Росія відновлює свій вплив на «Енергоатом»

Боротьба за формальний і неформальний вплив на державного оператора українських АЕС змушує зробити висновок, що українська влада не дозріла до оптимального використання потенціалу цієї компанії

Незважаючи на великий потенціал, державна компанія «Енергоатом» не може опинитися в динамічно мінливих політичних та економічних умовах в Україні. Продовження курсу розвитку компанії на Захід викликає сумніви і здатність інтегруватися на ринок електроенергії поки що незначна. Навколо «Енергоатома» триває боротьба за вплив лобістських груп із чіткими російськими інтересами. Про це йдеться в аналітичній публікації Павла Коста, члена Ради експертів Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння на сторінках польського видання Energetyka24, повідомляє Foreign Ukraine.

Основа українського енергетичного сектору

Державна компанія «Енергоатом» (ЕА) є оператором чотирьох українських атомних електростанцій (Хмельницька, Рівненська, Південно-Українська та найбільша в Європі – Запорізька), які експлуатують 15 енергоблоків загальною номінальною потужністю 13,8 ГВт , що ставить Україну на восьме місце у світі. Також «Енергоатом» керує насосною електростанцією «Ташлиця» та Олександрівською ГЕС – об’єктами, які фактично є частиною Південно-Української АЕС. У своїй структурі «Енергоатом» має 13 філій – підприємства, заводи та промислові центри, а також окрему структуру торгівлі товарами та представництва у Брюсселі. На об’єкти, що експлуатуються компанією, припадає приблизно 55% від загальної кількості споживаної електроенергії в країні, а в осінньо-зимовий період цей коефіцієнт сягає 70%. За часткою атомної енергії в структурі виробленої електроенергії, Україна посідає третє місце у світі. Ці дані не залишають сумнівів у тому, що атомно-енергетичний сектор та ЕА є абсолютним фундаментом енергетичної безпеки України. З огляду на вищевикладене, варто уважніше розглянути процеси всередині та навколо компанії, особливо після зміни влади в Україні у 2019 році.

Курс на Захід – продовження чи «тихий саботаж»?

Одним із беззаперечних успіхів попередньої української влади та керівництва ЕА на чолі з Юрієм Недашковським було значне зменшення залежності сектору атомної енергетики від Російської Федерації. Першим проявом цього стало початок будівництва сховища відпрацьованого ядерного палива. Зрештою, це дозволить повністю відмовитись від послуг зберігання для росіян, за які Україна платить близько 200 мільйонів доларів на рік.

Нова українська влада та EA продовжували будівництво, хоча це відбувалося в атмосфері звинувачень у саботажі проекту. Наприкінці грудня 2020 року було завершено будівництво першого комплексу зберігання відпрацьованого ядерного палива, розташованого в Чорнобильській зоні, і було оголошено, що «будівництво решти 14 комплексів буде завершено протягом 40 років за необхідності». Водночас в.о. президента EA Петро Котін заявив, що, починаючи з 2021 року, Україна припинить експорт відпрацьованого ядерного палива до Росії.

Закінчення будівництва не означає, що комплекс введено в експлуатацію. Нещодавні звіти вказують на те, що дату початку експлуатації об’єкта, яку переносили багато разів, було призначено на липень 2021 року, але їй має передувати завершення будівництва 43-кілометрової ділянки залізничної лінії, що з’єднує об’єкт з національною залізничною мережею. Крім того, необхідно підключити об’єкт до електростанції, яка мала відбутися в листопаді 2020 року, але ще не відбулася. Ці дві, здавалося б, дріб’язкові перешкоди є останніми на шляху до використання приміщення для зберігання.

Другим важливим елементом зміцнення незалежності української атомної енергетики є процес диверсифікації поставок ядерного палива. У 2014-2018 роках залежність від поставок російських ТВЕЛів була зменшена зі 100% до 50%, і команда Недашковського оголосила, що кінцевою метою диверсифікації буде отримати 60% пального від американського Westinghouse та 40% від ТВЕЛ.

