Як на Київщині навчають мобілізованих чоловіків перед відправкою на фронт

Базова підготовка триває чотири тижні, але більше часу потрібно, зокрема, новобранцям старшого віку

Сильний вітер дме на великій території на північ від Києва. Численні невеликі групи солдатів тренуються тут для виконання місії. Вони лежать на піску і ціляться у далечінь, кидають навчальні гранати або стрибають у вириті окопи. Українська армія готує нових солдатів на військовому полігоні. Це недосвідчені новобранці з кам’яними обличчями. Про це йдеться у спецрепортажі німецького видання TagesSchau, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«У мене немає вибору», — бурмотить один із чоловіків, перш ніж бігти до окопу з інструктором, який дихає йому в шию.

Більшість чоловіків були мобілізовані до армії, навряд чи хтось тут добровільно, навіть якщо ніхто не хоче казати про це відверто.

Юрій також отримав повістку про мобілізацію – тепер його непокоїть той факт, що перед мобілізацією він «майже не займався фізичною активністю».

Юрієві, ймовірно, знадобиться деякий час, щоб звикнути до цього, і це не найкращий вік для напруженої позиційної війни без достатньої кількості боєприпасів проти переважаючих російських військ.

Звуки бойового гуркоту з гучномовця. Це є психологічною підготовкою, новачки повинні максимально звикнути до навантажень в окопах. На це вони мають як мінімум місяць.

Проблеми вже у навчанні

Але старший вік мобілізованих чоловіків багатьом приносить проблеми під час навчання. У них болять руки, коли кидають тренувальні гранати.

«Базова підготовка триває чотири тижні, але більше часу потрібно, зокрема, новобранцям старшого віку. Якщо хтось не розуміє завдання належним чином, то я не бачу сенсу відправляти його туди. Адже ми не готуємо гарматне м’ясо. Ми готуємо людей до бойових завдань, де вони мають виконати конкретне завдання», – пояснює інструктор Валентин Рибачук.

Бригада не хоче чекати

Зовсім інша картина складається у Києві, у навчальному центрі 3-ї штурмової бригади. Вона вважається загартованою у боях і використовується на найнебезпечніших ділянках фронту. Підрозділ набирає солдатів самостійно, використовуючи рекламу та відеофільми про фронтові операції. Молодий чоловік, який називає себе Чорт, захоплюється своїми інструкторами.

«Це люди, на яких я рівняюся, вони рок-зірки! Ми як брати по зброї. Вони пройшли через те, що ніхто з нас навіть не міг мріяти. І все ж таки вони залишилися людьми. Вони не грають ролі. Вони тут і розмовляють зі мною, ніби ми брати, як сім’я», – зазначає Чорт.

На базовому курсі він спочатку вчиться правильно тримати гвинтівку та стріляти стоячи, з колін та лежачи. Насамперед, потрібно вміти правильно пересуватися на полі бою. Навіть у підземних сховищах бійцям, зазвичай, доводиться вести вогонь лежачи, бо це артилерійська війна проти піхоти. Багатьом чоловікам трохи більше 20 років. Вони стоять у черзі та стискають у руках гвинтівки, деякі у спортивних штанях та кросівках, їхні шоломи зсунуті під кутом.

«Я чекаю помсти»

Максим, високий, дужий хлопець близько 20 років, спочатку захищав Київ, потім сам перелетів гелікоптером в оточений Маріуполь і провів 13 місяців як військовополонений після того, як російська армія захопила місто. Згодом його обміняли. Максим – один із інструкторів, перед якими Чорт так тремтить. Він досвідчений у бою, справжній воїн в очах новачків та приклад для наслідування для багатьох.

Саме такі біографії як Максима мотивують Чорта. Йому кортить побачити свого першого ворога. Крім націоналізму та певного уявлення про те, яким має бути справжній чоловік, є одне, що спонукає його йти у бій. Він розповідає про свого кращого друга з дитинства, який загинув минулого літа.