Вашингтону варто співпрацювати з європейськими столицями, щоб посилити тиск на Москву

Понад 5 років російські війська та їхні маріонетки ведуть криваву війну проти українських військ на Донбасі. Конфлікт уже забрав понад 13 тисяч життів, вигнав майже 2 мільйони людей із своїх домівок та завдав величезних фінансових збитків. Франція та Німеччина намагалися досягти миру, але не змогли забезпечити довготривалого припинення вогню, не кажучи вже про політичне врегулювання. 9 грудня відбудеться саміт «Нормандської четвірки», але чи буде там досягнуто прогресу, поки що важко сказати. Якщо зусилля Європи зазнають фіаско, США повинні взяти активнішу роль у миротворчому процесі, співпрацюючи з європейськими країнами, щоб зробити військову агресію Росії в Україні дороговартісною, а врегулювання більш привабливим. Крім того, Вашингтон повинен розробити власний мирний план, який базується на попередніх дипломатичних зусиллях, але включає миротворчу місію, ООН і тимчасову міжнародну адміністрацію на Донбасі.

Про це йдеться в аналітичній публікації наукового співробітника Стенфордського центру міжнародної безпеки та співробітництва та екс-посла США в Україні Стівена Пайфера на сторінках видання Foreign Affairs.

Основна мета Москви в Україні – повернути колишню радянську республіку у свою орбіту. У лютому 2014 року проєвропейські протестувальники відсторонили президента України Віктора Януковича, який користувався підтримкою Кремля. Російський спецназ у відповідь захопив український півострів Крим. Місцеві органи влади організували нелегітимний референдум щодо приєднання до Росії, а в березні 2014 року Росія офіційно анексувала Крим і більшість країн світу виступили проти цього. У квітні 2014 року розпочалась війна на Донбасі, регіоні на сході України, який межує з Росією. Так звані «сепаратисти» за допомогою російського керівництва, фінансування, озброєння, боєприпасів, а в деяких випадках і регулярних військових частин проголосили «народні республіки» в Донецькій та Луганській областях. На відміну від Криму, де українські військові частини залишалися в гарнізонах, на Донбасі вони чинили активний опір.

До серпня 2014 року українські війська захопили більшу частину Донбасу, відтіснивши «сепаратистів», що спонукало російську армію безпосередньо втрутитися аби запобігти поразці своїх маріонеток. У вересні 2014 року в білоруській столиці Мінську обидві сторони домовилися про припинення вогню, але це так і не відбулося. Через п’ять місяців, у лютому 2015 року, Франція та Німеччина створили нові рамки для політичного врегулювання між Росією та Україною. Мінські угоди-2, як їх тоді назвали, мали сприяти тривалому припиненню вогню, виведенню важкої зброї з лінії зіткнення між двома сторонами, і, врешті-решт, обміну полоненими та проведенню місцевих виборів. Угодою вдалося стабілізувати ситуацію на лінії зіткнення, але припинення вогню так і не відбулось в повному обсязі, а також не виведено всю важку зброю й техніку.

Зрештою, конфлікт на Донбасі підірвав мету Кремля – ​​перетворити Україну на державу-клієнта. П’ять з лишком років конфлікту сформували сильне почуття національної ідентичності в Україні та посилили бажання багатьох українців повністю інтегруватися в Європу. Вперше після того, як Україна відновила незалежність у 1991 році, соціологічні опитування показують, що більшість українців виступають за вступ до НАТО. Оскільки Київ навряд чи повернеться в орбіту Москви, Кремль, схоже, переслідує вторинну мету: тиск, відволікання та дестабілізація українського уряду, щоб він не міг успішно проводити пріоритетні реформи. З точки зору Росії, слабкий і розгублений український уряд є кращим, ніж стабільний, демократичний та успішний. Москва зазнала значних втрат задля досягнення цієї мети. Захід перейшов до ізоляції президента Росії Володимира Путіна у 2014 році, наприклад, тимчасово зупинивши членство РФ у «Великій вісімці». США та Європейський Союз також запровадили низку візових та економічних санкцій проти окремих російських чиновників та бізнесменів. Ці санкції коштували приблизно 1% річного ВВП РФ, що не є достатньо чутливим фактором для російської економіки, яка за останні роки зростала приблизно на 1,5% щорічно. На сьогодні Кремль, здається, вважає, що вигода від конфлікту на Донбасі все ж перевищує витрати.

