Величезне державне конструкторське бюро «Південне» та ракетний завод «Південмаш» у Дніпрі зараз переважно переключилися на створення військової техніки

1 серпня 2023 року витончена ракета Antares компанії Northrop Grumman піднялася із заболочених угідь східної Вірджинії, вивівши на орбіту вантажний космічний корабель, який прямував до Міжнародної космічної станції. Запуск був плавним та бездоганним. Перший ступінь ракети, зібраний у Дніпрі, відокремився приблизно через 3,5 хвилини після старту та впав у бурхливі води Атлантичного океану, як і було заплановано. Успіх запуску був, мабуть, гірким для українських інженерів, які будували цей ступінь. Тому що політ був останнім для цього типу Antares серії 230, де були українські комплектуючі, а також двигуни російського виробництва. Про це йдеться в аналітичній публікації Space, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Володимир Усов, підприємець, який народився в Україні та колишній голова Державного космічного агентства країни, не сумнівається, що співпраця з Northrop Grumman — така цінна для українців, оскільки відкрила їм двері на Захід — стала жертвою війни, яку веде проти них Росія.

Завершення проекту Antares є лише одним із багатьох ударів, які зазнала могутня українська космічна галузь після 24 лютого 2022 року.

Величезне державне конструкторське бюро «Південне» та ракетний завод «Південмаш» у Дніпрі, де збирали перші ступені «Антареса», неодноразово зазнавали російських ракетних обстрілів. Точний масштаб збитків, яких зазнали ці об’єкти, невідомий, але Усов сказав, що заводи, гігантські державні підприємства часів, коли Україна була частиною Радянського Союзу, зараз переважно переключилися на створення військової техніки.

«Дніпро атакують майже щотижня, і [росіяни] націлені на критичну інфраструктуру. Було декілька авіаударів по підприємствах [Південне та Південмаш]. Були певні збитки, але заводи зараз працюють досить інтенсивно, в основному за військовими та оборонними програмами», – зазначає Усов.

До війни заводи «Південмаш» і «Південне» виготовляли близько 100 ракет-носіїв на рік, зокрема і власну українську ракету середньої дальності «Зеніт», яка у минулому запускала комерційні корисні вантажі з російського космодрому Байконур у Казахстані, а також з водних платформ Sea Launch Alliance.

«Південмаш» і «Південне» також виготовляють розгінні ступені для європейської легкої ракети Vega та її версії Vega C. Але Усов каже, що, як і в Антаресі, ця співпраця теж наближається до завершення. Втрата цих контрактів завдасть шкоди Україні, яка прагне створити космічний сектор, незалежний від свого колишнього гегемона. Італійська фірма Avio, виробник ракети Vega, поки що не підтвердила, чи припиняє вона використовувати українську технологію розгінного блоку, але після вторгнення Росії натякнула, що може шукати заміну європейського виробництва. Усов не вітає цей крок, хоча розуміє, що Україна не зі своєї вини стала бізнес-партнером високого ризику.

«Україна отримує велику [військову] підтримку, але якщо ви подивитесь на нашу співпрацю у космосі, то зараз її майже немає. Це зрозуміло. Наші партнери знають, що через війну існує ризик для технологій, а отже, для їхніх розкладів і клієнтів. Ніхто не хоче йти на такий ризик», — вважає Усов.

Деякі стартапи, зокрема «Курс Орбітал» Усова та ракетна фірма зі штаб-квартирою у Великобританії Skyrora, продовжують працювати на своїх науково-дослідних і дослідницьких підприємствах в Україні, хоча їхня основна діяльність знаходиться в Європі. Проте, більші проекти переважно завершилися. Ракетобудівна компанія Firefly, яка лише шість років тому відкрила великий центр досліджень і розробок у Дніпрі, вийшла з країни. З припиненням цих партнерств українська армія інженерів і космічних експертів не тільки залишилася без роботи, але й знову ізольована від світу.

«Відверто кажучи, я бачу більше шкоди [українській космічній галузі] від тих колаборацій, яких тут уже немає, ніж від прямих авіаударів російської армії. Звичайно, є деякі стартапи, які включають невеликі команди молодих інженерів, яких недостатньо, щоб замінити великі програми, у яких брали участь тисячі фахівців у космосі», — сказав Усов.

