Конфлікт може зашкодити найбагатшим постатям України у фінансовому аспекті та принести Зеленському перемогу у його боротьбі з їхнім впливом

Металургійний комбінат «Азовсталь» став майже міфічним символом опору України російській агресії. Кадри з висоти пташиного польоту з безпілотників, а також фотографії бійців полку «Азов», які 82 дні тримали оборону на промисловому комплексі в південному місті Маріуполі, показали, як російські бомбардувальники, системи залпового вогню та важка артилерія методично і нещадно знищували «Азов». Про це розповідається в аналітичній публікації Al-Jazeera, повідомляє Foreign Ukraine.

Завод займав 11 квадратних кілометрів (чотири квадратні милі), забезпечував десятки тисяч робочих місць, виробляв 40% української сталі і мав власний порт на Азовському морі для відвантаження металевих слябів по всьому світу.

Смердючий смог від «Азовсталі» та її меншого брата, металургійного комбінату імені Ілліча, десятиліттями огортав місто з населенням 480 000 осіб.

У 1930-ті роки Москва збільшила виробництво сталі в Україні та зробила своїх сталеварів та шахтарів зразком комуністичного способу життя.

Москва також наказала побудувати під «Азовсталлю» бомбосховища та службові тунелі на випадок війни, і саме тут цього року сховалися від побоїв тисячі бійців «Азова» та мирних жителів.

І хоча новини про захист «Азовсталі» часто з’являлися на перших шпальтах і в центрі уваги, рідко згадувалося одне ім’я — ім’я її власника.

«Азовсталь» належить «Метінвесту» – групі гірничодобувних та металургійних компаній, які контролює Рінат Ахметов, найбагатший і наймогутніший з українських олігархів.

Олігархи контролюють величезні бізнес-активи та мають вплив на окремих політиків, а в деяких випадках і на цілі політичні партії.

У 55 років Ахметов володіє донецьким «Шахтарем», футбольним клубом та сотнями компаній в Україні, включаючи виробників енергії, телекомунікації та медіахолдинг.

Він сколотив свій статок, приватизувавши заводи та фабрики радянських часів за зниженими цінами, переважно в південно-східній частині Донецької області, включаючи Маріуполь.

А заводи «Азовсталь» та Ілліча були стовпами його бізнес вотчини.

26 травня Ахметов заявив, що подасть до суду на Москву, вимагаючи компенсації на суму від 17 до 20 мільярдів доларів за знищення та захоплення заводів та інших його активів у районах, контрольованих російськими військами або сепаратистами, що підтримуються Росією.

«Ми обов’язково подамо до суду на Росію і вимагатимемо належної компенсації за всі збитки та втрачений бізнес», — сказав він місцевому сайту.

Хоча агентство Bloomberg повідомило, що станом на середину червня статки Ахметова становили 6,69 мільярда доларів, з початку війни він, як повідомляється, втратив 40% свого статку.

А падіння Маріуполя може перевернути його становище найбагатшого олігарха України, вважають деякі експерти.

«З економічної точки зору він більше не олігарх», – вважає київський аналітик Олексій Кущ.

Але інші не погоджуються.

За словами київського економіста Вадима Карасьова, активи Ахметова диверсифіковані та достатньо стабільні, щоб компенсувати втрату металургійних активів.

«Навіть із такими втратами він залишиться найбагатшим і найвинахідливішим громадянином України», — вважає Карасьов.

Проте зрозуміло одне: падіння Маріуполя змінює ставлення до Ахметова та його прихильників в Україні.

«Саме місто вже вісім років є столицею бізнес-імперії Ахметова, тому втрати не тільки фінансові, але політичні та іміджеві», – підкреслює Карасьов.

Сумна іронія полягає в тому, що Ахметов, здається, упав на власну шпагу.

За словами Куща, протягом багатьох років він вкладав величезні кошти на підтримку політиків із російськомовного, іржавого південного сходу України, який політично та культурно тяжів до Москви.

«Він пожав бурю, — вважає Кущ.

Підтримка Ахметова допомогла промосковському політику Віктору Януковичу стати президентом у 2010 році, і він два терміни був народним депутатом від Партії регіонів Януковича, яку в дипломатичній телеграмі США, одного разу назвали «притулком донецьких мафіозі та олігархів».

Ахметов був ключовим фінансовим спонсором Пола Манафорта, майбутнього керівника передвиборчого штабу Дональда Трампа, який допомагав Партії регіонів у політичному перетворенні та ребрендингу.

Потім Ахметов пішов магазинами, скуповуючи енергетичні компанії по всій Україні та диверсифікуючи свої інвестиції.

На той час, коли Янукович утік до Росії у 2014 році, після багатомісячних народних протестів на Євромайдані, Ахметов контролював більшу частину українських енергомереж.

Багато протестувальників бачили в Ахметові «сірого кардинала» поваленого лідера і навіть принесли «окривавлену» ялинку до його будинку в Донецьку.

«Я живу в Донецьку, і найбільшим покаранням для мене буде неможливість ходити цією землею і дихати цим повітрям», – нібито сказав їм Ахметов.

Через кілька місяців він більше не зміг ходити цією землею.

Москва використала політичний хаос в Україні, щоб анексувати Крим та підтримати проросійських сепаратистів у Донецьку та сусідньому Луганську.

Сепаратисти захопили та «націоналізували» активи Ахметова після того, як він відмовився сплачувати податки новій «владі».

Маріуполь був одним із захоплених ними міст, але Ахметов наказав робітникам заводу «Азовсталь» та Ілліча дати відсіч бунтівникам.

