Наталія Панченко залишила оплачувану роботу і присвятила себе діяльності на підтримку України

Наталія Панченко мала хорошу роботу у Польщі і стабільне життя. Була активною у громадській ініціативі Євромайдан-Варшава. Війна перевернула її життя: після 24 лютого вона залишила оплачувану роботу і присвятила себе діяльності на підтримку України. Вона очолила групу активістів, які у березні блокували виїзд вантажівок із Польщі, які прямували до Росії. OKO.press поспілкувались з активісткою і Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з цим інтерв’ю.

OKO.press: Існує теорія, що війна, яка триває в Україні, є наслідком Революції Гідності на зламі 2013-2014 років. На вашу думку, це призвело до сучасних подій? Чи можна було б уникнути цієї війни, якби українці не вийшли на Майдан, щоб продемонструвати свої проєвропейські прагнення?

Наталія Панченко: Яка дурниця! Війну розв’язала Росія, російські лідери, які думають і діють як печерні люди ХХІ століття. І російський народ, який або активно підтримує злочини, або пасивно спостерігає за геноцидом. Говорити про те, що українці, які вийшли у 2013 році боротися за свої основні права, закріплені в Конституції, призвели до війни з Росією – це маніпуляція, яку я неодноразово чула у російських пропагандистських телепрограмах. Безумовно, Революція Гідності змінила ідентичність українців – після подій Євромайдану вони почали повертатися до свого коріння. Так, нам вдалося багато чого змінити. Я думаю, що за ці кілька років, ми як нація змінилися. Ці зміни та проєвропейські прагнення не дуже подобалися росіянам і Путіну. Тому вони почали велику війну. Але прорахувалися, бо виявилося, що їм нема кого «захищати» і в Україні їх ніхто не чекає. І українці виявилися зовсім іншою нацією, ніж вони собі уявляли.

OKO.press: Яким було Ваше життя у листопаді 2013 року, перед Революцією Гідності?

Наталія Панченко: Все було організовано, я працювала менеджером з продажу у міжнародній компанії у Польщі. Одного разу я дізналась у ЗМІ, що у Києві студенти протестували через те, що Янукович (президент України в 2010-2014 роках – ред.) не хоче підписувати угоду про асоціацію з Євросоюзом. У Facebook хтось створив групу, де українці, які живуть у Польщі, планували акцію протесту і я була серед них. Вирішили, що 24 листопада поїдемо до посольства України у Варшаві. Нам здавалося, що якщо ми зараз вийдемо на вулиці, ми – українці всього світу, то Янукович злякається і підпише угоду. На демонстрації були лідери, але – не пам’ятаю, як це сталося – в якийсь момент вони дали мені мікрофон, і я почала говорити. Так для мене почався Євромайдан. У посольстві ми познайомилися і домовилися про зустріч наступного дня, а потім знову і знову. У якийсь момент українські організації, які взялися за організацію першої демонстрації, сказали, що в них є інша робота і вони не можуть тільки мітингувати. Хтось інший має взяти за це відповідальність. Я оформила дозвіл, зібрала людей – перший оргкомітет Євромайдану-Варшава, і ми почали щодня приходити до посольства. Так виникла і фактично існує досі соціальна ініціатива Євромайдан-Варшава, що працює для України. По-перше, я і вся наша команда зробили це добровільно. У лютому 2022 року ситуація змінилася, масштаби нашої діяльності збільшилися. У якийсь момент я зрозуміла, що це забирає весь мій час, тому мені довелося залишити роботу. Я зробила своїм пріоритетом – діяльність Євромайдану. Я зароблятиму гроші, коли ми виграємо війну. Тепер у мене інші пріоритети.

OKO.press:  Звідки у вас беруться сили і переконання, що потрібно зробити все для перемоги України? Адже можна бути учасником протестів, а не їх організатором, можна робити пожертви, яких зараз досить багато, і бути спокійним?

Наталія Панченко:  Більшість моїх співвітчизників кажуть: я роблю все, що від мене залежить. Я теж роблю все, що можу. Іноді мій чоловік запитує: чому ти не можеш жити, як інші? Мені важко пояснити, я просто не можу по-іншому. Є люди, які можуть і люди, які не можуть. Я не можу. Я не можу виконувати звичайну роботу за гроші, коли в Україні триває війна, коли вбивають моїх співвітчизників, а мої однокурсники чи друзі по університету воюють на передовій з росіянами. На початку війни я мала чудову роботу, хорошу зарплату, але коли почалася війна, українські міста були під бомбами та ракетами, я не знала, куди подіти руки. Ми організовували гуманітарну допомогу мирним жителям, надсилали бронежилети та каски для військових, ліки та перев’язувальний матеріал в українські лікарні. Ми планували антивоєнні протести. Я не уявляю, як можна ігнорувати війну і займатися роботою чи особистим життям. Деякі повсякденні речі, які могли бути важливими раніше, тепер такими не є. Їх немає в моєму списку, і я не маю ані часу, ані можливості з ними розбиратися. Я навіть не хочу. Я намагаюся робити все, щоб наблизити перемогу України у цій війні. Я, звісно, ​​не применшую роль тих людей, які платять гроші, але не беруть участі безпосередньо. Завдяки їм існують такі організації, як наша.