Станом на лютий 2021 року, з 15 атомних установок на українських електростанціях, 6 працюють на американському паливі. Нове керівництво ЕА оголосило про початок експлуатації палива Westinghouse на сьомому блоці в 2021 році. Крім того, наприкінці вересня 2020 року «Енергоатом» підписав угоду з Westinghouse про постачання ядерного палива до Рівненської АЕС – це єдина атомна електростанція в Україні, яка на сьогодні повністю використовує лише російське паливо. Два з чотирьох реакторів мають тип ВВЕР-440, які до цього часу ніхто в світі не експлуатував на паливі, крім російського. Поставки повинні бути можливими після 2024 року після ретельного обстеження. Угода передбачає можливість створення партії палива у дочірній компанії «Енергоатом» – «АтомЕнергомаш» в Енергодарі (Запорізька область) та співпрацю у виробництві обладнання для перевірки палива для реакторів ВВЕР-440 та ВВЕР-1000. Якщо ці плани здійсняться, це буде перший випадок використання палива Westinghouse в Європі на реакторах ВВЕР-440.

Іншою складовою західного курсу ЕА є інтеграція з усією Об’єднаною енергетичною системою до ENTSO-E – процес, який ініційований попередньою владою України. У 2020 році атомні електростанції взяли участь в успішних випробуваннях для перевірки їх стійкості до можливих коливань на низьких частотах, попередні результати яких були визнані задовільними. Це свідчить про те, що процес синхронізації продовжується.

Однак, сумніви викликає діяльність та суперечливі заяви керівництва компанії. У липні 2020 року в інтерв’ю «Інтерфакс-Україна» один із віце-президентів «Енергоатому» Герман Галущенко поставив під сумнів реальні терміни синхронізації ZSE з ENTSO-E, яка запланована на 2023 рік. А через три місяці той же Галущенко оголосив, що Україна буде готова до повної синхронізації з ENTSO-E уже у 2022 році, тобто на рік раніше передбачуваного терміну. Такі суперечливі заяви «підігрівали» кола експертів та журналістів, які розглядають це як свідчення справжнього небажання керівництва ЕА синхронізуватися з ENTSO-E.

Інші заходи додали також «масла у вогонь». Минулого року EA вперше за багато років пробив дати реконструкції деяких блоків, що призвело до розриву в прогнозі залишків на 2021 рік. Одним із варіантів їх доповнення було відновлення імпорту енергоносіїв з Білорусі та Росії, включаючи АЕС в Островці, що є суперечливим у контексті поточної геополітики. Тому не можна виключати, що такий «збіг обставин» навмисний, щоб виправдати імпорт з білорусько-російського напрямку. Зрештою, у жовтні 2020 року Галущенко заявив, що «Енергоатом» вийде на ринок Литви, Латвії та Естонії, що викликало багато здивувань в експертних колах, оскільки така ідея додатково перешкоджала запланованій синхронізації ZSE з ENTSO-E.

Ще одним елементом, на який варто звернути увагу в контексті геополітичного курсу компанії, є повідомлення прес-служби ЕА від 18 грудня 2020 року про підписання угоди з міжнародною юридичною компанією Shearman & Sterling щодо послуг з підготовки позову до міжнародних судових інстанцій проти Російської Федерації. Втрачені в Криму активи «Енергоатому» є предметом цього судового позову. Первісні оцінки стосуються вимог на суму до 100 млн доларів, пов’язаних головним чином із втратою вітроелектростанції EA у Донузлаві. Однак перспективи ініціювання процедури досі є невідомими.

Отже, ми маємо кілька абсолютно суперечливих сигналів. З одного боку, «Енергоатом» продовжує реалізовувати проекти, що зміцнюють західний курс, але з іншого боку, він робить це зі значним скрипом і затримкою, що свідчить про готовність уповільнити вектор на Захід. Директор енергетичних програм Центру Разумкова в Києві вважає, що, незважаючи на помпезні оголошення про диверсифікацію, зроблені керівництвом EA, його політику можна охарактеризувати як «тихий саботаж» проектів диверсифікації. Символічним підтвердженням цих слів є припинення фінансування представництва компанії в Брюсселі, яке відбулося в липні 2020 року.