Вашингтону не варто намагатися витіснити дипломатичні зусилля Берліна та Парижа, які підтримують загальну політику Європейського Союзу щодо підтримки України та санкції проти Росії. Але йому варто співпрацювати з європейськими столицями, щоб посилити тиск на Москву: наприклад, якщо Росія продовжить чинити опір взаємно прийнятному врегулюванню, західні країни можуть розширити візові санкції. Крім того, Сполучені Штати та Європа можуть запровадити жорсткіші санкції проти російської промисловості та перешкоджати утриманню російського суверенного боргу. Врешті-решт, США та деякі члени НАТО можуть посилити військову допомогу Україні у випадку, якщо миру не вдасться досягнути. Росія повинна знати, що вона заплатить високу ціну, якщо продовжить чинити опір миру на Донбасі. Заклавши цю основу, Сполучені Штати повинні запропонувати шлях до миру, який би зберігав основні риси Мінських угод 2015 року. Але нова пропозиція повинна передбачати санкціоновані ООН миротворчі сили та тимчасову міжнародну адміністрацію на Донбасі. «Сині шоломи» та тимчасова адміністрація забезпечили б політичне прикриття для виходу Росії, тоді як міжнародна присутність, як військова, так і цивільна, відновить довіру місцевого населення.

Відповідно до Мінських угод, першим кроком було б постійне припинення вогню, що супроводжувалося б виведенням важкої зброї з лінії зіткнення. Миротворчі сили могли б допомагати поліцейській місії, яка повинна складатись з української національної поліції, місцевої поліції Донбасу та міжнародних поліцейських. Разом з миротворчою операцією, тимчасова міжнародна адміністрація, можливо, організована та укомплектована Організацією з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) – відновила б керованість на Донбасі. Тимчасова адміністрація може контролювати звільнення та обміни затриманих, а також організовувати місцеві вибори. Київ повинен був би передати певні повноваження місцевим органам влади у всіх областях та надати особливий статус Донецькій та Луганській областям. Політика на національному рівні – зовнішня, оборонна, макроекономічна та фінансова залишатиметься відповідальністю Києва. Щоб цей мирний процес був успішним, Сполученим Штатам потрібно буде посилити позицію президента Володимира Зеленського. Донбасу знадобиться економічна допомога, щоб відновитися після війни. З цією метою план США повинен передбачати формування фонду під егідою МВФ та Європейського Союзу, а також залучити внески Світового банку та інших країн, таких як Канада, для відновлення Донбасу.

Навіть якщо Україні можна буде пообіцяти повне політичне та економічне відновлення на Донбасі, її лідери, всеодно будуть шукати більш тривалу гарантію безпеки. США, Україна, Росія, Німеччина, Франція та, можливо, інші країни повинні відкрити спільний дипломатичний діалог з питань європейської безпеки та мирного процесу. В ході таких дискусій можна було б обговорити питання можливого членства України в НАТО, якщо не зараз, то в майбутньому. З кожним кроком вперед у цьому мирному процесі західні країни будуть поступово скасовувати візові та економічні санкції проти Росії, причому суттєве послаблення санкцій настане після того, як російські військові та їх маріонетки покинуть Донбас. Закінчення конфлікту на Донбасі дозволить Києву зосередитись на реформах, які сприятимуть європейській стабільності та безпеці.

Переклад: Володимир Тиравський