Російська розвідка завербувала двох юнаків-біженців із Херсона для диверсій у Європі

Диверсії спрямовані не стільки на те, щоб завадити Заходу допомагати Україні, скільки на те, аби вплинути на громадську думку та посіяти сумніви стосовно необхідності такої підтримки

Американський журнал The New Yorker розповів історію двох українських юнаків із Херсона, які втекли від мобілізації незадовго до повноліття та потрапили у тенета російського Головного розвідувального управління (ГРУ). На прикладі Данила та Олександра добре видно схему, за якою російська розвідка знаходить і вербує людей для шпигунства та диверсій в Європі. Foreign Ukraine пропонує переказ цього журналістського розслідування.

У центрі матеріалу The New Yorker – 17-річний Данило Бардадим із Херсона. Видання описує його як звичайного підлітка, який жив із батьками та братом. Коли йому виповнилося 15 років, російські війська окупували Херсон. Сам хлопець у цей час недовго працював на автозаправці.

У листопаді 2022 року українські війська звільнили місто, і через рік, у листопаді 2023 року, Бардадим переїхав зі своєю родиною до Гайворона, невеликого українського містечка неподалік кордону із Молдовою.

Данило закінчив 11-ий клас. Підліток був незадоволений низькими заробітками у місті та побоювався призову до армії після досягнення 18 років. Тож він зібрав свої заощадження — 3000 гривень і разом із другом з Херсона Олександром, який теж колись працював на автозаправці, склав план втечі з України, «щоб не довелося воювати».

У березні 2024 року юнаки перетнули кордон Польщі та приїхали до Ключборку, невеликого міста на півдні країни. Знайомий влаштував їх вантажити дивани, за що платили близько 50 доларів на день готівкою. Через місяць-другий знайомий із Херсона на ім’я Сергій Чалій запросив їх до Варшави.

Чалій – це 31-річний чоловік із того ж району Херсона, колишній власник автозаправки, де працювали двоє друзів. Під час окупації міста, як розповідає The New Yorker, Чалій працював на чорному ринку, торгував паливом і викрадав машини за потурання російських збройних сил, а також роз’їжджав на BMW як гангстер. Бардадим чув, що викрадені автомобілі Чалій відправляв до Росії і переганяв до Європи. Після звільнення Херсона, побоюючись арешту, Чалій втік до анексованого Криму.

Чалій сказав Данилу та Олександру, що має для них роботу у Варшаві — «щось пов’язане із ремонтом автомобілів». Чалій почав ними опікуватись, відправляв невеликі суми грошей на їжу та проживання, які пізніше вимагав повернути. Потім він поступово почав давати їм доручення кримінального характеру — наприклад, перегнати із Румунії викрадений BMW. Чалій спілкувався, «ніби він був вищим — віддавав їм накази, залякував і розмовляв суворо», а підлітки «все робили без заперечень».

У квітні 2024 року Чалій зустрів Данила та Олександра у варшавському «Макдональдсі», наказавши залишити телефони у машині. У закладі він запропонував їм залишити пакет у торговому центрі та пообіцяв, що за це гроші у них «завжди будуть у кишенях». Скільки саме він запропонував юнакам, у тексті не уточнюється. Невдовзі Бардадиму через Чалія надійшов наказ встановити месенджер Zangi та їхати до Вільнюса, столиці Литви.

Наступного дня Бардадиму написав чоловік на ім’я «Q» і дав йому перше завдання: зняти на камеру паркування та внутрішні приміщення магазину IKEA. Особливу увагу він пропонував приділити відділу матраців. Бардадим, не розуміючи мети, виконав цей наказ.

Повернувшись до Варшави, Данило отримав нове завдання: перегнати машину до Вільнюса та взяти зі собою пакет із помаранчевими кабелями. Там «Q» наказав йому купити мопед, бензин, дизель, мило та сірники. Пізніше Бардадим сказав, що купив удвічі менше палива, ніж наказав «Q».

«Я почав здогадуватись, чого вони від мене хочуть. Я хотів, аби збитки були меншими», — сказав він пізніше слідчим.

У готелі Вільнюса, дотримуючись ілюстрованої інструкції, Данило змішав паливо із подрібненим милом, таким чином створюючи саморобний напалм. Олександр допомагав йому зіскребати сірчані голівки зі сірників. Зі сірникових коробок, сірки, кабелів та зарядного пристрою підлітки зробили займистий пристрій із таймером на телефоні.

Фінальний компонент, телефони-таймери Бардадим пізніше забрав по фото квитанції з камери зберігання на вокзалі Вільнюса. «Q» наказав йому одягнути мотошолом, аби приховати обличчя від камер, і закласти пристрій у відділі матраців магазину IKEA. Причому шолом він, за наказом куратора, мав носити не лише під час їзди мопедом, але й усередині самого магазину. Ця ідея здавалася юнаку «безглуздою та підозрілою».

У підсумку, Бардадим заклав лише один пристрій замість двох і пішов із магазину. Потім «Q» доручив йому повернутися у магазин наступного дня о четвертій ранку, щоб «зняти те, що відбувається». У призначений час пристрій спрацював, але через оперативну роботу пожежної сигналізації та системи пожежогасіння збитки виявилися відносно невеликими (близько 500 000 євро).

