Війна в Україні виявила глибокий глобальний розкол і межі впливу США на світовий порядок, що швидко змінюється

Клемент Маньятела, ведучий популярного та впливового ток-шоу на південноафриканському Радіо 702, пам’ятає, яке обурення він відчув, коли російські війська вперше увірвалися в Україну. Він повірив наполегливості Росії, що вона не планує нападати, і відчув себе обдуреним, коли почалася війна. Але коли бої тривали, він і багато тих, хто телефонував на його ток-шоу, почали задавати питання: чому президент Володимир Путін вважав за необхідне напасти на Україну? Чи НАТО підливало олії у вогонь, відправляючи таку кількість зброї в Україну? Як Сполучені Штати могли очікувати, що інші країни в усьому світі підтримають їхню політику, коли вони також нападали на окремі держави? Про це йдеться в аналітичній публікації The Washington Post, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

«Коли США увійшли в Ірак чи Лівію, у них були свої виправдання, яким ми не вірили, і тепер вони намагаються налаштувати світ проти Росії. Це теж неприйнятно. Я досі не бачу жодного виправдання для вторгнення в Україну, але нам не можна диктувати дії Росії щодо України. Я щиро відчуваю, що США намагалися залякати нас», – сказала Маньятелла.

За рік після вторгнення Росії в Україну, відроджений Західний альянс згуртувався проти Росії, сформувавши те, що президент Байден назвав «глобальною коаліцією». Але якщо ближче поглянути за межі Заходу, то можна припустити, що світ далекий від єдності в питаннях, які підняла війна в Україні.

Війна в Україні виявила глибокий глобальний розкол і межі впливу США на світовий порядок, що швидко змінюється. Спроба ізолювати Путіна провалилася, і не лише серед російських союзників, від яких можна було очікувати підтримки Москви, таких як Китай та Іран.

Нещодавно Індія оголосила, що її торгівля з Росією зросла на 400% після вторгнення в Україну. Лише за останні шість тижнів міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова вітали дев’ять країн Африки та Близького Сходу, включаючи ПАР, міністр закордонних справ якої Наледі Пандор назвав їхню зустріч «чудовою».

Через рік після початку вторгнення, південноафриканський флот візьме участь у військових навчаннях з Росією та Китаєм в Індійському океані, надсилаючи потужний сигнал солідарності в той момент, коли Сполучені Штати сподівалися закликати весь світ засудити поведінку Росії.

Розмови з людьми в Південній Африці, Кенії та Індії свідчать про глибоко амбівалентне бачення конфлікту, яке ґрунтується не так на питанні про те, чи помилилася Росія, здійснивши вторгнення, а на поточних та історичних образах на Захід — через колоніалізм, сприйняття зарозумілості та неспроможність виділити якомога більше ресурсів на вирішення конфліктів і порушення прав людини в інших частинах світу, таких як палестинські території, Ефіопія та Демократична Республіка Конго.

Офіційні особи США зазначають, що 141 із 193 країн проголосували в ООН за резолюцію щодо засудження Росії після вторгнення; стільки ж ухвалили майже таку ж резолюцію напередодні річниці війни. Але лише 33 країни світу запровадили санкції проти Росії, і стільки ж надсилають Україні летальну допомогу. Минулорічне опитування Economist Intelligence Unit засвідчило, що дві третини населення світу живе в країнах, які утримуються від засудження Росії.

Це не боротьба між свободою та диктатурою, як часто пропонує Байден, сказав Вільям Ґумед, який заснував і очолює фонд Democracy Works у Йоганнесбурзі, що сприяє розвитку демократії в Африці. Він вказав на відмову ПАР, Індії та Бразилії приєднатися до глобальної коаліції Байдена.

Це небажання, за його словами, є наслідком більш ніж десятирічного накопичення невдоволення проти Сполучених Штатів та їхніх союзників, які дедалі більше втрачають інтерес до вирішення проблем Глобального Півдня. Пандемія коронавірусу, коли західні країни заблокували інші країни, а також явна зневага президента Дональда Трампа до Африки ще більше посилили обурення.

Коли Захід відступив, і Росія, і Китай потрапили у вакуум, агресивно залицяючись до країн, що розвиваються, і скориставшись розчаруванням у Сполучених Штатах та Європі, представивши альтернативу уявній гегемонії Заходу. Близький Схід і Африка є ключовими полями битви в цій боротьбі за серця та уми, як і Азія та, меншою мірою, Латинська Америка, доля якої географічно пов’язана зі Сполученими Штатами.

Близький Схід є регіоном, де Росії вдалося завоювати друзів і вплив, сказав Файсал, колишній єгипетський консультант з питань організованої злочинності, який попросив не використовувати його повне ім’я через чутливість обговорення політичних питань в Єгипті.

«Звичайно, я підтримую Путіна. Ми давно втратили віру в Захід. Усі араби з цього боку світу підтримують Путіна, і ми раді чути, що він завойовує землі в Україні», – зазначив він.

Авантюра Росії

Незважаючи на спроби Заходу приписати глобальну інфляцію та продовольчу кризу російському вторгненню, більшість країн світу звинувачують Захід у запровадженні санкцій, сказав Канвал Сібал, колишній міністр закордонних справ Індії.

Вони не погоджуються з наративом, що протидія Росії є моральним імперативом, якщо потрібно дотримуватися принципів демократії й територіальної цілісності та заснованого на правилах світового порядку, сказав Сібал.

