З огляду на розширення технологічного арсеналу та досвід, здобутий у Курській області Росії, саме компонент нерегулярних бойових дій — за умови його подальшої адаптації до умов Корейського півострова — робить нову еру асиметричних операцій Північної Кореї особливо загрозливою для Сеула

Пхеньян має тривалу історію ведення нерегулярної війни та проведення асиметричних операцій: яскравими прикладами цього є напад на «Блакитний дім» (резиденцію президента Південної Кореї) у 1968 році або інцидент із підводним човном у 1996 році. Найчастіше Північній Кореї не вдавалося досягти поставлених цілей, а її диверсійні групи зазнавали втрат. Попри невдачі, режим продовжував діяти, і тепер, через понад 30 років після того інциденту з підводним човном, він має у своєму розпорядженні бойовий досвід, здобутий силами спеціальних операцій у Курській області Росії. Про це йдеться в аналітичній статті Антона Пономаренка, позаштатного наукового співробітника Pacific Forum, дослідника-початківця у проекті «38 North» при Центрі Стімсона, позаштатного наукового співробітника Європейського центру досліджень Північної Кореї та стипендіата програми імені Кім Ку у Корейському товаристві на сторінках War on the Rocks, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

На перший погляд, для режиму у КНДР це глухий кут: демілітаризована зона та Корейський півострів — це не Курська область. Збройні сили, з якими зіткнуться північнокорейські диверсанти на Півдні, відрізняються від тих, що були в Росії. Сеул утримує підготовлені резерви для протидії проникненню, інвестує значні кошти в системи моніторингу кордону й обладнання для виявлення порушень, а також регулярно проводить навчання, спрямовані на запобігання та відбиття спроб проникнення північнокорейських збройних сил — зокрема, через морські десанти або тунелі. Проникнення до Південної Кореї та подальші дії на її території залишаються надзвичайно складними завданнями.

Однак, якщо заглибитися, можна виявити менш обговорювані аспекти досвіду північнокорейських військ у Курській області та після неї; вони розкривають небезпечні розрахунки Пхеньяна. У сукупності ці події свідчать про те, що Пхеньян активно готує свої сили спеціальних операцій до нової ери таємних операцій, адаптованих до умов високотехнологічного середовища — сфери, в якій його супротивник має значну перевагу.

З огляду на акцент на використанні безпілотників та їх інтеграцію в операції з проникнення, розвідку й диверсійну діяльність, стає очевидним зсув у доктрині нерегулярної війни Північної Кореї — особливо на завершальному етапі операцій. Режим робить ставку на підвищення складності, летальності та дальності своїх дій після того, як його війська займуть позиції. Хоча Пхеньян ще обмежений необхідністю успішного розгортання збройних сил і доставки озброєнь, певні елементи, що спостерігалися під час Курської кампанії — зокрема, просунуті методи маскування та розвідка коридорів для проникнення за допомогою безпілотників, — свідчать про те, що Пхеньян адаптує отриманий досвід і для цього етапу.

Ця тенденція викликає занепокоєння. Співпраця між Росією та Північною Кореєю не є чимось новим; вона вже призвела до передачі технологій балістичних ракет, систем радіоелектронної боротьби та безпілотників. Однак, з огляду на розширення технологічного арсеналу та досвід, здобутий у Курській області, саме компонент нерегулярних бойових дій — за умови його подальшої адаптації до умов Корейського півострова — робить нову еру асиметричних операцій Північної Кореї особливо загрозливою.

Погляд у минуле

Історично Пхеньян використовував прогалини у демілітаризованій зоні, тунелі та морські десанти для проникнення своїх оперативників. Проте складний рельєф місцевості, обмежені логістичні можливості та висока ймовірність виявлення стримували масштаби таких операцій і знижували їхню ефективність. У 1960-х роках Північна Корея неодноразово відправляла невеликі групи (від 2 до 12 осіб), озброєні легкою зброєю та підготовлені до ведення партизанських дій, з метою здійснення диверсій у тилу Південної Кореї. Через обмежені ресурси для логістики та дестабілізації, у разі виявлення вони воліли відступати, а не вступати в бій.