Повернувшись до Варшави, Бардадим як «нагороду» отримав від Халія BMW, який колись перегнав. Обіцяних грошей він так і не побачив, а допомога із житлом та іншими витратами припинилася. Данило та Олександр ночували у машині.

Незабаром «Q» доручив Бардадиму рано-вранці приїхати до торгового центру «Маривільська» у Варшаві та зняти відео. 12 травня 2024 року торговий центр згорів. Бардадим запізнився — заснув в автобусі і пропустив зупинку, — тож побачив тільки згарище. Олександр переслав йому новини про пожежу, і Данило заявив, що лише знімав наслідки пожежі та сам нічого не підпалював.

Того ж дня «Q» відправив Бардадима до Вільнюса за «новим пакетом» для операції у Ризі. Бардадим забрав сумку і сів на автобус до латвійської столиці, але GPS-трекер дозволив литовським спецслужбам визначити його місце розташування та затримати на території своєї країни.

За даними The New Yorker, наведення литовським спецслужбам дала жінка на ім’я Ганна. Вона нічого не знала про операцію диверсантів. На прохання друга Ганна забрала посилку у камері схову на вокзалі Вільнюса і потім, злякавшись того, що побачила всередині та з ким взаємодіє через месенджер, передала всю інформацію литовській контррозвідці.

На допиті Данило у всьому зізнався. У підсумку, литовський суд визнав його винним у скоєнні «терористичного акту» у складі «терористичної групи» і засудив до трьох років позбавлення волі.

Після арешту Бардадима, Чалій запанікував і почав намагатись терміново залишити Польщу. Спочатку він поїхав на кордон із Білоруссю, але перетнути його не вдалося через ім’я у «чорному списку». Спроба дістатися Братислави теж провалилася: він не зміг сісти на автобус, оскільки ім’я у квитку, оформленому його знайомим, не співпадало з ім’ям у паспорті.

Після цього Чалій звернувся до власника таксі Павла Ткачука, який раніше виконував для нього дрібні доручення, та заплатив близько 400 доларів за поїздку до Братислави. Після, якщо вірити словам Ткачука у розмові зі слідчими, дорогою Чалій обговорював по телефону квитки до Стамбула та Дубаю, а потім повідомив, що друг купив йому квиток із Праги.

У дорозі Ткачук спитав, що відбувається, і Чалій розповів йому про Бардадима. На запитання про пожежу у варшавському торговому центрі «Маривільська» він відповів «ні, то був не я», додавши, що знає організаторів.

Вже недалеко від празького аеропорту Чалію зателефонували та повідомили про арешт Олександра у Варшаві. Він попросив зупинитися на автозаправці та зателефонував людині, яку називав «дядько Саша».

Польська та литовська влада вважають, що йдеться про українця Олександра Вариводу — це ймовірний кримінальний авторитет, який живе у Краснодарі, пов’язаний з російською владою і, ймовірно, є куратором операцій Чалія.

Саме його слідство вважає тим, хто стояв за псевдонімом Q.

Після розмови з Вариводою, плани Чалія знову змінилися: «дядько Сашко» сказав, що у Відні є його людина, яка може допомогти із підробленими документами для втечі з Європи через Сицилію. Рано-вранці вони прибули до австрійської столиці.

Ткачук, який на той час побоювався Чалія, сплатив йому номер у готелі і поїхав. Після цього слід Чалія губиться.

За кілька днів Ткачука заарештували у Варшаві, а потім засудили до шести місяців в’язниці за сприяння втечі. Пізніше він розповів, що Варивода, ймовірно, «збирав замовлення на злочини в ЄС», а Чалій їх «виконував» — від викрадення машин та незаконного перетину кордону до підпалів та диверсій за дорученням російських спецслужб.

У травні 2024 року Інтерпол оголосив Чалія у розшук за «червоним повідомленням» на запит Польщі. Він звинувачується в «участі в організованій групі чи об’єднанні збройного характеру».

Історія двох українських юнаків — це приклад стратегії російських спецслужб, зокрема ГРУ щодо використання так званих «одноразових агентів».

Західні розвідувальні служби вважають, що за цими операціями Росії стоїть конкретний підрозділ ГРУ – Департамент спеціальних завдань. При цьому встановити зв’язок між «одноразовими агентами» та вищими особами з Росії вкрай складно.

Диверсії, зазначає The New Yorker, спрямовані не стільки на те, щоб завадити Заходу допомагати Україні, скільки на те, аби вплинути на громадську думку та посіяти сумніви стосовно необхідності цієї підтримки.

«Одноразовими агентами» стають уразливі люди — не лише українці, але й росіяни та білоруси. Часто це підлітки, мігранти, які опинилися у складних обставинах, яких спочатку вербують для виконання дрібних доручень (розклеювання листівок, встановлення камер), а згодом — і до серйозних злочинів.

«Вони [російські спецслужби] намагаються знайти вразливих людей — одинаків, ізгоїв, недосвідчених і, можливо, не дуже кмітливих чи мудрих. Українські мігранти, особливо підлітки, ідеально підходять під цей опис», – розповіла польська юристка Ірена Липович.

Біженці з України, які рятуються від війни, не мають довгострокових документів на проживання чи стабільного доходу. Майже у всіх випадках, такі агенти аполітичні, потребують грошей і не усвідомлюють, на чиї інтереси працюють.