Сьогодні, через два роки, Буча розвивається: на горизонті височіють будівельні крани, скелетні каркаси майбутніх житлових комплексів вистилають головну вулицю, кафе та ресторани – відчинені, але для тих, хто постраждав від російських звірств, такі зміни мають лише косметичний характер

Через кілька днів після того, як російські війська залишили околиці Києва у драматичні перші тижні повномасштабного вторгнення два роки тому, на одній фотографії можна побачити, що трапилося зі зниклим чоловіком Наталії Вербової. Про це йдеться у спецрепортажі Associated Press, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Вивчаючи фотографію восьми страчених чоловіків, які лежать на холодному бетоні у передмісті Бучі, зняту фотографом Вадимом Гірдою, вона звернула увагу на чоловіка внизу зі зв’язаними руками. Вона не хотіла вірити, що це був Андрій, який приєднався до територіальної оборони за кілька днів після вторгнення РФ, але був затриманий росіянами. Через місяць вона відвідала морг і впізнала шкарпетки, які подарувала йому. То був Андрій.

«Я ніколи не забуду калюжу крові під ним. Коли я побачила ці фотографії мені стало боляче. Минуло два роки, але для мене це начебто вчора сталося. Нічого не змінилось», — сказала Наталія, стоячи над могилою чоловіка.

Сьогодні, через два роки, Буча розвивається. На горизонті височіють будівельні крани, а скелетні каркаси майбутніх житлових комплексів вистилають головну вулицю. Кафе та ресторани – відчинені. Це ознаки надії та оновлення там, де колись були лише травма та розпач.

Там, де нашвидкоруч викопані могили були відзначені дерев’яними хрестами, тепер стоять мармурові надгробки із портретами героїв війни.

У сусідньому передмісті Ірпінь, де під час російської окупації цілі міські пейзажі були зруйновані та почорнілі, усе зруйноване відновлюється.

Але для тих, хто постраждав від російських звірств, такі зміни мають лише косметичний характер. Для мешканців Бучі час не притупив біль втрати. Багато хто з усіх сил намагається змиритися з тим, що трапилося з ними та їхніми близькими.

Вербова вдячна, що її чоловік отримав постійне місце спочинку.

Він та інші чоловіки встановили блокпост, намагаючись перешкодити російським військам просуватися до Києва. Пізніше їх виявив фотограф Вадим Гірда біля будівлі на вулиці Яблунській.

«Цих чоловіків варто вважати національними героями», – вважає Вербова.

Вона дбайливо зберігає майно свого чоловіка – його телефонну книгу та гаманець – як коштовності.

Наталія зазначила, що уряд не надав її чоловікові офіційного статусу військовослужбовця, який дозволив би сім’ї отримати фінансову компенсацію.

Це проблема більшості сімей. Олександр Туровський, 35-річний син якого Святослав був серед тих, хто бореться за набуття такого ж статусу.

«Батьки не повинні ховати своїх дітей. Це несправедливо», – зазначає Олександр.

На відміну від більшої частини відродженої Бучі, місце, де було виявлено вісім чоловіків, здебільшого недоторкане. Їхні портрети висять на стіні будівлі разом із квітами.

Олександр досі приїжджає на місце події, щоб відчути себе ближчим до сина.

«О 5 годині вечора (після роботи) у мене досі є таке відчуття, що він зайде і скаже: «Привіт, як справи?». Усі ці два роки, навіть більше двох років, я чекаю на нього. Хоча я знаю, що вже поховав його, але досі чекаю. Світ не повинен забувати, що в Україні триває війна. Ось чому ми повинні говорити про це, щоб зупинити це. Щоб інші не могли відчувати те, що ми відчуваємо», – наголошує Олександр Туровський.