Спроби проникнення морським шляхом виявилися дещо успішнішими — як у плані доставки зброї, вибухівки й особового складу, так і в питанні уникнення виявлення південнокорейськими силами. Під час інциденту в Каннині 1996 року на борту підводного човна типу «Сан-о» (Sang-o) знаходилося різноманітне бойове спорядження, зокрема гвинтівки, ручні гранати та розбірна версія реактивної системи залпового вогню.

Пхеньян планував, що диверсійна група проведе розвідку військових об’єктів та електростанцій, а також підготує замахи на південнокорейських посадовців. Операція зазнала невдачі. Після того як підводний човен сів на мілину, а згодом був помічений цивільною особою, група проникнення відступила на північ, де її учасники або вчинили самогубство, або були згодом ліквідовані під час переслідування. Водночас цей випадок оголив прогалини в системі виявлення та силах протидії проникненню Південної Кореї.

Певною перевагою для Пхеньяна було те, що північнокорейські сили спеціальних операцій мали відмінні навички проникнення, а також високий рівень підготовки в таких сферах, як тактика малих підрозділів, підривна справа та орієнтування на місцевості. Вони також розробили методи доставки спорядження через морські коридори. Однак їхні невдачі свідчать про брак ситуаційної обізнаності, якісної системи зв’язку, логістичної підтримки та сучасного спорядження — факторів, які є критично важливими для успішного проведення та завершення таємних операцій. Навіть оцінки спроможностей північнокорейських сил спеціальних операцій, зроблені армією США та Розвідувальним управлінням Міністерства оборони вже у XXI столітті, вказують на ту саму тенденцію.

Зі свого боку, Південна Корея після інциденту 1996 року значно посилила свої можливості виявлення, зробивши ставку на технології, а також на військово-морські та військово-повітряні сили, хоча якість і чисельність її резервів при цьому знизилися. Для ізольованого Пхеньяна, що відстає у технологічному плані, відкрилося «вікно можливостей» після російського вторгнення в Україну та підписання у червні 2024 року Договору про всеосяжне стратегічне партнерство з Росією. Невдовзі після цього Північна Корея скерувала свої сили спеціальних операцій до Курської області, аби здобути те, чого їй не вистачало, та отримати від Росії вкрай необхідну технологічну підтримку.

Курська область і перенесення набутого досвіду

У цьому контексті роль Курської операції є беззаперечною. Для Пхеньяна це стало унікальною нагодою побачити сучасне поле бою, яке насичене різноманітними технологіями. Саме тому для участі в боях у Курській області було відібрано найбільш боєздатні підрозділи сил спеціальних операцій — так званий 11-й «штурмовий корпус». Оскільки ці війська готувалися до бойових дій на Корейському півострові, зокрема до наступальних операцій та проникнення вглиб території вздовж демілітаризованої зони, особливості місцевості в Курській області могли виявитися для них навіть зручними. Поєднання сільськогосподарських угідь, населених пунктів і ділянок густого лісу певною мірою нагадує наземні коридори для проникнення в західній частині демілітаризованої зони, особливо в долинах поблизу річки Імджінган.

Водночас північнокорейські війська здобули бойовий досвід у протистоянні з добре підготовленими українськими підрозділами, операторами безпілотників та силами спеціальних операцій. Це означає, що вони отримали уявлення про методи підготовки за стандартами НАТО та використання західних зразків озброєння. У цьому сенсі події в Курській області дозволили північнокорейцям випробувати свої сили проти технологічно переважаючого супротивника, який має ефективну систему управління військами, налагоджений зв’язок і можливості повітряної розвідки. Хоча умови місцевості, склад ворожих сил і тактика дій не є ідентичними тим, що притаманні Корейському півострову, здобутий досвід можна адаптувати до тамтешніх умов — за умови відповідного коригування з урахуванням регіональної специфіки.

Можливі майбутні операції Північної Кореї з нерегулярними військовими діями

Враховуючи постійно загострену військову напруженість на Корейському півострові, режим родини Кім Чен Ина ніколи не втрачав жодної можливості випробувати та дестабілізувати Південну Корею. За неофіційними даними, політична ситуація зараз також сприяє цьому. Хоча Південна Корея, за нової адміністрації, робить кроки до Пхеньяну, режим офіційно відмовився від своєї мети возз’єднання та інституціоналізував систему «двох ворожих держав». Зараз, як ніколи раніше, ці обставини здаються ідеальними для Пхеньяна для проведення таємних операцій проти Південної Кореї, особливо у поєднанні з його новим досвідом Курської операції та підтримкою Росії.