OKO.press: Ви є обличчям Євромайдану і вас асоціюють з діями, часто досить радикальними. Вам погрожують?

Наталія Панченко:  Я до них звикла. Погрози я отримую з 2013 року, відколи ми почали активну діяльність. Відтоді в моєму житті не було жодного року без погроз. Я спочатку злякалась, заявила на всіх у поліцію, деякий час була під охороною. З часом я стала ставитися до цього по-філософськи: я сама обрала це життя, цю роль.Чи можуть мене за це вбити? Так, вони можуть, я розумію. Але чи попередять заздалегідь у соцмережах? Я серйозно сумніваюся. Кожен, хто хоче мене вбити, зробить це без попередження. Я дбаю про заходи безпеки для себе та інших членів нашої організації. Ми розробили певні операційні системи та алгоритми. Але я абсолютно не збираюся припиняти те, що роблю. У мене був вибір: або я обираю себе, або Україну, я зробила цей вибір давно. Коли ви визначитеся, це легко, оскільки у вас є чіткі пріоритети. Я могла би сказати після деяких погроз: я отримала стільки повідомлень, я боюся, я цього не зроблю, але тоді особисто я б вважала, що програла, а я не люблю програвати. Мені весь час погрожують. Росіяни хочуть мене таким чином залякати. Неприємно, коли ти отримуєш сотні повідомлень, телефонують  з незнайомих номерів з одним і тим же: «здохни, заріжем тебе, українська свиня, заріжемо» тощо. Але я працюю з психологом, щоб навчитися жити з цим і все. Я думаю, що мені вдається. У світі є багато людей, які роблять усе для перемоги України. Усіх нас не залякають, не вб’ють. І наостанок: намагаюся не думати про це, більше зосереджуюсь на тому, що і як робити.

OKO.press: У березні на польсько-білоруському кордоні група активістів на чолі з вами протягом місяця блокувала виїзд вантажівок, які прямували до Росії. Чи реально вплинув такий відчайдушний вчинок на рішення політиків?

Наталія Панченко:  Звичайно. Коли Росія повномасштабно напала на Україну, то літаки перестали літати, тому весь транспорт, який раніше приїжджав до Росії літаками, став їхати туди вантажівками. Оскільки ми живемо у правовому світі, єдиним способом зупинити цю торгівлю товарами було заборонити її на законодавчому рівні. Тому ми розуміли, що треба тиснути на політиків, аби вони ухвалили таке рішення. Тому ми вирішили перекрити кордон, пішли перед цими вантажівками і заблокували їх своїми тілами. Це було єдине, що нам залишалося в цій ситуації. Я почала благати людей через соцмережі приєднатися, щоб вони не переїхали нас вночі. Нам вдалося організувати повну блокаду російського та білоруського транспорту на польсько-білоруському кордоні, яка тривала близько місяця, поки Євросоюз не заборонив ці перевезення.

OKO.press:  Чому це було так важливо?

Наталія Панченко:  Ми зруйнували цілу галузь російської економіки. Були компанії, які спеціалізувалися на перевезеннях вантажів між Росією та Євросоюзом, мали контракти на роки. Майже усі ці компанії зараз не працюють, не можуть перетинати кордон Білорусі. Росія втратила на цьому багато грошей. Вся ця галузь не працює. Стратегічні товари, такі як деревина, метал, пластик і багато іншого, заборонені для ввезення. Вони не можуть перевезти багато речей, які використовуються у легкій і важкій промисловості, на цьому держава заробляє гроші. Це величезна допомога для України, безумовно, від цього страждає російська економіка. Це буде важко прорахувати, і Росія ніколи цього не визнає. Нам погрожували смертю. Протягом цього місяця до мене зверталися різні люди, намагалися використовувати всі види впливу та переговорів, щоб ми припинили протест. Коли вони побачили, що нічого не можуть зробити, підійшли до мене і сказали: «Дай номер рахунку і суму, щоб тебе завтра не було?» Після таких розмов я лише переконалась, що ми чинимо правильно і знаходимося на правильному місці. Я вдячна людям, які стояли на цьому кордоні, тому що, власне, це їхня заслуга. Вони кидали все і кожен день приходили на кордон. За цю акцію я отримала премію SheO у номінації «Активіст року» і велику подяку за її проведення, і скрізь наголошую, що цим людям потрібно аплодувати. Незважаючи на погрози, незважаючи на те, що нас закидали світлошумовими гранатами, незважаючи на негоду, ці люди не залишали мене у спокої, навіть на одну ніч. Саме завдяки їм цього вдалося досягти. Вони не усвідомлювали, яких змін ми можемо досягти. По-перше, Франція і Німеччина не були готові прийняти таке рішення, тому ми двічі їздили до Німеччини і блокували німецько-польський кордон. У квітні у 5-му пакеті санкцій ЄС проти Росії третім пунктом є наша вимога – блокування російського та білоруського вантажного транспорту в ЄС.

