Україна, завдяки своєму розташуванню та ресурсам, має ключове стратегічне значення у світі і доля війни проти Росії вплине на форму нового світового порядку

Найбільшою подією 2022 року стала війна в Україні, яка поставила країну в епіцентр великої сутички ХХІ століття: конкуренції між демократією та авторитаризмом. І хоча сама війна здивувала багатьох експертів, становище, в якому опинилася Україна, здається дуже схожим на те, що уже було в минулому. Про це йдеться в авторській колонці Гела Брандса, почесного професора глобальних відносин у Школі передових міжнародних досліджень імені Генрі А. Кіссінджера при Університеті Джона Гопкінса та постійного наукового співробітника Американського інституту підприємництва. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з його думками.

Стратегічне значення України

Останні 100 років – з невеликим перебільшенням – можна назвати «століттям України», адже ця держава була в центрі кожного великого зіткнення. Україна є стратегічним здобутком через свої ресурси та географію. Маючи одні з найродючіших земель у світі, вона здатна виробляти велику частку світового виробництва пшениці, кукурудзи та ячменю. На Україну припадає 6% усіх калорій, що продаються на міжнародних продовольчих ринках.

За розмірами Україна є другою за величиною країною у Європі і має вихід до Чорного моря, яке з’єднує європейську частину Росії з іншими країнами світу. Найважливіше те, що Україна є мостом, який з’єднує те, що великий геополітичний мислитель Хелфорд Макіндер назвав Євразійським Хартлендом сільськогосподарських та енергетичних ресурсів з економічно розвиненими державами Європи. Будь-яка європейська імперія, яка бажає розширитися на схід, повинна пройти через Україну, і так само будь-яка євразійська держава, яка бажає спроектувати свою владу на Європу, повинна зробити те саме.

Гелфорд Макіндер мав на увазі Україну (і Польщу), коли у 1919 році написав: «Хто контролює Східну Європу, той контролює серце Євразії (Хартленд). Хто контролює серце Євразії, той контролює світовий острів. Той, хто контролює світовий острів, контролює весь світ». Можливо, це певна гіпербола, але така формула допомагає пояснити, чому Україна була такою трагічно важливою у багатьох жахливих конфліктах.

Історичне поле великих битв

«Перша світова війна дуже вплинула на долю України», — писав дослідник Домінік Лівен. Завоювання цієї території, яка тоді була частиною Російської імперії, мало вирішальне значення для планів Німеччини створити багату ресурсами Середню Європу, що простяглася від Північного моря до Кавказу.

Коли німецькі війська відвоювали Україну у постреволюційної Росії у 1918 році, Берлін зміг на короткий час реалізувати своє євразійське бачення, але воно було зруйноване, коли Німеччина програла війну на західному фронті, що, у свою чергу, спричинило відхід із завойованих територій на сході і дозволило радянській Росії Леніна створити власну євразійську імперію під комуністичним правлінням.

Пізніше Україна знову виявилася важливою у планах Адольфа Гітлера щодо німецької гегемонії. Завдяки Україні він мав «життєвий простір» і продовольчі ресурси, які могли зробити Німеччину нездоланною проти її тодішніх континентальних ворогів – Британської імперії та Америки, – яким Гітлер зрештою хотів кинути виклик у боротьбі за світову першість.

Геноцидний «план голоду» нацистів передбачав розкрадання української пшениці, кукурудзи та інших сільськогосподарських продуктів і прирікання 30 мільйонів людей, які там проживали, на голодну смерть. У підсумку, це стало повторенням «червоного голоду», який у 1930-х роках спровокував Йосип Сталін під час спроби зміцнити владу Москви над Україною. Крім того, на українській землі точилися одні з найдраматичніших битв Другої світової війни, коли цією територією проходили гігантські армії.

Перемога союзників лише підпорядкувала Україну тоталітарній радянській імперії. Коли почалася холодна війна, американці спробували скористатися суспільним невдоволенням і перекинули на ці землі українські воєнізовані загони для підбурювання збройного опору.

Однак, ця ініціатива закінчилася кривавим фіаско, але геополітична логіка таких дій не була цілком хибною. Коли через кілька десятиліть Радянський Союз почав розпадатися, саме Україна ризикнула проголосити незалежність і відмовилася брати участь у планах збереження СРСР, що допомогло вирішити долю всієї радянської системи.

«Без України Росія перестає бути імперією»

«Без України Росія перестає бути імперією, — зауважив у 1994 році колишній радник США з безпеки Збігнєв Бжезінський, — але з підкореною Україною Росія автоматично стає імперією».

Це дозволяє легко зрозуміти, чому російський президент Володимир Путін почав свій проект відновлення влади Москви з втручання в українські вибори у 2004 році, кульмінацією якого стало повномасштабне вторгнення в Україну в лютому 2022 року.

Щоб підкорити Україну, Путін планував підпорядкувати ключову пострадянську територію, а отже й інші країни від Білорусі до Казахстану. Швидка перемога Росії була б свідченням сили та стратегічної спритності світових автократій. Такий перебіг подій докорінно змінив би стратегічну ситуацію в Європі та створив би небезпеку від Чорного моря до Балтії, а також відновив би домінування китайсько-російського партнерства в Євразії.

Війна в Україні сформує основи нового світового порядку

Проте, не усе пішло за російським планом, і перемога України у цій війні мала б зовсім інші наслідки. Це змусить провідних тиранів світу виглядати жалюгідними, а не панівними. Це створить напруженість у партнерстві Росії з Китаєм, змусивши ослабленого Путіна благати Пекін про допомогу, яку Піднебесна неохоче надасть. Виникне оновлена спільнота Заходу з домінуючою позицією проти ослабленої, але ще небезпечної Росії. І знову війна за участю України сформує основи світового порядку.

Війна в Україні також є нагадуванням про те, як ключові риси геополітики залишаються незмінними, навіть коли світ сильно змінився. Географія досі має значення. Зголоднілі за великими просторами, тирани досі прагнуть домінувати над своїм середовищем шляхом завоювань і вбивств.

У кожному поколінні є оптимісти, які сподіваються, що ми зможемо залишити ці жорстокі істини позаду. Але, як показує досвід війни в Україні, ми на свій страх і ризик забуваємо ці істини.