Базовий рівень: тактика та обладнання інфільтрації

Як показала історія, успіх початкових етапів інфільтрації залежить від можливостей Південної Кореї щодо виявлення та подолання зростаючого технологічного розриву. Виходячи з цього, є підстави вважати, що тактика та спорядження північнокорейських спецпідрозділів отримали значне оновлення завдяки Курській операції.

Telegram-канали російських сил спеціальних операцій свідчать про те, що деякі північнокорейські підрозділи проводили бойові операції «пліч-о-пліч» та були залучені до різних нетрадиційних тактик російських сил спеціальних операцій під час інфільтрацій та рейдів на тилові позиції українських військ. Російські пропагандисти також стверджують, що північнокорейці використовували свою внутрішньорозвинену тактику інфільтрації «підпільної війни» під час бойових дій, що може стосуватися операцій з інфільтрації через тунелі, подібних до невдалої спроби інфільтрації через газопровід російських сил спеціальних операцій поблизу Суджі. Однак немає жодних записів участі північнокорейських військ у цьому конкретному штурмі.

Крім того, хоча такі докази походять з проурядових каналів і не містять жодної конкретної інформації, окрім фотографій і тексту, північнокорейські підкріплення з 94-ї та 92-ї бригад спеціальних операцій брали участь у бойових діях разом з елітними російськими силами в боях за відвоювання Суджі, успішно атакуючи українські лінії постачання та окопи. Розповіді українських солдатів того періоду свідчать про те, що північнокорейці були не лише добре навчені та успішно проникали на свої позиції, але й добре оснащені спорядженням для проникнення, яке зменшувало їхню теплову сигнатуру на окулярах нічного бачення та розвідувальних безпілотниках. Матеріали з відкритих джерел додатково підтверджують застосування передових методів маскування, а також використання термонакидок і комплектів одягу для суворих погодних умов. Це свідчить про зосередженість на забезпеченні життєздатності в будь-яких погодних умовах та адаптації до особливостей місцевості.

Ці спостереження узгоджуються з північнокорейською тактикою проникнення, яка має на меті використання вразливостей південнокорейських високотехнологічних систем виявлення (зокрема, тепловізійних засобів спостереження, які застосовуються вздовж демілітаризованої зони та узбережжя) шляхом використання особливостей рельєфу, рослинності та несприятливих погодних умов.

Хоча Південна Корея інвестує в такі системи та розвідувальні безпілотники для відстеження порушень кордону, той факт, що Пхеньян приділяє увагу використанню подібного обладнання й тактики (з огляду на досвід у Курській області), свідчить про розуміння ним однієї з ключових особливостей війни в Україні та викликів, що постають на початкових етапах проникнення, — а саме «прозорості» поля бою. Ця «прозорість» стає більш поширеним явищем по обидва боки демілітаризованої зони, тому можна припустити, що тактика проникнення Пхеньяна та використання ним засобів протидії виявленню (з урахуванням досвіду, отриманого в Курській області) у майбутньому відображатимуть адаптацію до цієї загрози.

Однак масштаби впровадження такого обладнання й тактики на Корейському півострові поки що невідомі. Це залежатиме від того, наскільки ефективно північнокорейські спецпризначенці зможуть адаптувати їх до місцевих умов, застосовувати проти південнокорейських систем виявлення, а також — чи зможуть вони налагодити власне виробництво такого спорядження. Хоча Росія масово використовує власні варіанти теплозахисних накидок, їхня ефективність проти сучасних тепловізійних камер залишається сумнівною. Навіть Корпус морської піхоти США планує закупити подібне спорядження лише до 2027 року, причому висуває жорсткі вимоги щодо рівня непомітності. Це підкреслює як важливість такого оснащення на полі бою, насиченому безпілотниками, так і пов’язані з ним складнощі.