Заручники «ринку»

Розвиток «Енергоатому» нерозривно пов’язаний з прогресом у створенні ринку електроенергії. Ринкова модель, запроваджена в липні 2019 року, мала багато недоліків, які не були усунені донині. EA відіграє в цій моделі роль субсидіанта – як частина PSO, яка забезпечує електроенергію домогосподарствам за середньою ціною, що втричі нижча ринкової. Відсоток реалізованої таким чином ядерної енергії становить 50%, а решту енергії компанія продає на ринку, який і так суворо регулюється, тому дозволяє отримати повну користь від цієї діяльності. Крім того, на ринку спостерігається погана організація торгівлі та обіг витрат, що ставить EA у програшну позицію та провокує збільшення боргу. Це сильно впливає на фінансовий стан «Енергоатома».

Після трьох кварталів 2020 року чисті збитки EA становлять 5,3 млрд грн, хоча компанія закінчила 2019 рік з результатом 3,8 млрд грн «в плюсі». Станом на січень 2021 року, поточний борг перед EA перевищив 24 млрд гривень.  До цього додається відсутність досвіду в комерційній діяльності «Енергоатома», який завжди працював в архаїчних умовах псевдоринку. Восени 2020 року відбулася четверта зміна керівництва за рік в торговій філії (Енергоатом-Трейдінг). «Енергоатом-Трейдінг» здійснило кілька підозрілих операцій на ринку, продавши значну кількість товарів за заниженою ціною компаніям, пов’язаним з олігархами Ігорем Коломойським та Ринатом Ахметовим. Тому в лютому 2021 року співробітники Національного антикорупційного бюро провели обшуки у відділенні. Також у лютому 2021 року керівництво EA, не вказавши переконливих причин, звільнило представника, відповідального за дотримання антикорупційних правил Олега Поліщука.

Перебування в такому стані в довгостроковій перспективі буде тягарем, який поставить під сумнів реалізацію планів розвитку «Енергоатому». Втім, варто підкреслити, що значною мірою джерела фінансових проблем компанії полягають в організації самого ринку, а не в компанії, яка є лише інертним заручником політичних та лобістських рішень «на вершині».

Інституційний хаос

Тривожні процеси протягом останніх двох років відбувалися через спроби зміни статусу ЕА та інших органів у секторі ядерної енергетики. Восени 2019 року тодішній міністр енергетики Олексій Оржель підпорядкував своєму міністерству – Державну інспекцію ядерного регулювання України. Цей крок спричинив конфлікт інтересів, оскільки EA також підпорядковувався цьому міністерству. Більше того, це було порушення двох міжнародних конвенцій, які могли б піддати Україну штрафу від МАГАТЕ та репутаційним втратам. Після хвилі критики це рішення було швидко відкликано.

У вересні 2020 року президент Володимир Зеленський підписав указ, одним із пунктів якого передбачається перетворення ЕА в акціонерне товариство та передача контролю над підприємством від Міністерства енергетики – Кабінету Міністрів України (КМУ). Наприкінці січня 2021 року, Уряд реалізував згаданий вище запит президента, який порушує положення закону «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», що стосуються відокремлення виробництва електроенергії від ядерної та радіаційної безпеки. Після такого кроку як виробник ядерної енергії (Енергоатом), так і регулятор радіаційної безпеки були підпорядковані єдиному органу – КМУ.

Це також порушує положення закону, згідно з яким міністерство має керувати виробником ядерної енергії. Врешті-решт, зміни порушують положення Конвенції про ядерну безпеку та положення гарантійних угод між Україною, Євратомом та ЄБРР на загальну суму 600 мільйонів євро. Усі кошти, передбачені гарантійною угодою, вже виплачені Україні, але останні кроки можуть змусити позичальників вимагати дострокового погашення позики або навіть її повернення. Однак, ключовим питанням є те, що подібні заходи розмивають відповідальність за управління компанією, оскільки КМУ є колегіальним органом. Вони також викликають сумнів щодо суттєвого обґрунтування, оскільки на відміну від міністерства, в КМУ немає професійних працівників.

У свою чергу, друге побажання президента, сформульоване у згаданому вище указі – прискорення корпоратизації ЕА – залишається на папері. На початку листопада 2020 року, Міністерство енергетики оголосило, що створено умови для формування Наглядової ради «Енергоатому». У липні 2020 року, міністерство затвердило Статут EA та Положення, що регламентують створення його наглядової ради, а також заявило про готовність розпочати конкурс та відбір членів наглядової ради. Однак, цей крок зустрів заперечення керівництва EA, яке вважає, що спочатку компанія повинна бути перетворена в акціонерне товариство за спеціальним законом, а вже згодом має бути утворена Наглядова рада. Ці сутички чітко вказують на те, що на тлі довгоочікуваного перетворення EA на акціонерне товариство, триває боротьба за вплив на компанію, і одним із мотивів може бути фактичне небажання корпоратизувати.

