Чи справді Зеленський остаточно повернувся спиною до Росії?

Зміна ставлення Зеленського до Росії має на меті не лише завоювати підтримку серед населення, але й підвищити ефективність влади в боротьбі з корупцією, хоча й несе ризик ескалації конфлікту на Донбасі

19 лютого 2021 року Президент України Володимир Зеленський схвалив рішення Ради національної безпеки і оборони (РБНіО) про запровадження санкцій проти 19 юридичних та 8 фізичних осіб, зокрема Віктора Медведчука, одного з лідерів проросійської партії «Опозиційна платформа – За життя» (OПЗЖ). Водночас правоохоронні органи були зобов’язані з’ясувати обставини, за якими компанія «ПрикарпатЗахідтранс» потрапила під контроль Медведчука у 2015 році. Їй належить продуктопровід, який є одним з основних шляхів імпорту дизельного палива з Росії через Україну. Уряду також було доручено використовувати всі засоби для повернення трубопроводу у власність держави. Це друге рішення РНБО проти Медведчука за останні тижні – 2 лютого 2021 року телевізійний сигнал трьох підконтрольних йому каналів новин був заблокований. Дії Зеленського є реакцією на систематичне зниження підтримки його і партії «Слуга народу». У зовнішньому вимірі вони можуть свідчити про те, що глава держави вирішив проводити більш наполегливу політику щодо Росії і продемонстрував готовність виправити неефективний раніше формат перемовин про Донбас. Кремль, у свою чергу, звинуватив Київ у незаконних діях, спрямованих на придушення політичної опозиції та відволікання громадськості від провалу політики Зеленського. Про це йдеться в аналітичній публікації Славоміра Матушака та Кшиштофа Нєчипора, фахівців з питань України, Білорусі та Молдови на сторінках видання Центру східних досліджень імені Марка Капіа в Польщі, повідомляє Foreign Ukraine.

Значення Медведчука на політичній арені знову зростає

Медведчук присутній в українській політиці з другої половини 1990-х років. У 2002–2005 роках він був главою адміністрації президента Леоніда Кучми та одним із найвпливовіших людей у ​​країні. Про його вплив свідчить тісне знайомство з Володимиром Путіним та Дмитром Медведєвим (дружина Путіна та Медведєва стали хрещеними батьками його дочки в 2004 році). Після Помаранчевої революції на рубежі 2004/2005 років він залишався у політичній тіні і протягом наступних 10 років керував проросійським соціальним проектом «Наш вибір», але без особливого успіху.

Повернення Медведчука до першої ліги, спочатку в економічній сфері, а згодом і в політиці, відбулося після перемоги Порошенка на президентських виборах у 2014 році. Багато вказує на те, що Порошенко не лише не намагався перешкодити його поверненню, але навіть посприяв цьому (можливо, це було частиною неформальної угоди з Кремлем). Це підтверджує випадок з компанією «ПрикарпатЗахідтранс», якій належить українська частина Самарського трубопроводу – Західний напрямок. Після багаторічних судових процесів щодо встановлення контролю над компанією, суд Рівного у 2015 році виніс суперечливе рішення, згідно з яким він передав трубопровід російській державній компанії «Транснефть» (Національне антикорупційне бюро ініціювало розслідування у цій справі у 2017 році). У 2016 році «Транснефть» продала «ПрикарпатЗахідтранс» – швейцарській компанії International Trading Partners AG – серед її акціонерів були люди, пов’язані з Медведчуком. Дизельне пальне було імпортовано трубопроводом з Росії: у 2018 році імпорт становив 2,1 млн тонн, а в 2019 році – 1,2 млн тонн. Ще одним прикладом допомоги, яку Порошенко надав олігарху, можуть бути дії СБУ, спрямовані на торговців зрідженим газом на рубежі 2016 та 2017 років, що дозволяє компаніям, підконтрольним Медведчуку, взяти близько 40% українського ринку цього палива.

Ймовірно, завдяки коштам, отриманим від імпортного палива, Медведчук у 2018 році придбав два інформаційні канали: 112 та NewsOne, а на початку 2019 року – ZIK. Глядачі цих телеканалів у сегменті інформаційного мовлення становили приблизно 45%, що було важливим інструментом впливу олігарха на громадську думку та зміцнення позицій ОПЗЖ. Їхні меседжі були спрямовані на те, щоб презентувати Медведчука як політика, здатного припинити збройний конфлікт на Донбасі, на безкомпромісну критику влади та на відверто проросійський електорат. Схоже, головним мотивом Порошенка були розрахунки на виборах – він хотів зміцнити проросійську партію, оскільки лише разом із її кандидатом мав шанс перемогти в президентській кампанії.