Раніше Усов мав сміливі амбіції щодо космонавтики України. Під час свого перебування на посаді голови Державного космічного агентства України у 2020 році він працював над закладенням основи для більш відкритої та комерційно орієнтованої галузі, яка замінить жорстко контрольовані державою способи діяльності, успадковані з радянської епохи. Спадщина України в аерокосмічній галузі, без сумніву, є світового рівня. Насправді, Сергій Корольов, ідеолог успіху Радянського Союзу у космічній гонці 1960-х років, народився і виріс в Україні. До російського вторгнення у державних корпораціях, якими керує українське космічне агентство, працювало 16 000 людей, майже стільки ж, скільки в NASA.

Але, незважаючи на доведений досвід України у розвитку космічних технологій, двері на Захід не були особливо відкритими для колишньої радянської республіки. На відміну від своїх західних сусідів Угорщини, Словаччини та Польщі, які до 1989 року входили до Східного блоку, але не до Радянського Союзу, Україна й близько не приєднається ані до Європейського Союзу, ані до Європейського космічного агентства (ESA).

Щоб зберегти двері України на Захід, принаймні, прочиненими, Усов та багато інших космічних підприємців створили європейські офіси для своїх компаній, через які вони можуть отримати фінансування та підтримку ESA та продовжувати будувати ці дорогоцінні міжнародні відносини.

Kurs Orbital Усова, який розробляє систему стикування для майбутніх місій з дозаправки на орбіті та видалення космічного сміття, створив базу в італійському Турині, де зараз розробляє свою технологію за підтримки місцевого Центру бізнесу та інкубації ESA.

Коли війна тільки почалася, Усов сподівався на швидку перемогу і не збирався залишати своє рідне місто Одесу, історичний морський курорт, який колись був відомий чудовими пляжами та центральними вулицями, які охороняються Організацією Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури. Але минали місяці, а російські ракети продовжували падати на місто, руйнуючи будинки та перетворюючи історичний центр Дніпра на руїни.

«Виходиш із свого дому і бачиш, як на твій будинок летить ракета. Єдине, про що ти думаєш у цей момент: «Будь ласка, не впади на мій будинок. Це жахливо подумати. Але це реальність. А потім вона падає на іншу будівлю. І спочатку ти відчуваєш полегшення, а потім починаєш відчувати біль за тих людей, які страждають від цього. І це відбувається щодня», – розповідає Усов, описуючи будні поблизу зони бойових дій.

Дорослим чоловікам молодше 60 років вибратися з охопленої війною країни не зовсім легко. Але є винятки, якими кваліфіковані й освічені люди можуть скористатися, щоб втекти й почати нове життя на Заході. Хоча Усов усвідомлює, яка прірва відкривається між тими, хто виїжджає, і тими, хто залишається, підприємець не вважає себе покинутим Україною. Післявоєнне відновлення країни та її подальший напрямок значною мірою залежатимуть від здатності подолати розрив, утворений роками відрізаності від світу. І це може бути важким завданням.

«Зараз, якщо ви хочете перетнути кордон, вам потрібно оформити всі документи і мати підтримку в якихось програмах, в яких ви берете участь. Але ця неможливість покинути країну — це буде ще одне обмеження, яке може вдарити по бізнесу у довгостроковій перспективі. Ви не можете поїхати на зустріч зі своїми потенційними клієнтами, ви не можете брати участь у міжнародних конференціях, і так буде залишатися роками…», – каже Усов.

У перші тижні після вторгнення, Україна приголомшила світ своєю стійкістю та обороною. Всупереч очікуванням, значно більшій Росії не вдалося захопити Київ за лічені дні, як передбачало російське керівництво. Але початковий оптимізм Усова та більшості його співвітчизників зараз майже зник. Кінця війни не видно, так само далекими є мрії про інтеграцію України у західне співтовариство разом із її космічним сектором. Наскільки відкритими будуть двері після закінчення війни, визначатиме майбутнє цього колись могутнього космічного сектора, який зараз балансує на межі.

«Якщо Європа і США готові нас підтримати, то йдеться не про надання лише грантів і грошей. Йдеться про інтеграцію України в їхні ланцюги поставок, довіру до України, тому що Україна може забезпечити постачання, і це буде набагато корисніше у довгостроковій перспективі», – вважає Усов.