Рух без стратегії

Хоча у грудні 2019 року Міністерство енергетики затвердило «Стратегічний план розвитку Енергоатома на 2020-2024 роки», документ не відповідає на ключові питання. Йдеться, насамперед, про місце атомних електростанцій в українському енергетичному секторі. Це пов’язано з тим, що чинна редакція Енергетичної стратегії України не містить параметрів, які відповідають на питання про роль атомної енергетики. Це особливо важливо в контексті обов’язкового та поступового технічного обслуговування ядерних блоків (в період 2030–2040 років Україні доведеться припинити експлуатацію 12 енергоблоків АЕС, а протягом 2041–2055 років останніх трьох через закінчення термінів експлуатації) та виклики, пов’язані із Зеленою угодою.

Останнім часом, почастішали дискусії про майбутнє атомної енергетики, але ініціатива виходить не від Міністерства енергетики, а від Президента України. У вересні 2020 року Кабмін зобов’язали запропонувати парламенту законопроект про будівництво двох енергоблоків на Хмельницькій АЕС. Позиція президента викликала хвилювання керівництва EA. Завершення будівництва енергоблоків Хмельницької АЕС має бути проектом № 1 у національному масштабі, а проект енергетичного мосту з Польщею описується як «майже готовий наприкінці 2019 року». EA провела кілька консультацій щодо участі у проекті будівництва Хмельницької АЕС із чеською Škoda JS, яка повністю належить Об’єднаному машинобудівному заводу, що входить до структури російського «Газпрому». Публічні пояснення EA про те, що «чеська компанія перебрала російські технології» не витримують жодної критики. У світлі російсько-українських відносин це повинно викликати застереження. Також невідомо, з яких джерел концерн хоче заплатити за будівництво, яке, за оптимістичними підрахунками, становить 73 млрд грн.

Ще одним результатом занепокоєння питанням ядерної енергетики зі сторони президентського табору є указ від 29 січня 2021 року про імплементацію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про заходи щодо нейтралізації загроз у сфері атомної енергетики та промисловості». Спектр тем, що висвітлюються в документі, дуже широкий – від процедур, що регулюють захист об’єктів атомної енергетики Національною гвардією та використання безпілотників, через «дотримання зобов’язань України щодо ЄС та Євратому» та увагу до видобутку урану і до врегулювання боргів, понесених на ринку електроенергії. Однак у документі не вказано, які конкретні кроки слід зробити в цих сферах. Два питання, включені до рішення Наглядової ради, заслуговують на увагу.

Перше питання стосується підвищення маневреності виробничих потужностей ZSE у контексті використання відновлюваних потужностей, що загострює проблеми балансування системи. Це більш широка проблема для всього ZSE, яка сьогодні має негативний вплив і буде актуальною у середньо- та довгостроковій перспективі. На думку директора Науково-технологічного центру «Психея» Геннадія Рябцева, в контексті запланованої інтеграції ZSE з ENTSO-E, Україні потрібно кардинальне збільшення маневрування (щонайменше на 2 ГВт) та зберігання (2 ГВт) до 2023 року. Будівництво нових енергоблоків на АЕС, як зазначалося вище, лише посилить ці проблеми.

Цей фрагмент також змушує зосередитись ще на одному аспекті. Попереднє керівництво EA підписало угоди з американською компанією Holtec, що передбачають впровадження в Україні технології SMR-160 для малих модульних реакторів, а також довгострокове розміщення виробничого вузла для цих технологій в Україні. На додаток до вирішення проблеми дефіциту електроенергії, що закінчилася, малі ядерні реактори були б важливим елементом, щоб компенсувати очікуваний дефіцит маневреної потужності. Таке технологічне рішення було б також екологічно чистим. Однак після відставки Недашковського ця тема повністю зникла з порядку денного ЕА. Це також не було включено до рішення наглядової ради, про яке йшлося вище.