«Це не той аргумент, який сприймають серйозні люди», — сказав він, посилаючись на бомбардування Сербії зі сторони НАТО, підтримку США диктатур під час «холодної війни» та війну в Іраку як приклади того, що, на його думку, Сполучені Штати порушують ті самі принципи.

«Решта світу, справді, сприймає це як європейську війну. Вони не бачать ані глобального конфлікту, ані того, як її подає Захід», – сказав він.

За його словами, відмовляючись ризикувати відносинами з Росією, Індія твердо дивиться на власні інтереси, включаючи свою залежність від Росії щодо військових поставок і можливість стримувати інфляцію, купуючи російську нафту за зниженими цінами. Десятки тисяч китайських військ зосереджені на кордоні Індії з Китаєм, її геополітичним суперником, і Індія не може дозволити собі відштовхнути Росію або ризикувати перервою в постачанні зброї.

Сполученим Штатам потрібна Індія, щоб урівноважити Китай, і після початкових спроб натиснути на Нью-Делі, щоб він відповідав їхній політиці, тепер, схоже, прийняли позицію Індії, сказав Сібал. Сполучені Штати вирішили не накладати санкції на Індію за ракетну угоду, яку вони уклали з Росією минулого року, і натомість прагнули розширити зв’язки, включаючи власні оборонні угоди.

Рішення Південної Африки приєднатися до військових навчань з Росією та Китаєм було зустрінуте з меншим розумінням. Американські та західні дипломати висловили занепокоєння як часом, так і характером навчань, кажучи, що вони припускають, що Південна Африка виходить за межі свого офіційного нейтралітету та стає на бік Росії.

Офіційні особи Південної Африки відзначили, що минулого року країна також брала участь у навчаннях з армією США. Але ці навчання були зосереджені на гуманітарному реагуванні та реагуванні на стихійні лиха, сказав американський чиновник на умовах анонімності. Російсько-китайські навчання включають наступальний потенціал військово-морських сил і, ймовірно, можуть посилити бойовий потенціал ВМС Росії. Російські морські сили включають один із головних військових кораблів Москви «Адмірал Горшков», який, за словами Росії, оснащений новою розробленою гіперзвуковою ракетою «Циркон».

Навчання надають Росії важливий поштовх для зв’язків із громадськістю, оскільки увага Заходу зосереджена на річниці війни, сказав Кобус Марайс, речник опозиційної партії «Демократичний альянс Південної Африки». Він зазначив, що Південно-Африканська Республіка стала «корисним ідіотом Росії» і може стати співучасником військових злочинів, якщо «Адмірал Горшков» згодом буде скеровано для ракетного обстрілу України.

Навчання відбуваються після таємничої стиковки в порту Південної Африки російського корабля Lady R з боєприпасами, який перебуває під санкціями США. Вантажному судну було відмовлено у дозволі пришвартуватися в Кейптауні, його початковому пункті призначення, і тоді воно причалило до меншого порту в Саймонс-Тауні.

Уряд США надіслав уряду Південної Африки офіційне попередження про те, що будь-яка організація, яка взаємодіяла зі судном, ризикує стати фігурантом вторинних санкцій, але не отримав відповіді. Міністерство оборони Південної Африки заявило, що розслідує цю справу.

«У їхню нібито позицію нейтралітету, кажучи милосердно, все важче й важче повірити. Сполучені Штати вклали значні кошти в Південну Африку після апартеїду та є найбільшим іноземним інвестором Південної Африки та найбільшим експортним ринком, і для них немає сенсу ставити під загрозу свої відносини з Вашингтоном», – сказав неназваний американський чиновник.

Але у Південної Африки є власні причини залишатися лояльними до Росії, незважаючи на ризики, кажуть південноафриканці. Правлячу партію Африканського національного конгресу підтримував Радянський Союз протягом десятиліть, які вона провела у вигнанні в епоху апартеїду, і багато її найвищих діячів пройшли навчання в Радянському Союзі, включно з могутнім міністром оборони Танді Модіз.

На вулицях Соуето, великого міського поселення на околиці Йоганнесбурга, яке було центром опору режиму апартеїду, люди кажуть, що бачать Росію як союзника.

«Росія була з нами, коли ми були в кайданах. Ми не кажемо, що Росія хороша, знищивши Україну, але якщо ви запитаєте нас, на якому місці ми знаходимося в цій боротьбі, ми повинні бути чесними. Ми ніколи не зможемо відвернутися від Росії», — сказав 51-річний безробітний Елайджа Ндлову.

33-річний Шейкс Матлхонг сказав, що його розуміння конфлікту було туманним, але він давно вважав Сполучені Штати «імперіалістичною» державою.

«І тепер Росія дає їм відсіч. Ставлення Африки до війни полягає в тому, що Росія захищається від НАТО. Росія ніколи не брала участі ні в якому колоніалізмі. Можливо, Росія помиляється, але ставлення людей визначається історією», — вважає він.

Любов Абравітова, посол України в Південній Африці, заявила, що Росія не брала участі в колонізації Африки і Радянський Союз підтримував багато визвольних рухів на континенті – це те, що Путін використав у своїх меседжах. Вона визнає важку боротьбу у спробах завоювати симпатії африканців до України. За її словами, «єдина карта Росії полягає в тому, що вона ніколи не колонізувала Африку». «Але це стосується України».