Андрій Мельник поділився власними міркуваннями з приводу поточної геополітичної ситуації і яким чином вона впливає на війну в Україні

Андрій Мельник наразі обіймає посаду посла України в ООН у Нью-Йорку. В інтерв’ю німецькому виданню t-online український дипломат пояснив, що війна в Ірані означає для його батьківщини, які труднощі він бачить у мирних переговорах із США та Росією, і як тепер оцінює свої образливі висловлювання на адресу деяких німецьких політиків. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись із його думками.

t-online: Пане посол, зараз багато говорять про війну, але вже не про війну у вашій країні, а про війну в Ірані. Чи відчувають українці себе забутими?

Андрій Мельник: Дякувати Богу, ми не відчуваємо себе забутими. Але ми відчуваємо великі наслідки війни в Ірані.

t-online: Які саме?

Андрій Мельник: Звісно, ​​увага до війни Росії проти України ослабла. Але ми також спостерігаємо посилення конкуренції на ринку озброєнь: країни Близького Сходу наразі масово переозброюються. Світ не тільки стає більш хаотичним, але ми раптово починаємо конкурувати за дефіцитні постачання зброї, зокрема, з дуже багатими державами Перської затоки. Більше того, Росія отримує величезний прибуток від зростання цін на нафту та газ. Для нас це справді жахлива новина.

t-online: США вже послабили санкції проти Росії у світлі нафтової кризи?

Андрій Мельник: Я вважаю, що Росія є найбільшим бенефіціаром цієї війни, бо вона затьмарює війну Путіна на знищення українців. Мирні переговори зі США призупинено на кілька тижнів, ціни на нафту, ймовірно, продовжать зростати. Насправді в Росії раді війні з Іраном, тому що вона грає на руку Кремлю. Якби я був Путіним, то зробив би все, щоб якомога довше підтримувати цю нову пожежу на Близькому Сході.

t-online: Чому? Росія насправді є близьким союзником Ірану?

Андрій Мельник: Але що взагалі означає «союз із Путіним»? Ми бачили в Сирії і нещодавно у Венесуелі, що їхні союзи з Росією нічого не варті і існують тільки на папері. Москва холоднокровно кидає своїх нечисленних партнерів. Однак вірно і те, що Росія, як і раніше, має величезний вплив на війну в Ірані. Російська промисловість тепер здатна масово виробляти модернізовані безпілотники «Шахед» для Ірану. На початку нападу на Україну у 2022 році вони постачалися з Ірану до Росії; тепер ситуація змінилася, і росіяни потирають руки від радості. Наразі саме російська зброя вбиває американських солдатів. Я не виключив би можливості, що Москва продовжить цю де-факто опосередковану війну проти США та їхніх союзників на Близькому Сході протягом місяців, якщо не років. Поки що не всім ясно, наскільки тісно переплетені ці дві війни. Тому Вашингтону необхідно рішуче відреагувати.

t-online: Між Україною, Росією та США відбулося кілька раундів прямих переговорів, хоча зараз вони затьмарені ірано-іракською війною. Наскільки корисними є ці переговори, якщо Росія, по суті, не бажає йти на компроміс?

Андрій Мельник: Українці досі сподіваються на успіх від американських посередників. Проте багато хто розчарований, тому що переговори не принесли очікуваного прогресу. Перемир’я навіть не стоїть на порядку денному. З іншого боку, ми досягли певного прогресу, наприклад, обміну сотнями військовополонених.

t-online: Однак це не схоже на великий прорив, який спричинить мир?

Андрій Мельник: Нині ми, здається, ходимо по колу. У грудні чи січні ще здавалося, що шанси на угоду не такі вже й погані. Світло в кінці тунелю було. Україна вклала величезні ресурси у ці переговори. Але Росія неодноразово сіяла сумніви у будь-якому прогресі мирних переговорів і торпедувала їх. Москва не відступила ні на йоту від своїх ультиматумів. Заради досягнення успіху, американським посередникам варто переглянути свою тактику ведення переговорів.

t-online: Ми б не ходили по колу, якби Дональд Трамп посилив тиск на Путіна. Чому він цього не робить?

