Безпека Заходу зараз захищається не в афганських горах Гіндукуш, а на Дніпрі

Ризик, на який натрапляє Володимир Путін, може бути пов’язаний з однією людиною. Одразу після інавгурації, Джо Байден призначив посла США в ООН. Лінда Томас-Грінфілд була однією з перших кадрових пропозицій, які Білий дім надав у Сенат США для затвердження. Вона знаходиться при владі з кінця лютого 2021 року. І сьогодні через три місяці після інавгурації, Байден не призначив жодного посла США в будь-якій країні. Сигнал Байдена для світу досить чіткий. ООН має для нього першочергове значення в таких сферах, як роззброєння, зміна клімату, боротьба з хворобами, підтримка світопорядку, заснованого на договорах, але, насамперед, у змаганні між демократією і самодержавством. Про це йдеться в аналітичній публікації німецького видання Die Welt, повідомляє Foreign Ukraine.

З приводу цього він не залишив жодних сумнівів під час своєї першої прес-конференції наприкінці березня. «Я прогнозую, що ваші діти або онуки напишуть докторські дисертації на тему, хто переміг – автократія або демократія у ХХІ столітті», – зазначив тоді Байден.

Байден хоче скликати саміт демократій. Він і його міністри виправдовують необхідність нових військово-політичних союзів, наприклад, в Південно-Східній Азії, тим, що демократії повинні показати своє обличчя. Його посол в ООН підкреслив, що США хочуть перешкодити Китаю домінувати в Організації Об’єднаних Націй і перебудувати її у своєму напрямку, тобто в напрямку автократії.

Москва і Пекін досить однозначно відповіли на це. Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив після зустрічі з китайським колегою Ван І, що Москва і Пекін хочуть захистити заснований на договорах міжнародний світовий порядок від антиоонівських проектів США. Їх намір створювати нові військові союзи в Азії не відповідають принципам Статуту ООН.

Саме в цій ситуації Росія – співзасновник ООН – може напасти на суверенну державу-члена ООН – без Ради Безпеки ООН, без пояснення причин перед Генеральною Асамблеєю ООН, як це було у 2014 році з анексією Криму та інсценованою громадянською війною на Донбасі. Саме в цій ситуації Пекін посилює тональність відносин з Тайванем і загрожує польотом своїх винищувачів, щоб підкреслити суверенітет Китаю над островом.

Спочатку це виглядає як повернення в далеке минуле, ескалація 1958/59 років, коли Хрущов сказав Заходу: «Ми вас поховаємо» і спровокував першу велику Берлінську кризу, а Мао Цзедун в той час бомбардував тайванські острова Квемой і Матсу. Тільки сьогодні ситуація виглядає небезпечнішою. Тому що Путін ділить Україну, як Хрущов ділив Берлін, для того, щоб зміцнити позиції Росії як держави-переможниці, але з територіальною цілісністю України в основі ООН.

Китай вже безнадійно не поступається військовій потузі США у питанні Тайваню, як це було тоді, а в деяких аспектах, навіть конкурує на рівні. Але йому потрібен авторитет великої держави проти ядерної держави, наприклад Індії, яка також була військовим карликом у 1958 році порівняно з Японією.

Протягом 30 років Путін мав на думці, що Росія повинна повернути території, втрачені після розпаду Радянського Союзу у 1991 році. Він, очевидно, вважає, що Україна захоче вступити в НАТО якомога швидше, тому і він повинен якомога швидше поліпшити становище Росії і дати Байдену зрозуміти ціну подальшого розширення НАТО.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба наполягав на членстві в НАТО в Брюсселі і на зустрічі з міністром закордонних справ США, підкресливши аргумент Байдена про те, що світ – це демократія або автократія. Путіну також потрібні докази його безальтернативності, адже з кінця 2017 року, рейтинги його партії «Єдина Росія» були дуже низькими, а парламентські вибори в Росії відбудуться уже у вересні 2021 року.

США, з іншого боку, повинні виступати беззаперечним авторитетним гарантом територіальної та військової безпеки, якщо вони хочуть змусити Північну Корею та Іран відмовитися від ядерної зброї. Як це сталося у 1994 році в рамках Будапештського меморандуму між Москвою, Києвом, Лондоном і Вашингтоном. Ця угода якраз і нахабно порушується Путіним.

Аргумент Путіна про те, що він робить з Україною те, що Захід зробив у 2008 році, відокремивши Косово від Сербії, не працює. Відокремлення Косова стало результатом голосування в Генеральній Асамблеї ООН після багатьох років спроб переконати Сербію дотримуватися прав національних меншин. У Криму та на Донбасі Путін не намагається звернутися до ООН. Замість цього він щодня видає російські паспорти 1500 особам.

Отже, цього разу ситуація діаметрально протилежна, аніж у вислові Карла Маркса про те, що історія має здатність повторюватись, але уже як фарс? У 1958 році Мао Цзедун тільки в певні дні бомбардував тайванські острова, щоб без зайвих слів підкреслити символічний характер загрози. У нього завжди був під рукою білий прапор, як і у Хрущов, коли він в ультимативній формі у 1958 році вимагав від США, Великобританії і Франції статусу вільного міста для Берліна. Це був фарс.

Безпека Заходу зараз захищається не в афганських горах Гіндукуш, а на Дніпрі. Напад на Україну в найгіршому випадку призведе до нової кубинської кризи та ядерного протистояння наддержав, тільки цього разу не в далекому Карибському басейні, а на східному кордоні ЄС.