Для північнокорейських спецпризначенців окреме вдосконалення тактики та засобів проникнення слугує радше допоміжним фактором, аніж вирішальним елементом, що забезпечує прорив у майбутніх операціях. Проте у поєднанні з використанням безпілотників це стає оновленою базовою основою, яка підтримує як початкові, так і завершальні етапи прихованих дій.

Сценарій на найближчу перспективу: проникнення та розвідка за допомогою безпілотників

Хоча використання безпілотників і адаптація північнокорейських військ до загроз, пов’язаних із ними, не є чимось новим, інтеграція дронів у нетрадиційні операції — у поєднанні з тактикою та спорядженням, застосованими в Курській області, — стає найбільш значущим нововведенням і найбільш імовірним сценарієм дій із проникнення та дестабілізації в найближчому майбутньому.

Існує низка факторів, які вказують на те, що керівництво Північної Кореї надає пріоритет операціям із застосуванням безпілотників. Російські військові блогери стверджують, що операції з проникнення за підтримки дронів цілком відповідають меті північнокорейського керівництва — підготувати десятки тисяч військовослужбовців до наступальних і розвідувальних дій, спираючись на досвід, здобутий у Росії.

На практиці це підтверджується тим, що Пхеньян робить особливий акцент на нарощуванні виробництва безпілотників. Ключову роль у впровадженні цих можливостей відіграють сили спеціальних операцій (ССО) режиму: Кім Чен Ин відправив до Росії генерал-полковника Кім Йон Бока — командувача ССО КНДР — із конкретною метою: «перейняти бойовий досвід і привезти його додому», що стало останнім елементом у процесі інтеграції безпілотників у систему північнокорейських військ.

У контексті нерегулярних бойових дій, використання безпілотників відіграє подвійну роль. Залучення операторів дронів на етапі проникнення покращує ситуаційну обізнаність північнокорейських груп і спрощує планування маршрутів просування. На завершальному етапі операції, дрони можуть використовуватися для завдання ударів. Крім того, у разі зіткнення зі супротивником, безпілотники забезпечують негайну підтримку та можливість ведення точного вогню (зокрема, непрямим наведенням). Усі ці методи були випробувані під час і після операції в Курській області, а потім перенесені у практику КНДР.

Наприклад, на кадрах, датованих листопадом 2025 року, видно, як північнокорейські оператори дронів діють самостійно поблизу Сумської області України. Хоча прямих доказів успішного завдання ударів небагато, за оцінками української військової розвідки, ці оператори мають високий рівень підготовки у веденні розвідки за допомогою безпілотників. Вони регулярно здійснюють коригування артилерійського вогню та проводять спеціальні розвідувальні операції проти позицій Збройних сил України поблизу українсько-російського кордону.

Застосування безпілотників у найближчій перспективі також підтверджується даними про підготовку та навчання, які проводяться на території самої КНДР. Зокрема, у липні 2025 року, за наявною інформацією, російські інструктори проводили підготовку північнокорейських операторів дронів неподалік від Пхеньяна. За даними української розвідки, понад 3000 північнокорейських військових уже стали військовими інструкторами, що свідчить про активне впровадження досвіду, здобутого в Курській області, у внутрішні програми підготовки.

Середньострокові та довгострокові сценарії: Диверсійна діяльність та засідки з використанням дронів

Компонент дронів також відкриває шлях до посилених сценаріїв дестабілізації, диверсій та вбивства ключових фігур, які вже є основними компонентами доктрини нерегулярних воєнних дій Північної Кореї. За умови успішного проникнення, північнокорейські спецпідрозділи тепер можуть скористатися перевагами, спрямованими на атаки південнокорейських ліній постачання, критичної інфраструктури, центрів командування та управління, а також урядових установ, до яких раніше не можна було дістатися за допомогою дронів. Нейтралізація та спроби вбивства ключових політичних фігур та урядових установ, які, на думку режиму, перетворять Південну Корею на хаос, також стають більш реальними за допомогою дронів.