Друге питання, включене у рішення, яке заслуговує на увагу, стосується згаданого сховища відпрацьованого палива. Документ прописує «вичерпні заходи», які фактично свідчать про те, що було оголошено Котіним у грудні 2020 року щодо передчасного завершення будівництва сховища відпрацьованого палива.

Якість опублікованих документів і те, що їх ініціатором є президент, свідчать про відсутність чіткої стратегії розвитку атомної енергетики. Існують також думки, що перенесення вирішального центру ухвалення рішень на президента є результатом неформальної лобістської діяльності оточення глави держави.

«Кадри вирішують все»

Наприкінці листопада 2019 року уряд вирішив звільнити президента «Енергоатома» Юрія Недашковського. Тодішній міністр енергетики Олексій Оржель виправдав цей крок, звинувативши Недашковського, серед іншого, у «неефективному управлінні та відсутності економії при державних закупівлях». Абсурдність цих тверджень полягала в тому, що, як стверджував сам Оржель, деталі будуть опубліковані «після завершення внутрішнього аудиту, який наразі триває». Його результати до сьогодні не були представлені, і Оржель втратив роботу в березні 2021 року. Але в «Енергоатомі» з’явились нові обличчя.

Новий президент (у статусі виконуючого обов’язки) Петро Котін не викликає жодних заперечень щодо досвіду роботу – роками він пов’язаний з найбільшою українською атомною електростанцією в Енергодарі, але його оточення викликає певні підозри. Радником Котіна є Олег Бояринцев – депутат Сумської міської ради, який роками пов’язаний з проросійським політиком Андрієм Деркачем. У вересні 2020 року Міністерство фінансів США внесло Деркача до санкційного списку за спроби втручання у вибори в США.

Імена заступників Котіна також викликали хвилю критики. Якоб Хартмут – громадянин Німеччини, який роками пов’язаний з російськими компаніями, маючи невеликі частки в декількох російських енергетичних компаніях, зареєстрованих у податкових гаванях. Другий віце-президент Герман Галущенко в минулому був адвокатом Деркача.

Кадрові зміни в EA знайши свій  відгук і на Заході. Наприкінці липня 2020 року у британському парламенті обговорювали звіт Комітету з питань безпеки та розвідки про діяльність російських спецслужб у Європі. Усі вищезазначені ключові посадовці «Енергоатому» є його фігурантами. На думку авторів доповіді, на рішення, ухвалені в ЕА, значний вплив має Деркач. Все це повинно викликати занепокоєння щодо змін у процесі розвитку компанії, яка протягом останніх кількох років наполегливо рухалася на Захід.

Висновки

Після зміни влади в Україні у 2019 році, «Енергоатом» загалом продовжував курс на розрив зв’язків з Російською Федерацією, хоча уповільнення темпів диверсифікації чітко помітно. Сигнали про уповільнення діяльності, що зміцнює незалежність національної атомної енергетики, не дозволяють виключити їх фактичний «тихий саботаж» з боку керівництва компанії.

«Енергоатом» залишається заручником деформації, спричиненої запуском ринку електроенергії в липні 2019 року. Формально EA розпочав свою ринкову діяльність, але вона охоплює близько половини виробленої енергії, а решта все ще здійснюється за архаїчною моделлю PSO. Початок ринкової діяльності виявив недоліки ринку електроенергії та нездатність EA працювати в нових умовах. Турбує також збільшення кількості звинувачень на адресу керівництва «Енергоатома» щодо участі у непрозорих ринкових операціях.

За останні півтора року інституційний хаос навколо ЕА посилився. Боротьба за формальний і неформальний вплив на «Енергоатом» змушує зробити висновок, що еліта «на вершині» не дозріла до оптимального використання потенціалу цієї компанії.

Іншою проблемою є відсутність довгострокового бачення розвитку атомної енергетики. Повідомлення про його розробку в рамках оновлення Енергетичної стратегії України до 2035 року, безумовно, є коректними.

Кадрові рішення, ухвалені в EA, починаючи з осені 2019 року, наводять на думку про відродження впливу проросійських кіл, за тихою згодою оточення президента. Важливим фактором збалансування наслідків цього процесу є увага громадянського суспільства та міжнародного співтовариства до «Енергоатому».