Одягнені у захисну форму та каски, наступники плакатистів радянських часів допомогли найстійкішим критикам Ахметова, націоналістичному полку «Азов», прогнати сепаратистів.

Але перед ним та іншими київськими олігархами вимальовувалися серйозніші проблеми.

Новий прозахідний уряд у Києві пообіцяв розслідувати приватизаційні угоди, які породили українських олігархів, а також їхню ймовірну корупцію.

Однак, новий президент Петро Порошенко, ще один олігарх, який колись працював в уряді поваленого Януковича, не зміг впоратися з корупцією.

Повідомлялося, що Олег Гладковський, друг дитинства Порошенка і колишній співробітник Міноборони під час його керівництва, керував схемою продажу Міністерству оборони України військової техніки, яка була ввезена контрабандою з Росії.

І саме ці повідомлення сприяли тому, що Порошенко програв пост президента коміку та новачкові у політиці Володимиру Зеленському.

За Порошенка жодних антиолігархічних розслідувань не проводили.

Але його уряд оголосив Партію регіонів Януковича поза законом, змусивши її перетворитися на дрібніші партії, які конкурували одна з одною та знищували вплив проросійських сил у коридорах влади. Останню з них, «Опозиційну платформу «За Життя», було заборонено на початку червня.

Після конфлікту 2014 року, коли підконтрольні сепаратистам території охопив економічний шок, Ахметов забезпечив продовольством «десятки тисяч людей».

«Всі були йому вдячні», — сказала Оксана Афенкіна, мешканка Донецька, яка втекла до Києва 2020 року.

Проте, незабаром хвиля громадської думки змінилася.

«З 2017, 2018 року почали говорити, що він здав місто, не воював за нього», — сказала вона.

Ахметов — не єдиний український олігарх, який втратив свої активи, територію та вплив після війни, яка розпочалася 24 лютого цього року.

Хімічний завод «Азот» в оточеному місті Сєвєродонецьк, де сотні українських військовослужбовців намагаються відбити обстріли російських військ, належить консорціуму Дмитра Фірташа, газового магната, якого розшукують у США за звинуваченням у корупції.

А у квітні десятки російських крилатих ракет знищили Кременчуцький нафтопереробний завод, найбільший в Україні, що викликало стрибок цін на паливо та великі черги на АЗС. Цей НПЗ належав олігарху Ігорю Коломойському, який має інтереси у банківській сфері, феросплавах та ЗМІ.

Коломойський був губернатором Дніпропетровської області, що межує з Донецьком, і виставив цілу приватну армію, яка запобігла захопленню регіону сепаратистами у 2014 році.

Через п’ять років підтримка Коломойського привела Зеленського до влади, але незабаром вони посварилися, коли Коломойський вимагав компенсацію за націоналізований ПриватБанк, співвласником якого він був, але нічого не отримав.

І тоді Зеленський оголосив війну всім олігархам.

Минулого року український президент, якого тепер, зазвичай, можна побачити в одязі кольору хакі у стилі мілітарі, підписав новий закон про «деолігархізацію», який визначає «олігарха» як людину, яка контролює велику монополію, значні засоби масової інформації, має власний капітал у розмірі понад 90 мільйонів доларів та бере участь у «політичній діяльності».

На них поширюються такі обмеження, як заборона фінансування політичних партій та участь у приватизації державного майна.

Вони мають звітувати про свої прибутки, а чиновникам заборонено проводити з ними неофіційні зустрічі.

Близько 40 людей було названо «олігархами», і дехто люто заперечував.

«Олігархи – це ті, хто не любить особисто Зеленського, і, звичайно ж, Порошенко очолює список», – йдеться в тодішній заяві партії «Європейська солідарність», яку очолює колишній президент.

Порошенко загрожує до 15 років в’язниці після того, як минулого року прокуратура звинуватила його у незаконній купівлі вугілля на десятки мільйонів доларів у донецьких сепаратистів.

Звинувачення включають «державну зраду», «фінансування сепаратизму» та «створення терористичної організації».

Порошенко зізнався, що купив вугілля, бо інакше суворою зимою 2014-2015 років «пів-України замерзло б».

Порошенко зробив це через найбагатшого проросійського українця – олігарха Віктора Медведчука, близького соратника президента Росії Володимира Путіна.

Звинувачений у «державній зраді», продажу військових секретів Росії та «розграбуванні» природних ресурсів в анексованому Криму, Медведчука було заарештовано у квітні після втечі з-під домашнього арешту.

Зі свого боку, Порошенко є фігурантом майже 200 розслідувань, переважно пов’язаних з корупцією, і заперечує їх усі як «політично мотивовані».

Наприкінці травня Порошенко залишив Україну, заявивши, що проведе переговори з європейськими політиками щодо їхньої підтримки Києва у боротьбі з Москвою.

Забігаючи наперед, деякі спостерігачі кажуть, що нинішня війна з Росією надає Зеленському реальний шанс виграти війну з олігархами.

«Українська влада має реальний шанс [завершити] те, що гордо називають «деолігархізацією», — сказав Ігор Тишкевич, київський експерт Українського інституту майбутнього.

Після війни олігархи, швидше за все, намагатимуться відновити свій політичний вплив, але вони мають зіткнутися з іншою Україною.

Кількість ветеранів війни різко зросла, і їхні вимоги до політичного представництва зростатимуть.

Правоохоронці також посилили свій вплив.

А телеканали, що належать олігархам, які раніше сумлінно транслювали свій порядок денний, тепер працюють у режимі «телевізійного марафону» 24/7, висвітлюючи війну.

«Все це буде працювати проти олігархів», – сказав Тишкевич.