Однак довгостроковий сценарій дестабілізації із засідками з використанням дронів базується на подальшому впровадженні останніх російських розробок у війні з використанням дронів. Сплячі дрони, включаючи варіанти з оптоволоконним живленням, стійкі до перешкод, можуть використовуватися у засідках та для ураження критично важливих ліній постачання та командно-управлінських установ. Ці дрони важче виявити через їх стан спокою в очікуванні прибуття цілі, і вони добре підходять для потенційних сценаріїв диверсій та дестабілізації. Деякі варіанти, які модернізовані сонячними панелями, також дозволяють довше очікувати, що може дозволити проведення затриманих та багаторівневих операцій із дестабілізації.

Тактика засідок та диверсій з використанням дронів була масштабована сумнозвісним російським полком «Рубікон» під час Курської операції, що вказує на можливість дублювання та обмеженої підготовки північнокорейських пілотів. Хоча деякі непрямі докази цієї співпраці існують у Telegram-каналах, пов’язаних з російськими силами спеціальних операцій, важко повністю перевірити ці твердження, і немає офіційних записів про прямі передачі волоконно-оптичних або засідкових дронів.

Тим не менш, численні джерела стверджують, що як «Рубікон», так і північнокорейські сили спеціальних операцій відіграли центральну роль у витісненні українських солдатів зі Суджи. Отже, подальше навчання засідкам зі сплячими дронами та передача пов’язаної з ними техніки повинні постійно контролюватися та не виключатися. Нові докази навчання та оперативного розгортання в Росії, у свою чергу, сигналізуватимуть про зростання ймовірності сценарію засідок з використанням дронів у майбутніх північнокорейських операціях нерегулярних військових дій.

Вузькі місця та реалістичність сценаріїв

Ймовірність кожного зі сценаріїв залежить не лише від успішного проникнення, а й від наявних свідчень того, як Пхеньян намагається долати інші перешкоди, з якими він стикається. Наприклад, найкритичнішими «вузькими місцями» для короткострокового сценарію — що передбачає використання безпілотників для розвідки, проникнення та завдання ударів — є виробництво й технології. Утім, режим активно вирішує ці проблеми за підтримки своїх союзників.

Багатостороння група з моніторингу санкцій та Корейський інститут оборонних досліджень підтвердили факт передачі з Росії проектної документації на планери безпілотників, а також систем навігації та наведення. Крім того, Пхеньян імпортував із Китаю недорогі дрони та виробничі лінії для їхнього складання; це свідчить про те, що імпорт працює, а спроможності внутрішнього виробництва зростають — навіть в умовах санкцій. Логістичні перепони та санкційні обмеження, які раніше перешкоджали безперебійному постачанню компонентів у великих обсягах, також поступово втрачають свою гостроту.

Окрім використання транспортної мережі Москви, Пхеньян відкрив пряме автомобільне сполучення з Росією та прискорює введення в експлуатацію мосту, що з’єднає КНДР із китайською зоною вільної торгівлі в Даньдуні. Режим також не відчуває браку боєприпасів — навпаки, він сам постачає Росії касетні боєприпаси для безпілотників. У сукупності ці фактори свідчать про те, що Пхеньян уже має достатні ресурси та підтримку союзників для розгортання й використання безпілотників у своїх збройних силах, які ведуть нерегулярні бойові дії, що підтверджує реалістичність короткострокового сценарію.

На суто технічному рівні існують й інші «вузькі місця», які обмежують можливості на завершальному етапі операцій, а також у середньо- та довгостроковій перспективі (зокрема, у сценаріях диверсій та засідок). До них належать: доставка систем, закидання операторів, наявність оперативної інфраструктури та дальність дії систем зв’язку. Хоча теоретично кожен агент, що проникає на територію супротивника, може нести із собою кілька безпілотників, акумуляторів та вибухових пристроїв (з наміром зібрати дрони вже після прибуття на Південь), успіх таких дій усе одно цілком залежить від того, чи вдасться успішно здійснити саме проникнення.

Водночас певні спостережувані ознаки в цій сфері свідчать про те, що Пхеньян продовжує намагатися послабити наявні обмеження. Прихильники режиму і таємні агенти, які вже перебувають у Південній Кореї, можуть відіграти важливішу роль у постачанні компонентів і створенні інфраструктури, необхідної для застосування безпілотників. Про це, зокрема, свідчить новий курс Пхеньяна на формування мережі прихильників — зокрема й серед іноземних громадян — усередині Південної Кореї, яких можна використовувати як агентів. Будь-які ознаки розширення північнокорейських шпигунських і контрабандних мереж, а також каналів проникнення (зокрема морських шляхів чи тунелів), вказуватимуть на те, що Пхеньян працює над розширенням своєї екосистеми постачання та інфільтрації.

