль у гібридній війні проти України, її здатність утверджувати альтернативну та незалежну ідентичність була далеко не академічною.

Ці зусилля включають і вельми успішну кампанію CorrectUA під керівництвом МЗС України, яка стартувала у 2018 році і спонукає міжнародні мас-медіа використовувати українську транслітерацію географічних назв України. Це допомогло переконати багато провідних світових мас-медіа змінити правопис української столиці з Kiev на Kyiv.

Боротьба українців за вихід з російської тіні виходить далеко за межі історії та національної ідентичності. За останні 6 років гібридні бойові дії вплинули практично на усі сфери повсякденного життя – від бізнесу та ЗМІ до культури й релігії.

Найбільшим досягненням України у державотворенні з 2014 року є забезпечення права на створення незалежної православної церкви. Цей прорив наприкінці 2018 року завдав удару по залишкам російського панування в українському суспільстві. Російська православна церква різко на це відреагувала, розірвавши відносини із Константинопольським патріархатом. Москва також лобіювала серед інших православних патріархатів у світі питання невизнання Православної Церкви України.

В той час, коли Україна та Росія переживають болючий геополітичний розрив, економічні відносини також страждають. Оскільки обсяги імпорту та експорту між двома країнами різко впали до рекордно низької позначки, Китай наздогнав Росію і став найбільшим торгівельним партнером України. Євросоюз також зміцнив свої позиції в якості найбільшого ринку для українського експорту, користуючись перевагами Угоди про асоціацію, яку підписали у 2014 році.

Колись практично неподільні фізичні кордони між Україною та Росією з 2014 року значно ускладнились. Прямі авіарейси між двома країнами були призупинені у 2015 році, а залізничне сполучення моментально обірвалось. А багатьох відомих представників російського шоу-бізнесу не пустили в Україну за їх публічну підтримку російської агресії та анексії Криму.

З намірами обмежити можливості Кремля проводити інформаційну війну проти України, були заблоковані російські телеканали та соціальні мережі. Паралельно вживались заходи щодо збільшення україномовного контенту у вітчизняних ЗМІ і це вивело українські фільми, комедійні серіали, музику на перший план в боротьбі з російськомовними конкурентами. Це посприяло нещодавньому буму в українській музичній та кінематографічній індустрії. І от спроби проголосити борщ українським – це частина грандіозного історичного процесу, що зараз відбувається в Україні, яка рішуче готова вийти з міжнародної тіні.

«Багато речей вкрали в України, але наш борщ ми не віддамо», – розповідає шеф-кухар Євген Клопотенко, який очолює кампанію з визнання цієї страви елементом української культурної спадщини.

Він за підтримки Міністерства культури та Верховної Ради намагається виправити ситуацію, скерувавши заявку в ЮНЕСКО про внесення борщу у перелік нематеріальних атрибутів культурної спадщини України.

Навіть деякі російські історики кулінарії та авторитетні довідники радянської епохи вказують українське походження борщу. Але після розпаду СРСР, Росія значно частіше заявляла свої права на цю страву. Навіть у крамницях та ресторанах Європи й США, борщ називають російською стравою.

Клопотенко створив з цією метою неурядову організацію і впродовж кількох місяців вони ретельно збирали докази української приналежності борщу.

Щоб домогтись визнання зі сторони ЮНЕСКО, українцям не потрібно доводити, що борщ є ексклюзивним для їх країни, а лише продемонструвати його спорідненість з культурою в таких речах, як весільні та похоронні ритуали.

Суперечка за борщ підкреслює значно глибші розбіжності між Україною та Росією. Українці бачать, що Росія окрім військового вторгнення, намагається присвоїти усю культурну спадщину східнослов’янського світу.

В західних країнах борщ завжди вважали російською стравою частково через багаторічну тенденцію асоціювати Росію з усім радянським. А от у багатьох радянських кулінарних книгах, борщ вважали українською стравою, зокрема і в авторитетному дослідженні національної кухні від 1978 року.

Навіть у класичній радянській кулінарній книзі «Книга смачної та здорової їжі» від 1939 року, борщ не вважали російською стравою. Чесно кажучи, в Росії також є багато селищ й містечок, які назвали на честь борщу. Він досить активно поширювався центральною Росією починаючи з кінця XVIII сторіччя, а згодом став основним продуктом у меню їдалень на радянських заводах.

Варто зазначити, що росіяни іноді посилаються на зовсім іншу страву, яку в середньовіччя готували з дикого борщовика, світлого пива та ферментованого хліба. Його також називали борщем і він згадується у книзі порад для сімейного життя XVI століття під назвою «Домогосподарка».

Останнім часом Росія схоже дала задній хід і на сторінці посольства США в Росії у Twitter було опубліковано допис з таким текстом: «Борщ – національна страва багатьох країн, зокрема Росії, Білорусі, України, Польщі, Румунії, Молдови та Литви».