Україна важлива для США та Росії не через її стратегічні ресурси чи військовий потенціал, а через те, що є фігурантом міжнародного устрою, який пріоритетний для двох світових держав

На перший погляд конфлікт між Росією та США через Україну видається загадковим, адже Ймовірне російське вторгнення може спровокувати найсерйознішу дипломатичну та військову кризу з часів закінчення холодної війни між двома ядерними країнами.

Про це йдеться в аналітичній публікації Біра Браумеллера, професора кафедри політології в Університеті штату Огайо (США) на сторінках The Washington Post, повідомляє Foreign Ukraine.

Американська підтримка України неухильно зростала після вторгнення Росії до Криму у 2014 році. Станом на грудень 2021 року, більшість американців підтримували військовий захист України у разі російського вторгнення. Проте, як стверджує політолог Баррі Позен, не зрозуміло, чи незалежність України є життєво важливою для США. Справді, опитування, проведене на початку кризи 2014 року, засвідчило, що лише близько 16% американців могли тоді знайти Україну на карті світу.

Як ми дійшли цього моменту? Щоб зрозуміти суть української кризи необхідно вийти за межі вузьких розрахунків національних інтересів і натомість зосередилися на спробах великих держав сформувати своє дипломатичне та політичне середовище. Вчений у галузі міжнародних відносин Арнольд Вольферс назвав це «мінімальними цілями». Україна не важлива для США та Росії через її стратегічні ресурси чи військовий потенціал. Вона важлива, оскільки є фігурантом міжнародного устрою, який є пріоритетним і для США, і для Росії.

Коли устрої суперечать один одному, можливий конфлікт

«Міжнародний устрій» — це широке поняття, менш конкретне, ніж альянс чи міжнародна організація. У своєму найпоширенішому визначенні міжнародний устрій стосується моделей поведінки, які підтримують правила та норми міжнародного суспільства.

Ці моделі поведінки сприяють таким ціннісним нормам, як демократія та верховенство закону. Вони також дозволяють країнам уникати конфліктів, точно прогнозуючи реакцію один одного і зважаючи на конкуруючі інтереси. Прикладами міжнародних устроїв можна назвати єдність Європи у XIX столітті, так звану систему мандали у Східній Азії раннього Нового часу і сучасний ліберальний міжнародний устрій — комплекс військових, економічних та правозахисних інститутів після Другої світової війни, які координують поведінку та просувають західні правила та норми.

Моє дослідження засвідчило, що члени одного й того ж міжнародного устрою рідко воюють один з одним, але тертя між міжнародними устроями є традиційним джерелом конфліктів. Під час холодної війни, наприклад, такі конфлікти, як берлінська криза та кубинська ракетна криза, виникали безпосередньо через тертя на кордонах західної та радянської сфер впливу. Проксі-війни у Центральній Америці та на Близькому Сході також надихались американо-радянським суперництвом.

Коли змінюються устрої, змінюються моделі конфліктів у міжнародній системі. Закінчення «холодної війни» і розпад радянського комуністичного ладу співпали з різким зменшенням міжнародних конфліктів та громадянських воєн.

Україна – це конкурс на устрій

Після десятиліть затишшя, Сполучені Штати знову стикаються з конфліктами на перетині західного устрою та регіонального устрою, який відстоюють Росія та Китай.

Зрозуміло, що підтримка міжнародного устрою, а не конкретні, вузько визначені національні інтереси, такі як збереження стратегічної території у своїх руках, є основним елементом американської політики в Україні. У Хартії стратегічного партнерства між США та Україною, наприклад, наголошується на підтримці «спільних цінностей та спільних інтересів, включаючи прихильність до цілісної, вільної, демократичної та мирної Європи», незважаючи на спробу Росії «зруйнувати міжнародний устрій».

У свою чергу, Росія закликала США обмежити свій політичний та військовий вплив у регіоні. НАТО є оборонним альянсом і не загрожує територіальній цілісності Росії, особливо з урахуванням російського ядерного арсеналу. Але Росія, чиї амбіції щодо міжнародного устрою обмежуються збереженням фактичного політичного контролю над пострадянськими країнами, сприймає розширення західних політичних, військових та економічних альянсів, як загрозу своїй сфері впливу.

Тертя на периферії триватиме

Зважаючи на те, що це зіткнення виникає через тертя між міжнародними устроями, навіть військова перемога однієї чи іншої сторони просто посуне лінію розбіжностей на схід чи захід, але не врегулює їх. Конфліктом, мабуть, можна лише керувати, але не вирішити його, поки зберігаються міжнародні устрої, які породили його.

І дуже ймовірно, що вони збережуться. Нові міжнародні устрої, зазвичай, формуються лише після великих війн.  Росія навряд чи відмовиться від впливу в колишніх радянських республіках. Нещодавно Путін зажадав, щоб Захід послабив свій вплив у Центральній Європі, припинивши будь-яку військову діяльність у цьому регіоні, навіть на території нинішніх членів НАТО.

Водночас збереження нинішніх міжнародних устроїв має цілком реальну ціну. Це створює постійну напруженість у таких місцях, як Україна і Тайвань, яка може стати смертельною у разі ескалації. Ліберальний міжнародний устрій наражається на опір з боку популістів в Угорщині, Польщі й Туреччині, а всередині НАТО відбувається демократичний відкат.

Сучасний глобальний устрій будується на архаїчному фундаменті. Критики відзначають, що цей устрій ніколи не був насправді глобальним. Коли 50 держав підписали у вересні 1945 року Статут Організації Об’єднаних Націй, який встановлює правила та принципи післявоєнного міжнародного устрою, колонії цих країн та їхні держави-спадкоємці були проігноровані.

Звісно, простих відповідей немає. Значні ризики, пов’язані із «замороженими» конфліктами, подібними до українського, можуть, зрештою, бути кращими, ніж повне переосмислення усталеного та всеосяжного міжнародного устрою.

Проте, як мінімум, президент США Джо Байден та його колеги, можливо, забажають обговорити новий підхід до глобальних відносин — чи вони мають намір нескінченно спостерігати та відчувати повторення цього протистояння.