Широкомасштабне вторгнення Росії в Україну є стратегічно вигідним для Китаю, але відверто підтримувати агресивну політику Путіна у Пекіні не будуть

Пекін знаходиться за 6500 км від Києва, але геополітичні ставки Китаю в ескалації кризи довкола долі України не є такими далекими. Якщо Росія вторгнеться в Україну і спровокує затяжний конфлікт зі Сполученими Штатами та їхніми західними союзниками (хоча пряма військова конфронтація є малоймовірною), Китай лише виграє від цього.

Про це йдеться в колонці Мінсіна Пея, професора державного управління у коледжі Клермонт МакКенна та позаштатного старшого наукового співробітника Німецького фонду Маршалла у США на сторінках Channel News Asia, повідомляє Foreign Ukraine.

Сполученим Штатам доведеться відволікати стратегічні ресурси, щоб протистояти Росії, а їх європейські союзники більш неохоче приєднюватимуться до американської антикитайської коаліції. Але якщо президент США Джо Байден вирішить цю кризу, виконавши деякі вимоги президента Росії Володимира Путіна, Китай, ймовірно, опиниться в найгіршому стратегічному становищі. Якщо Путін пожинатиме плоди своєї примусової дипломатії, а Байден уникне потенційної війни у Східній Європі, Китай виявиться єдиним центральним об’єктом американської стратегії національної безпеки.

Після того, як Путін вправно використав одержимість США Китаєм, щоб відновити сферу впливу Росії, стратегічна цінність його китайської карти може значно девальвувати. Для Путіна використання страху Байдена бути втягнутим у конфлікт із другорядним супротивником (Росією) заради отримання важливих поступок у сфері безпеки — ризикований, але розумний крок.

Але вторгнення в Україну — і, таким чином, добровільно стати головним геополітичним супротивником США, принаймні в короткостроковій та середньостроковій перспективі — навряд чи в інтересах Кремля. Західні санкції і високі витрати на боротьбу з повстанцями в Україні значно послаблять Росію, знизять популярність Путіна і зроблять його більш залежним від Сі Цзіньпіна.

Розпливчаста та узагальнена нісенітниця

Цікаво, що незважаючи на високі ставки Китаю в українській кризі, китайський уряд дуже обережно її висвітлює. Тоді, як в заголовках західних ЗМІ домінує напруженість, Україна вкрай мало висвітлюється в офіційній китайській пресі.

У період з 15 грудня 2021 року (коли Путін і Сі провели віртуальний саміт) до 24 січня 2022 року, The People’s Daily – офіційний рупор Комуністичної партії Китаю, опублікувала лише одну статтю про кризу — про безрезультатні переговори між Росією і США та їхніми союзниками по НАТО. Відсутні також і редакційні статті або коментарі, які розповідають про китайську підтримку Росії.

Інтриги додає і той факт, що в короткому викладі зустрічі Путіна і Сі, опублікованому Кремлем, стверджувалося, що китайський лідер підтримав вимогу російського президента про західні гарантії безпеки, що перешкоджають подальшому розширенню НАТО на схід, але у китайській версії, опублікованій офіційним інформаційним агентством Сіньхуа, про це жодним чином не згадувалось.

Замість відвертого схвалення позиції Путіна, заява Сі була свого роду розпливчастою та узагальненою нісенітницею про «надання твердої взаємної підтримки з питань, що стосуються основних інтересів РФ та КНР».

Аналогічна тенденція простежувалась і під час зустрічі міністра закордонних справ Китаю Ван Ї із держсекретарем США Ентоні Блінкеном, яка відбулась 27 січня 2022 року. Західні ЗМІ охарактеризували заяву Ван Ї щодо України, як висловлювання підтримки Путіну. Насправді, Ван Ї лише підтвердив кулуарну дипломатичну позицію Піднебесної, заявивши, що «необхідно підкреслити і вирішити раціональні побоювання Росії у сфері безпеки».

Обережні ставки

Стриманість Китаю щодо України передбачає, що Сі ретельно підстраховується. Безумовно, агресивна дипломатія Путіна слугує інтересам Китаю принаймні на даний момент. Якщо Путін вирішить напасти на Україну та відволікти стратегічну увагу США від Китаю, то це на користь Пекіну.

Але якщо припустити, що Сі не знає справжніх намірів Кремля щодо України (сумнівно, що Путін поділився ними зі своїм китайським колегою), він обачливо також не розкриває своїх карт. Будь-яка демонстрація беззастережної підтримки вимог Путіна може залишити Китаю мало місця для маневру. У гіршому випадку, підбурювання Путіна до війни може бути витлумачене в деяких колах у Москві, як диявольська змова Китаю з метою використання Росії в ролі стратегічного пішака у китайсько-американській холодній війні.

Як альтернатива, якщо Путін вирішить відступити, щоб уникнути потенційної катастрофи, Китай виглядатиме безглуздо, підтримавши нездійсненні вимоги Кремля.

Якщо оминути увагою стратегічну невизначеність, правителі Китаю усвідомлюють, що відверта підтримка Путіна викликатиме неприязнь зі сторони Європейського союзу, який зараз є другим за величиною торгівельним партнером Китаю. Китайським політикам зараз стратегічно важливо не допустити, щоб США завербували ЄС у свою антикитайську коаліцію.

Незалежність та безпека України мають вирішальне значення для ЄС, і китайська допомога Путіну спричинять негативну реакцію у Європі. Як мінімум, ЄС може обмежити передачу технологій в КНР та висловити велику дипломатичну підтримку Тайваню.

Зокрема, східноєвропейські держави-члени ЄС, у яких мінімальні торгівельні відносини із Китаєм, але яким найбільше загрожує агресивна позиція Росії, перебувають у значно вигіднішому становищі, ніж західноєвропейські держави-члени, щоб розіграти тайванську карту в якості помсти Китаю.

Навряди чи багато представників китайської влади вважатимуть цей ризик виправданим. Китайські лідери – це реалісти і знають, що вони не можуть вплинути на врегулювання нинішньої кризи довкола України, навіть якщо вирішать публічно втрутитися.

Оскільки Путін володіє перевагою у протистоянні із Заходом, дипломатична підтримка Китаю навряд чи змінить стратегічні розрахунки головних дійових осіб у Вашингтоні, Брюсселі або навіть у Москві.

Вплив Пекіна різко зросте лише у випадку нападу Росії на Україну, оскільки Москві знадобиться економічна підтримка Китаю, щоб пом’якшити вплив західних санкцій.

Але поки що все це є лише спекуляціями і не викликає особливого зацікавлення у Сі Цзіньпіна. Незважаючи на те, що Китай є наддержавою, він тимчасово перетворився на спостерігача, який із тривогою та надією стежить за розвитком української кризи зі сторони.