OKO.press: Скільки заходів організував Євромайдан-Варшава після 24 лютого?

Наталія Панченко: Понад 100. Кожен день на Євромайдані щось відбувається. Одного дня ми пакуємо допомогу, другого дня – відправляємо, третього – організовуємо благодійний ярмарок, щоб зібрати гроші на нову допомогу, четвертого – акція протесту, п’ятого – вже готуємось до наступної акції. Це нескінченний марафон. Цьогорічний День Незалежності України: ми зібрали 25 тисяч людей у ​​центрі Варшави. Ми звернулися до влади Польщі та Європейського Союзу з проханням визнати Росію країною-терористом. Це була наймасштабніша акція, яка поклала початок світовому руху за визнання російської влади терористичним режимом. Коли ми починали, люди підходили до нас і казали, що ми божевільні, це нереально і ніхто ніколи цього не зробить. Станом на сьогодні, уже кілька країн ЄС визнали Росію терористичною державою. 23 листопада Європарламент ухвалив резолюцію про визнання Росії країною-спонсором терористичної діяльності та закликав владу держав-членів Європейського Союзу зробити те ж саме, а міжнародне співтовариство – ізолювати Росію у зовнішній політиці.

OKO.press: І як це визнання допомагає?

Наталія Панченко: Це залежить від політики, але принаймні, Росія буде виключена з економічного співробітництва, ніхто не підписуватиме з Росією жодних міжнародних угод, не запрошуватиме на переговори, їхніх дипломатів не визнаватимуть тощо. Вони будуть ізольовані від світу і, можливо, тільки тоді щось зрозуміють.

OKO.press: Акції Євромайдану креативні. Звідки ці божевільні ідеї?

Наталія Панченко: Я творча особистість і згуртувала навколо себе таких же людей. Ідеї ​​для нас ніколи не були проблемою: коли ти робиш такі акції, люди починають щось пропонувати. Готуючись до кожної з наших акцій, ми проводимо мозковий штурм. Ми організували понад 500 заходів за останні роки і ми завжди придумуємо щось нове. Ми розповідаємо про наші дії у соціальних мережах, у нас є великий асортимент контенту, особливо відео. Якщо ми додамо фрагмент протесту в TikTok і його побачать півмільйона підлітків, які часто не цікавляться ані політикою, ані війною в Україні і якщо наше відео їх зацікавило, то це теж успіх для нас.

OKO.press:  Які польсько-українські відносини зараз після 9 місяців війни в Україні?

Наталія Панченко: По-перше, з 24 лютого 2022 року всі акції та заходи, які ми робимо, завжди організовуються з польськими партнерами. Є багато польських організацій і волонтерів, які приїхали до нас і стали учасниками Євромайдану. Я щодня бачу цих поляків, щодня спілкуюся з ними і бачу їхнє ставлення до України чи українців.

OKO.press:  Захід втомився від війни в Україні?

Наталія Панченко: Всі втомилися від війни, не тільки Захід чи Польща. Я навіть дивлюся на українців, які раніше підтримували нашу організацію, вони стали менше жертвувати на акції, рідше приходять на склади пакувати гуманітарну допомогу, менше цікавляться, що відбувається. І це зрозуміло. Кожен має свої межі та можливості – фізичні та розумові. Я це поважаю. Я поважаю і працюю над тим, щоб політики та керівники великих міжнародних організацій не втомлювалися, не забували, що зовсім поруч, у Європі, росіяни вбивають людей, катують, руйнують міста, депортують десятки тисяч дітей, ґвалтують жінок.

OKO.press:  Яким ви бачите майбутнє українців і росіян?

Наталія Панченко: Після нашої перемоги росіяни повинні заплатити за все, що вони зруйнували. Як нація вони відповідальні за всі жахливі злочини, тому мають дуже довго вибачатися за геноцид. Це не просто війна Путіна, як дехто нам намагається донести. Путін особисто не скидав бомби на Маріупольський драматичний театр, навпроти якого російською мовою було написано «діти», не Путін особисто брав участь у групових зґвалтуваннях українських жінок, не особисто відрізав геніталії наших солдатів. Це зробили сотні тисяч росіян – злочинці, ґвалтівники, терористи, кілери, злодії.