Питання національної пам’яті грають дуже важливу роль у сучасних політичних баталіях в нашій країні

22 серпня 2020 року група вандалів атакувала й намагалась знести культовий пам’ятник «Гірка пам’ять дитинства» біля Національного музею Голодомору-геноциду в Києві. Цей пам’ятник маленької дівчинки, яка притискає до грудей колоски пшениці, став символом штучного голоду у Радянській Україні на початку 1930-х років, який визнаний актом геноциду комуністичної влади проти українців. Атака на пам’ятник була добре організована, але у підсумку не завдала істотних збитків. Тим не менш, виникла велика хвиля обурення в українському суспільстві, що підкреслює нестійкість політики пам’яті в Україні, яка продовжує формувати незалежну ідентичність, намагаючись примиритись з радянською спадщиною.

Про це йдеться в аналітичній публікації Джона Всетецки, стендіанта програми Фулбрайта в Україні у 2020-2021 роках та докторанта історичного факультету Мічиганського університету на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Генеральний директор Національного музею Голодомору Олеся Стасюк назвала цей інцидент вандалізмом та посяганням на українську національну пам’ять.

«Культура нації побудована на основі історичної пам’яті. Пам’ять про Голодомор – це частина історії кожного українця, яку ми не маємо права забувати заради впевненого майбутнього. І те, що зробили зі скульптурою – неприпустиме осквернення пам’яті всієї нації», – вважає Стасюк.

Зауважимо, що осквернення відбулось у критичний момент для Національного музею Голодомору, оскільки він прагне розширитись і зрештою відповідати своєму початковому призначенню, як меморіальний комплекс пам’яті мільйонів людей, які загинули від найгіршого злочину ХХ сторіччя.

Протягом комуністичної епохи голод залишався одним з найбільших табу у радянському суспільстві і ніколи офіційно не визнавався. Натомість дослідженням цього питання займались лише міжнародні вчені, на яких не впливали кремлівські цензори. Після розпаду СРСР у незалежній Україні краще почали розуміти злодіяння, але минуло більше 10 років, перш ніж голод почав займати своє законне місце у центрі національної історії України. Національний музей Голодомору вперше концептуалізували у 2006 році і офіційно відкрили у 2008 році, але його ще потрібно добудовувати.

Спочатку рушійною силою проекту був третій президент України Віктор Ющенко, який зробив національну пам’ять основною темою свого правління у 2005-2010 роках. За часів правління прокремлівського Віктора Януковича не було жодного прогресу, адже він прагнув дистанціюватись від розслідування радянських злочинів проти людяності. У 2016 році врешті-решт відновились розмови про розширення музейного комплексу і президент Петро Порошенко заявив, що настав час завершити роботу над музеєм.

У 2019 році наглядова рада Національного музею Голодомору запустила кампанію «Дорога до істини», яка передбачала збір коштів для наступного етапу будівництва. Оновлений музейний комплекс стане продовженням нинішнього. Тут буде художня галерея та дослідницький центр, який орієнтований не лише на Голодомор, але й на загальну боротьбу за свободу, гідність і права людини проти злочинів людяності.

У процесі розширення музею вандалізм над пам’ятником – це удар по трагічній історії голоду. Багато людей сприймають це, як хворобливе нагадування про те, що Голодомор досі оскаржується в Україні, де питання національної пам’яті грають важливу роль у сучасних політичних баталіях.

Пам’ятник обрали мішенню для вандалізму, щоб завдати максимум страждань. Цей пам’ятник молодої дівчинки віддзеркалює жахіття, які пережили українські діти протягом 1932-1933 років. Діти часто ставали найбільшими жертвами масового голоду. Багато дітей втратили батьків і змушені були постояти за себе. Деяких дітей відправили у дитячі будинки, а інші згуртувались і виживали на вулицях. Вони часто ходили на вокзали та базари, щоб красти їжу й просити грошей. Радянська влада регулярно виганяла їх з вулиць міст.

У розпал голоду в 1933 році бути дитиною було дуже небезпечно. Через нестачу їжі й тисячі голодних смертей, зустрічались випадки канібалізму, жертвами якого, насамперед, ставали діти. Інших дітей кидали напризволяще зневірені матері, які більше не могли про них піклуватись.

У 2010 році указом Президента України, Меморіал Голодомору офіційно включили до Офіційного протоколу та церемоніалу в Україні. Під час офіційних візитів до Києва, глави урядів та інші офіційні особи запрошують його відвідати і віддати шану загиблим.

За останні 10 років цей дипломатичний протокол став для України способом гарантувати, що іноземці дізнаються правду про Голодомор. Це також допомогло інтегрувати пам’ять жертв голоду у національну історію України. Нещодавній акт вандалізму – це спроба кинути виклик цьому процесу, який ризикує знову роз’ятрити жахливі рани історії.