Андрій Мельник: Ми не можемо цього зрозуміти. Я часто порушую це питання з американцями в Організації Об’єднаних Націй. Відповідь завжди та сама: потрібне терпіння, вони ще не вичерпали всі можливості цієї тактики. Це може бути правдою протягом кількох тижнів чи місяців. Але за тривалий період прориву не було. Ніколи раніше російська війна проти українського населення не була такою варварською, як сьогодні. Путін ігнорує добру волю президента Дональда Трампа. Давно настав час США використовувати батіг, а не тільки пряник, щоб змусити Москву піти на мир.

t-online: Каменем спотикання у переговорах, схоже, є передача Донбасу Росії. Що зробить ваша країна, якщо Трамп скаже: “Ви маєте віддати Донбас, інакше ми повністю вийдемо з переговорів”?

Андрій Мельник: Хоча ми маємо бути готовими до всіх можливих сценаріїв, я не вірю в цей радикальний розворот. Занадто багато поставлено на карту. Тоді Європі доведеться вийти з тіні та взяти на себе провідну роль у посередництві. Наразі Путін відмовляється визнати європейців повноправними партнерами щодо переговорів. Але він не матиме іншого вибору. Без прямої участі ЄС на континенті не буде міцного миру.

t-online: Нещодавно ЄС не зміг виділити вашій країні 90 мільярдів євро через блокаду Угорщини. Чи не переоцінюєте ви Європу?

Андрій Мельник: Я порадив би не недооцінювати силу Європи. Майбутнє України – у ЄС. Ми вже почуваємося членами цієї сім’ї. І ми знаємо, що українці можуть розраховувати на ЄС. Ми сподіваємося, що нинішню блокаду буде подолано дуже скоро.

t-online: США беруть участь у переговорах. Вони, як і раніше, мають величезне значення для постачання зброї та розвідувальної інформації в Україну?

Андрій Мельник: Звичайно, ми залежимо від американської зброї, особливо від систем ППО, таких як Patriot, а також від розвідувальної інформації. Вкрай важливо, щоб ми купували цю зброю у США за допомогою наших європейських партнерів та НАТО. Незалежно від того, як просуватимуться переговори, ми зробимо все можливе, аби цінна американська підтримка тривала.

t-online: Досі європейці, і Німеччина зокрема, відігравали досить незначну роль у цьому мирному процесі, хоч канцлер ФРН Фрідріх Мерц закликає до більшого впливу. Як ви оцінюєте роль Німеччини?

Андрій Мельник: Дивлячись на наші двосторонні відносини, Німеччина залишається найбільшим спонсором України, зокрема і у постачанні зброї. Це потрібно визнати. Особисто я пережив часи 2022 року, коли ситуація була зовсім іншою. Інше питання полягає в тому, чи вистачає цієї військової допомоги?

t-online: Яка ваша відповідь?

Андрій Мельник: Абсолютно ні. Є ще багато можливостей для покращення. Нам потрібно набагато більше систем протиповітряної оборони, аби краще захистити наші міста від ракетних та безпілотних атак. Нам потрібно більше німецької зброї, щоб зупинити ескалацію війни та відтіснити російські війська, як ми успішно зробили на Дніпропетровщині останніми тижнями. І, нарешті, нам потрібні крилаті ракети «Таурус» для знищення об’єктів із виробництва зброї, складів озброєнь та аеродромів у російській глибинці. Як я вже сказав, ми цінуємо політичну волю Німеччини, яка так підтримує Україну. Спочатку це було само собою зрозумілим. Порівняно з урядом Олафа Шольца сьогодні ми знаходимося на зовсім іншому рівні. Ми також вітаємо готовність Німеччини та Європи нарешті інвестувати набагато більше коштів у власну оборону. Проте тут є певний розрив.

t-online: Що ви маєте на увазі?

Андрій Мельник: Європейські країни нині масово переозброюються. Німеччина теж здійснила якісний стрибок. Але між ЄС та Україною відсутній єдиний військовий підхід. Переозброєння Європи практично не пов’язане із обороною України. Нині ми бачимо подібні міркування лише у сфері протиповітряної оборони. Це є помилка. Україну варто розглядати як невід’ємну частину майбутнього європейського оборонного бастіону проти Росії. Відповідно, необхідно планувати та розподіляти масштабні інвестиції ЄС. Якби це стосувалося всіх військових секторів, ми могли б не лише зупинити повільний наступ Москви сьогодні, але й стримати російську загрозу війни для Німеччини.

t-online: Ви є послом в Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку з кінця травня 2025 року. Що ви можете зробити тут для своєї країни? Як постійний член Ради Безпеки, Росія може блокувати діяльність ООН.

