Іван приїхав до Великобританії після російського вторгнення і його взяли до футбольної команди «Алфретон Таун Джуніорс», яка допомогла вивчити англійську мову та знайти нових друзів

Український підліток, який прожив у Дербіширі (Великобританія) три роки, зіграв свій останній футбольний матч, перш ніж повернувся в Україну. Івана, якому зараз 13 років, привезла до Алфретона його мама Вікторія у грудні 2022 року. За цей час він пройшов шлях від майже повного знання англійської мови до вільного спілкування нею та став популярним гравцем місцевого футбольного клубу «Алфретон Таун Джуніорс». Про це розповідає Foreign Ukraine із посиланням на ВВС.

«Я ухвалила рішення минулого року, що ми повинні повернутися, головним чином через [Івана], після трьох років йому потрібен його тато, а мені потрібна моя сім’я», – пояснила Вікторія.

Коли 24 лютого 2022 року Росія розпочала вторгнення в Україну, Іван та Вікторія спочатку покинули свій дім у Києві, аби сховатися у Словаччині.

«Потім ми повернулися додому у вересні 2022 року, і це було жахливо. Постійно були відключення електроенергії, ракети, дрони, вибухи, це був справді дуже важкий час для нас», – пояснює Вікторія.

Саме в той період вона познайомилася з приймаючою родиною в Алфретоні через Facebook, перш ніж переїхати до Великої Британії.

Вікторія та Іван прожили з приймаючою родиною приблизно півтора року.

Потім, використовуючи гроші, які заробляла, працюючи у Греггсі, вона переїхала в орендований будинок.

Вікторії освоїтися було нелегко, але господар допоміг їм знайти місце в школі для Івана та залучив його до місцевого футбольного клубу.

«Вперше ми відчули себе в абсолютній безпеці, це було неймовірно», – наголошує українка.

Зрештою Івана взяли до футбольної команди «Алфретон Таун Джуніорс» і клуб допоміг йому вивчити англійську мову та знайти нових друзів.

«Він дуже мало розмовляв англійською, тому футбол був для нього певним способом спілкування. Це була його маленька безпечна гавань, і звідти він полюбив нас, а ми полюбили його. Нам дуже рідко доводилося показувати йому щось двічі», – запевняє Ендрю Кеверн, тренер команди.

Перед останнім матчем Івана, на тренуванні, проводили решта команди.

«Вони вручили йому трофей, і я була абсолютно здивована та оцінила цей жест, бо це було дуже приємно. Були дуже щирі слова про нього. Вони також подарували йому ігрову футболку з підписами усіх гравців команди. Я плакала, але незважаючи на сльози, це був правильний час, аби повернутися в Україну з Іваном. Сподіваюся, що в Україні все налагодиться. Звичайно, мені страшно, але водночас я схвильована. Я хочу подякувати Великій Британії. Моє життя тут було справді чудовим. Я не кажу легким, бо воно таким не було, адже незнайомець завжди є незнайомцем, інший менталітет, інші звички, інша їжа. Але це величезна частина досвіду у моєму житті, яку я ніколи не забуду», – підсумувала Вікторія.