Росія вже передала Пхеньяну досконаліші системи радіоелектронної боротьби, тому поява російських ретрансляторів сигналів для дронів та іншого обладнання зв’язку може свідчити про те, що сценарій тривалих «засідок» із використанням безпілотників стає дедалі ймовірнішим. З оперативного погляду, ретранслятори дозволили б Пхеньяну обійти обмеження щодо дальності польоту, встановлені південнокорейським законодавством (яке забороняє польоти дронів у радіусі 3–5 морських миль від діючих аеродромів і військових об’єктів), що, своєю чергою, знижує ризик виявлення оператора. Важливо й те, що сценарій тривалих «засідок» із застосуванням дронів стає ще реалістичнішим, оскільки оптоволоконний кабель і акумулятори нині легко придбати на вільному ринку; до того ж вони є невіддільною частиною екосистеми передачі технологій подвійного призначення між Китаєм і Росією, що сприяє їхньому потраплянню до Північної Кореї.

Перспективи

На папері Південна Корея може здаватися готовою до протидії таким загрозам. Цьогорічні масштабні спільні навчання США та Південної Кореї «Ulchi Freedom Shield» («Щит свободи Ульчі») включали відпрацювання заходів протидії безпілотникам. Однак уся суть — у деталях: основний акцент було зроблено на боротьбі з більшими ударними дронами одноразового використання, тоді як північнокорейські збройні сили, судячи з усього, засвоїли уроки, отримані в Курській області. Так само пропозиція Сеула створити підрозділ із 500 000 «бійців-операторів дронів» свідчить про недостатнє розуміння того, як еволюціонують спроможності північнокорейських сил спеціальних операцій.

Таємні операції та диверсійна діяльність Пхеньяна після початку війни в Україні відрізнятимуться від того, до чого готувався Сеул. Ключовою особливістю північнокорейського потенціалу є поява та інтеграція легких, простих у збірці FPV-дронів (дронів із видом від першої особи), а також їхнє застосування в межах скоординованих і цілеспрямованих атак. Це аж ніяк не незначна зміна. Режим має в розпорядженні новий інструментарій для залякування та сіяння паніки, а також можливість обирати між проведенням обмежених або комплексних операцій у разі виникнення відкритої кризи. Використання Україною лише 117 FPV-дронів під час операції «Павутиння» доводить, що навіть обмежене застосування безпілотників у тилових ешелонах ворога здатне завдати непропорційно великої шкоди.

Механізми реагування мають охоплювати всі доступні контрзаходи, розроблені з урахуванням того, що Пхеньян уже дізнався — і ще дізнається — під час перебування в Росії. На найближчу перспективу в межах системи виявлення варто зосередитися на створенні інтегрованої мережі детекторів безпілотників та акустичних датчиків навколо ключових об’єктів. Такий підхід особливо ефективний для виявлення як FPV-дронів, так і безпілотників, що керуються через оптоволоконний кабель і не мають радіосигналу.

Водночас для протидії диверсіям доцільно використовувати засоби, які вже застосовує Україна, — зокрема, антидронові сітки та системи придушення радіосигналів. Ці рішення забезпечать додатковий рівень фізичного захисту для вразливих військових і логістичних об’єктів, а також критичної інфраструктури. Нарешті, у контексті стримування та підготовки до сценаріїв середньо- й довгострокової перспективи необхідно зосередитися на виявленні та нейтралізації контрабандних маршрутів Пхеньяна, а також на усуненні посередників, брокерів, прихильників і тих, хто сприяє виробництву безпілотників для цього режиму.

Сеулу варто усвідомити: після початку війни в Україні, ситуація перестала бути «грою в одні ворота», де інвестиції у високотехнологічні системи автоматично гарантують довгострокове стримування та безпеку. Також важливо розуміти, що ця нова епоха відкриває перед Пхеньяном можливості, які він може використати для отримання значних переваг. Зараз не потрібно недооцінювати цю загрозу.