Андрій Мельник: Ви маєте рацію: той факт, що Росія, будучи постійним членом Ради Безпеки ООН, веде злочинну війну і одночасно цинічно зловживає своїм правом вето, є величезним викликом для міжнародного співтовариства. Цього не можна просто прийняти. Москву необхідно приборкати. На жаль, політичної волі для цього поки що не вистачає. Але, на щастя, ООН більше, ніж Рада Безпеки. У Генеральній Асамблеї ООН, незважаючи на втому від війни, ми продовжуємо тримати російську агресію серед пріоритетних питань. Ми вносимо важливі резолюції і намагаємося запобігти перетворенню цієї війни на норму. У лютому 2026 року нам вдалося мобілізувати 107 голосів за резолюцію про припинення вогню, тоді як за останні три роки ця більшість складала від 80 до 90 голосів.

t-online: До роботи у Нью-Йорку ви були послом у Бразилії. Тоді ви сказали журналу Der Spiegel, що іноді відчували себе «на узбіччі, відтиснутими на другий план». Чи відчуваєте ви те саме тут?

Андрій Мельник: У Бразилії я швидко зрозумів, що наші дипломатичні можливості для зміни нинішнього квазінейтрального курсу президента Лули да Сілва щодо Путіна обмежені. Одного переконання недостатньо. Нам довелося б зайняти набагато жорсткішу позицію, аби змусити Бразилію заплатити за її де-факто проросійську політику. На жаль, Київ до цього не був готовий. Потрібно зайняти тверду позицію та показати зуби.

t-online: Судячи з вашого досвіду у Німеччині, це не повинно бути складно для вас?

Андрій Мельник: У Бразилії я опинився наодинці. Навіть наші європейські союзники не були і досі не готові чинити більшого тиску на Бразилію, незважаючи на наявність безлічі інструментів у їхньому розпорядженні. Це велика помилка. Навіть у Генеральній Асамблеї ООН Бразилія утримується від голосування щодо резолюцій, які стосуються територіальної цілісності України.

t-online: А як ви оцінюєте свою посаду у Нью-Йорку?

Андрій Мельник: Це, безумовно, не глухий кут. Серед дипломатів посада посла ООН, безперечно, вважається однією із найважливіших. Можливо, до ООН ставляться із великим скептицизмом. Проте погляди багатьох прикуті до Нью-Йорка, який залишається столицею світової дипломатії.

t-online: Повернімося до суті: у Німеччині ви були відомі часом недипломатичними висловлюваннями. Наприклад, ви назвали тодішнього канцлера Олафа Шольца «примхливою сосискою». Чи вдалося вам з ним залагодити суперечку?

Андрій Мельник: Особисто мені не вдалося прояснити ситуацію з паном Шольцем до мого від’їзду до Києва у жовтні 2022 року. Я намагався організувати прощальну зустріч із канцлером, але цього не сталося, бо, можливо, він був щиро ображений. Мені дуже цікаво дізнатися про його мемуари, які він планує опублікувати у 2027 році, і чи визнає він помилки німецької політики щодо Росії.

t-online: А щодо Рольфа Мютценіха? Ви одного разу назвали соціал-демократа «найогиднішим німецьким політиком» після того, як він запропонував «заморозити» війну в Україні.

Андрій Мельник: Чесно кажучи, я не хочу перепрошувати пана Мютцениха. Я не мав на увазі його особисто, а його політичну позицію як тодішнього лідера парламентської фракції СДПН, яку він посідає досі. Моя думка не в тому, що він виступав за мирні переговори.

t-online: Але в чому ж річ?

Андрій Мельник: Якби все залежало від нього, Німеччина, мабуть, ніколи не надала б Україні військової підтримки. При збільшенні постачання зброї Україна могла б звільнити більше окупованих територій у 2022 та 2023 роках. Будучи одним із найвпливовіших політиків у коаліційному уряді, Мютцених активно перешкоджав посиленню підтримки Києва. Мені шкода, що він сприйняв мою критику надто особисто. Але я не змінив своєї думки

t-online: Що має статися, аби запобігти нав’язаному миру, який Росія могла б використати для підготовки до нових атак?

Андрій Мельник: Українці не тільки сподіваються, але й роблять усе можливе, щоб якнайшвидше укласти мирну угоду. Президент Володимир Зеленський хоч завтра може зустрітись із Путіним для переговорів. Ця варварська війна має закінчитися, тому що людські жертви надто великі. Нині настав час дипломатії. У той же час багато українців розуміють, що навіть якщо нам вдасться підписати мирний договір з Росією у 2026 році, ми, швидше за все, опинимося у затяжному конфлікті, борючись за своє право на існування проти імперіалістичної політики Москви.