Від початку конфлікту з Росією, Медведчук виступав посередником у перемовинах Києва з представниками самопроголошених республік, створених на сході України, активно просуваючи ідеї Москви, зокрема розширення можливостей т.зв. «ДНР» і «ЛНР», а також прямі перемовини Києва зі своїми представниками. За ініціативою президента Порошенка з грудня 2014 року він вів перемовини щодо обміну військовополоненими між Україною, сепаратистськими республіками та Росією та виконував роль спеціального представника України під час мирних переговорів у Мінську. Після вступу Зеленського на посаду президента України, Медведчук подав у відставку. З тих пір він критикує політику нового президента за невиконання «волі народу Донбасу», ігноруючи необхідність прямого діалогу із самопроголошеною владою в Донецьку та Луганську.

Причини санкцій: внутрішній контекст

Зеленський та його партія «Слуга народу» (СН) регулярно втрачають підтримку серед населення. Незважаючи на те, що президент залишається на вершині рейтингу виборців, відстань від двох найсерйозніших конкурентів (одного з лідерів ОПЗЖ Юрія Бойка та лідера партії «Європейська солідарність» Петра Порошенка) неухильно зменшується – згідно з опитуванням Центру Разумкова, опублікованого 8 лютого 2021 року, 23,1% опитаних були б готові проголосувати за Зеленського, 19,9% за Бойка і 17,8% за Порошенка. Так само, у випадку підтримки партії – СН може розраховувати на 22,2%, ОПЗЖ на 21,9% та «Європейська солідарність» на 18,1%, а результати деяких опитувань громадської думки показують перевагу ОПЗЖ над СН.

Тому видається, що найважливішою причиною запровадження санкцій проти Медведчука є спроба зупинити відтік електорату СН до його найважливіших конкурентів. Основна мета – послабити медіа та ділову базу ОПЗЖ та зробити її головною опозиційною партією. З розрахунків випливає, що проросійська група та її лідер навряд чи отримають понад 30% голосів виборців. Більше того, рішення Зеленського поглибить конфлікти всередині ОПЗЖ, посиливши групу, зосереджену навколо Юрія Бойка та Сергія Льовочкіна, яка є конкурентоспроможною та має власні засоби масової інформації й джерела фінансування.

Санкції також мають на меті вразити імідж Порошенка, який сам вирішив не запроваджувати їх, поки був при владі. Вони мають підірвати довіру до колишнього президента, який використовує патріотичні та антиросійські гасла. Продовжуючи дискредитувати Порошенка, звинувачуючи його у співпраці з Медведчуком, зокрема допомогу в незаконній приватизації нафтопроводу, Зеленський намагається знищити підтримку «Європейської солідарності» та її лідера хоча б серед деяких антиросійських виборців, тим паче, що дії Зеленського не обмежуються ударами по ОПЗЖ. Ще одним прикладом тиску на проросійські політичні сили може бути оголошення СБУ про подання клопотання щодо порушення справи проти блогера Анатолія Шарія за підозрою у державній зраді.

Причини санкцій: зовнішній контекст

Схоже, що на вибір моменту запровадження санкцій проти Медведчука вплинула міжнародна ситуація, пов’язана із критикою Кремля з боку ЄС та США, зокрема, щодо отруєння та ув’язнення Олексія Навального. Українська влада вирішила, що в нинішній ситуації можливі звинувачення Москви проти Києва у порушенні свободи слова та застосуванні репресій проти політичних опонентів будуть своєчасними. Посольство США позитивно оцінило запроваджені санкції, наголосивши, що Медведчук знаходиться в американському санкційному списку з 2014 року. Водночас обмеження, запроваджені українською владою, не викликали негативної реакції в Євросоюзі, що може свідчити про попередні консультації щодо цього рішення із західними партнерами.

Санкції проти Медведчука також відповідають іншим діям Зеленського, які можуть ознаменувати зміну політики щодо Росії та підходу до вирішення конфлікту на Донбасі. Перешкоджання Москвою мирному процесу (включаючи відмову погодитися на наступні етапи обміну військовополоненими, виведення збройних сил та важкої техніки з узгоджених ділянок так званої лінії розмежування, відкриття нових пунктів для її перетину) призводить до дедалі критичнішого ставлення Києва до існуючого формату переговорів. Дедалі частіші випадки обстрілів та мінування з боку проросійських збройних формувань уздовж т.зв. лінії розмежування, які спричинили значне збільшення кількості жертв серед українських солдатів з початку 2021 року, можуть порушити режим припинення вогню, що триває з кінця липня 2020 року. Розпорядження президента Зеленського на початку лютого 2021 року про оцінку боєздатності Збройних сил на сході України є демонстрацією готовності Києва до можливої ​​активізації військової діяльності на Донбасі.

Перспективи

Дії Зеленського можуть засвідчити, що він дедалі серйозніше думає про переобрання, хоча під час виборчої кампанії стверджував протилежне. Найзручнішим суперником для нього буде Бойко, який має обмаль шансів отримати понад 50% у другому турі президентських виборів. Тим не менш, зміна ставлення Зеленського до Росії має на меті не лише завоювати підтримку серед населення, але й підвищити ефективність влади в боротьбі з корупцією. Більше того, відкритий напад на Медведчука, який має тісні особисті стосунки з Путіним, несе ризик різкої реакції Росії, наприклад у формі ескалації конфлікту на Донбасі.