Ніхто, окрім поляків, краще не зрозуміє, що зараз переживають українці

Проявлений поляками гуманістичний рефлекс – призведе до трансформації відносин з українцями

Олександра Річі

Олександра Річі – канадсько-британський історик, яка пов’язана з Оксфордським університетом та Collegium Civitas у Варшаві. Вона є радником президента у Національному музеї Другої світової війни у ​​Новому Орлеані. В інтерв’ю PAP історик згадала часи, коли мешкала в Росії і Foreign Ukraine пропонує з ним ознайомитись.

«Обличчя Путіна було у всіх засобах масової інформації, і просочувалася пропаганда»

«Борис Єльцин мав багато поганих якостей, але він був демократом. Він вірив у свободу преси, свободу зборів та свободу віросповідання. Телеканали на ринку. Усі вони зараз під тотальним контролем Путіна. Коли я була в Росії 2-3 роки тому, обличчя Путіна було у всіх засобах масової інформації та просочувалася пропаганда», — каже Олександра Річі.

Однак, на думку історика, окремої уваги заслуговує історична пропаганда, яка послідовно застосовується протягом десятиліть. Коли я жила у Росії за часів Єльцина, я не зустрічала жодного росіянина, який би сказав, що Україна має бути незалежною. У їхніх очах Україна — це «маленька Росія». Отже, навіть коли Росія користувалася свободою слова, історична пропаганда є дуже глибокою — вона виходить за межі вільних засобів масової інформації і має дуже давню традицію.

На питання, як це можливо, що росіяни, які живуть у мирний час, користуються відкритими кордонами не менше, ніж європейці, відправляють своїх дітей навчатися у найпрестижніші виші, досі не перейнялися іншим мисленням, вона відповіла: «Подорож та проживання в іншій країні не означає автоматичної інтеграції із цінностями, на яких побудована місцева політична система. І це не означає зміни менталітету. Діти дуже багатих росіян живуть у своєму світі, замкнені десь у розкішних апартаментах з краєвидом на Гайд-парк у Лондоні.

Вона зазначила, що в епоху електронних ЗМІ — навіть переглядаючи YouTube-канали молодих росіян, які прагнуть стати журналістами, можна побачити розгубленість на обличчі, коли хтось запитує про «спецоперацію» в Україні. Ті, хто думає інакше, досі бояться говорити про це вголос.

«Дедалі більше мішків із тілами повертатимуть до Росії»

То що має статися, щоб у російському суспільстві побільшало «мислителів» — щоб вони подолали страх і зробили кроки до реальних змін? Історик навела в якості прикладу інші війни. Дезінформація — потужна зброя, але ми не знаємо, як довго вона протримається. Згодом до Росії повертатиметься дедалі більше мішків для трупів. Питання у тому, як відреагують громадяни на це.

На прохання поміркувати над політикою, що проводиться західними країнами, «ніколи більше», яка мала врятувати світ від нової війни, але — як видно на прикладі України — не вдалася, вона відповіла: Росія співпрацювала з НАТО і Євросоюзом. НАТО відкрив офіс у Москві, Росія стала членом G8. Усі хотіли «відкритися перед Росією», навіть після того, як Путін став президентом..

Натомість, історик звернула увагу на помилкову думку Німеччини та Франції в минулому про те, що міцні ділові відносини звільнять Путіна від імперіалістичних поглядів. Єдина помилка, про яку я можу думати, — це віра Німеччини та Франції в те, що «енергетична угода» з Росією прищепить Путіну західне мислення. Тим часом, він потирав руки. Він знав, що цим послаблює Європу».

Річі зізналась, що у біографії Путіна були моменти, які дають надію на зміну оптики мислення. Цікаво, що Путін бачив, як функціонувала Європа у мирний час, і на нього це не справило жодного враження – не надихнуло його відійти від імперіалістичних візій. Ба більше, Путін також був свідком блокади Ленінграда. Його брат тоді помер з голоду. Здавалось, це залишить відбиток у його психіці та стане рушійною силою до змін. На жаль, цього не трапилось.

Тож яку слабкість західного мислення та дій виявила війна в Україні? На це запитання Річі відповіла відверто: Путін нагадує світові не лише про те, що зло не зникло, а про те, що воно весь час набирало сили. Демократія зазнає безлічі атак. Порядок, який ми встановили після Другої світової війни, є під загрозою.

«Ніхто, окрім поляків, краще не зрозуміє, що зараз переживають українці»

На питання, чи є паралелі між становищем поляків під час Другої світової війни та становищем українців, Річі відповіла: У вересні 1939 року також не було виправдання для нападу, і поляки вступили в героїчний бій і були переможені росіянами. Вони продовжували битися. Коли почалася війна в Україні, у мене відразу виникли асоціації з німецьким вторгненням у Польщу, але також і з повстанням у варшавському гетто. Для мирних жителів це було схоже на шок. Історики, що описують бомбардування України, описуватимуть такий самий жах і страждання серед мирного населення.

То що таке «воля до боротьби», яку ми зараз спостерігаємо з українського боку? Історик використала приклад з історії, яку сама й досліджувала, для книги про Варшавське повстання під назвою «Варшава 1944».

Воля до боротьби не завжди означає взяття до рук зброї, а прагнення створити альтернативну державу буквально під носом у окупантів. Поширення підпільної преси, за яку була страта, — це подвиг мирних жителів! Коли я писала книгу про Варшавське повстання, я не розуміла такого роду патріотизму.

Олександра Річі – авторка книг з історії, в яких багато уваги надає цивільним жертвам війни. Вона зізнається, що робить це навмисно. Звичайно, ми всі захоплюємося солдатами та їх мужністю, але цивільні особи найчастіше потрапляють у пастку і найбільше дивуються розвитку подій — їм нікуди бігти, вони обмежені своєю інвалідністю, не мають ані грошей, ані сім’ї навколо, щоб допомогти їм. Через ці труднощі вони часто вмирають за жахливих обставин. Навіть, як історик, я близька до цих людей.

Сподіваюсь, що в майбутньому історики приділятимуть більше уваги опису злочинів, скоєних проти жінок. Я сподіваюся, що злочини проти жінок будуть детально описані. Досі історики недостатньо чи взагалі не приділяли уваги цій темі. Нам потрібно більше істориків, щоб продовжити роботу Сьюзан Браунміллер, яка у 1980-х роках зображала зґвалтування жінок як зброю на війні.

На питання, як війна змінить контакти поляків з українцями, вона відповіла, що попри складні моменти в історії обох країн у взаєминах відбудеться серйозна зміна. Проявлений поляками гуманістичний рефлекс – призведе до трансформації відносин з українцями. Ніхто, окрім крім поляків, краще не зрозуміє, що зараз переживають українці.