Заклики до миру, які передбачають, що Україна повинна відмовитися від своєї території просто для того, щоб припинити війну, прирікатимуть громадян на окупованих територіях на жахіття і забезпечить хитку основу для стабільного миру

Напередодні річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну, політики надалі закликали до миру. Елізабет Мей, лідер Партії зелених Канади, є однією з останніх, яка зробила такий заклик у Канаді. Колишній лідер британських лейбористів Джеремі Корбін був одним з найпослідовніших у цьому напрямку. Навіть фронтмен Pink Floyd Роджер Вотерс закликав до миру в Раді Безпеки ООН 8 лютого 2023 року на прохання Російської Федерації, применшуючи російську агресію. Ці заклики нівелюють перешкоди, які стоять на шляху до миру. Про це йдеться в авторські колонці Олекси Драчевича, доцента кафедри історії Західного університету (Канада) на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Чому досі не настав мир?

З 24 лютого 2022 року миру не вдалося досягти. Відмова Росії виконувати домовленості щодо гуманітарних коридорів сприяла зриву переговорів навесні минулого року. Оскільки війна триває, Україна та світ усвідомлюють масштаби звірств, які вчинила Росія, зокрема масові поховання в Бучі, Ізюмі та Маріуполі; виявлення катівень у Херсоні; та примусове вивезення дітей з України до Росії.

Російські офіційні особи підтвердили останню тенденцію, незважаючи на те, що вона суперечить Конвенції ООН про геноцид. Росія також продовжує атакувати цивільну інфраструктуру, тероризуючи мирне українське населення. Ці реалії підкреслюють ключову проблему, яка перешкоджає припиненню вогню. На будь-якій території, яка досі окупована Росією, переслідують українців, які проживають на цій території.

Для будь-якої надії на довготривале врегулювання шляхом переговорів Росія повинна довести, що бажає та здатна нести відповідальність за свої дії та виконувати свої домовленості.

Росія не відступить, а Україна не може

Це питання пов’язане з другою, більш серйозною перешкодою: Росія не змінила свої цілі в Україні.

Росія постійно зазначала, що погодиться на таку домовленість, згідно якої визнається російський контроль над територіями Запоріжжя, Херсонщини, Донецька та Луганська, які вона нібито анексувала, навіть після того, як Україна повернула контроль над ними.

Росія не відмовилася від цієї позиції.

Україна також не змінила свої цілі — звільнити територію, включно з Кримом, від російської окупації. Президент України Володимир Зеленський нещодавно запропонував формулу миру з 10 пунктів, яка передбачає вимоги щодо виведення російських військ з України та створення трибуналів для військових злочинців. Росія відкинула формулу миру Зеленського.

Припинення вогню або тривалий мир є неймовірно складним, якщо одна зі сторін не змінить своєї позиції. Наразі військова реальність на місцях, незважаючи на те, що початкові цілі Росії не були досягнуті завдяки успіхам українців на полі бою, не змушує РФ переглядати свої плани. Ситуація також не змушує Україну робити те саме.

Деякі західні країни почали припускати, що звільнення Криму може бути однією з цілей, яку Україні варто переглянути.

Росія тим часом готується до поновлення наступу, використовуючи війська, залучені під час «часткової мобілізації» восени 2022 року.

Українці тренуються та розгортають нову техніку, надану Заходом. Критичний період у війні може настати в найближчі кілька місяців.

Але війну важко прогнозувати. Багато діячів, зокрема представники американської розвідки, помилково вважали, що Україна, ймовірно, розпадеться у лютому 2022 року.

Невловимий «вічний мир»

Заклики до миру з добрими намірами зрозумілі та заслуговують похвали, особливо з огляду на занепокоєння щодо ядерної ескалації, великої кількості людських жертв в Україні та «вічної війни».

Але досягти миру складно; видавання бажаного за дійсне не дозволить його досягнути. Навіть у великих війнах, як-от Перша світова війна, коли військові операції роками були в глухому куті, миру було важко досягти через цілі воюючих сторін.

Деякі угруповання пов’язували свої заклики до миру або припинення вогню з вимогами припинити поставки боєприпасів і зброї в Україну.

Інші вважають, що Україна не може перемогти. Дехто стверджує, що Україна повинна відмовитися від території або вести переговори, щоб зберегти своє існування.

Ці пропозиції є недалекоглядними. По суті, вони заохочують агресію Росії, одночасно усуваючи ту підтримку, яку Україна використовувала для ефективного захисту своєї території. Вони також гарантують відсутність справедливості для українців щодо російських звірств.

Багато експертів, зокрема і я, наголошують на необхідності поразки Росії в Україні за відсутності інших надійних варіантів. Найкращий шлях до міцного миру в регіоні – це звільнення Україною своєї території, а Росія погодиться з тим, що не може діяти агресивно.

Що поставлено на карту?

Примусове припинення вогню чи мир без роздумів про те, що означало б для українців життя під російською окупацією, і без визнання того, що Україна має право захищатися, означає змиритись із ситуацією.

Говорити про ці перешкоди, підкреслювати малоймовірність миру в цей момент або підтримувати Україну — це не розпалювання війни.

Швидше за все, така точка зору визнає реалії цього конфлікту, який Росія перетворила у загарбницьку війну з імперіалістичними цілями. Україна захищає свою територію і свій народ.

Прийде час, коли Росії чи Україні, можливо, доведеться визнати військові реалії на місцях, і в ході переговорів потрібно буде ухвалювати важкі рішення. Цей момент ще не настав.

Українці сподіваються на мир; для них він настане лише тоді, коли Росія піде з української території.

Проте, заклики до миру, які передбачають, що Україна повинна відмовитися від своєї території просто для того, аби припинити війну, прирікатимуть громадян на окупованих територіях на жахіття і забезпечить хитку основу для стабільного миру.