Путінська агресія, героїзм та винахідливість українського народу, солдатів та цивільних осіб, а також рішучість та кмітливість, продемонстровані президентом України Володимиром Зеленським, підштовхнули бездіяльний Захід до дій

Бандитський режим у Кремлі заявив, що його безпеці загрожує набагато менша сусідня країна, яка, начебто не є суверенною, а лише іграшкою в руках могутніших західних держав.

Про це йдеться в аналітичній публікації Стівена Коткіна, професора історії та міжнародних відносин у Прінстонському університеті та старшого наукового співробітника Гуверівського інституту при Стенфордському університеті на сторінках Foreign Affairs, повідомляє Foreign Ukraine.

Кремль наполягає, що задля власної безпеки, йому треба відкусити частину території сусідньої країни. Так трапилось у 1939 році. Режим у Кремлі очолював Йосип Сталін, а сусідньою країною була Фінляндія. Сталін запропонував фінам обмінятися територією: він хотів використати фінські острови для передових військових баз у Балтійському морі, а також контролювати більшу частину Карельського перешийка, на південному краю якого знаходився Ленінград. Натомість Сталін запропонував Фінляндії великий, але заболочений ліс у радянській Карелії. На превеликий подив Сталіна, фіни відхилили угоду. Фінляндія, країна з населенням близько 4 мільйонів осіб і невеликою армією, вирішила чинити спротив імперії з населенням у 170 мільйонів осіб і найбільшою у світі військовою силою.

СРСР напали на Фінляндію, але фінські винищувачі на кілька місяців призупинили погано сплановану радянську атаку, набивши Червоній Армії «синець під оком». Захід був у захваті від опору фінів. Прем’єр-міністр Великобританії Вінстон Черчілль та інші європейські лідери вітали доблесну Фінляндію, але не їй допомагали зброєю. Зрештою, фіни зберегли свою честь, але програли виснажливу війну, віддавши більше території, аніж спочатку вимагав Сталін. Втрати радянських військ перевищили втрати фінів, і Сталін приступив до повної реорганізації Червоної Армії.

Тепер перенесемось на кілька років уперед. Деспот у Кремлі знову санкціонував вторгнення в ще одну маленьку країну, очікуючи, що її буде швидко захоплено. Він прогнозував, що Захід занепадає і не прийде на допомогу маленькій та слабкій країні. Але деспот прорахувався. Це був 1950 рік і мова йшла про Південну Корею, захоплену північнокорейськими військами після того, як Сталін дав зелене світло деспоту в Пхеньяні Кім Ір Сену. На превеликий подив Сталіна, Сполучені Штати сформували міжнародну військову коаліцію, підтриману резолюцією ООН; СРСР, який бойкотував Раду Безпеки ООН, не скористався своїм правом вето. Сили ООН висадилися у південній частині Корейського півострова і витіснили північнокорейців до кордону з Китаєм. Сталін фактично зумів перекласти свою провину на китайського лідера Мао Цзедуна. Народно-визвольна армія Китаю втрутилася величезними силами, здивувавши американського командувача, і відкинула очолювану американцями коаліцію назад до лінії, яка розділяла Північ та Південь Кореї до агресії КНДР.

Сталіна та Радянського Союзу, звичайно, давно немає. На їхнє місце прийшов Володимир Путін, набагато менший деспот, і Росія, другорядна, хоча і небезпечна сила, що успадкувала радянський арсенал судного дня, право вето в ООН та неприязнь до Заходу. У лютому, коли Путін вирішив напасти на Україну, нехтуючи нею, як пішаком у руках ворогів Росії, він очікував міжнародної реакції, подібної до тієї, свідком якої став Сталін, напавши на Фінляндію у 1939 році. Але війна в Україні нагадує події у Південній Кореї 1950 року, хоча цього разу європейці випередили американців. Путінська агресія, героїзм та винахідливість українського народу, солдатів та цивільних осіб, а також рішучість та кмітливість, продемонстровані президентом України Володимиром Зеленським, підштовхнули бездіяльний Захід до дій. Українці, як і фіни, зберегли свою честь. Але цього разу так вчинив і Захід.