У Кремлі можуть вірити, що Японія запроваджує санкції проти Росії не з власної волі, а лише під тиском США, але реальна причина жорсткої реакції Токіо викликана стурбованістю, що російське вторгнення в Україну може стати прецедентом для інших авторитарних країн

Реакція Японії на російське вторгнення в Україну виявилася зовсім не схожою на те, що відбувалося у російсько-японських відносинах після анексії Криму у 2014 році. Якщо тоді Токіо обмежився лише символічними санкціями та продовжив курс на зміцнення співпраці з Москвою, то зараз дії Японії майже не відрізняються за своєю жорсткістю від США чи Євросоюзу. Про це йдеться в аналітичній публікації Джеймса Брауна, політолога та професора університету Темпл у Токіо на сторінках видання Фонду Карнегі за міжнародний мир, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Японці запровадили персональні санкції проти сотень російських фізичних та юридичних осіб, а також пообіцяли поступово відмовитися від імпорту нафти та вугілля з РФ. Почалися постачання Києву військового екіпірування та розвідувальних дронів. На черзі може бути відмова від принципу, який забороняє передачу іншим країнам летальних озброєнь. Причина — не лише у невдоволенні діями Москви як такими. У Токіо побоюються, що поганий приклад виявиться заразливим, і посилають сигнал владі Китаю: якщо ті спробують силою змінити статус-кво в регіоні, то їхні дії не залишаться без жорсткої реакції.

Цайтенвенде японською

Традиційно після 1945 року Японія намагалася уникати конфронтацій у зовнішній політиці і не підтримувала запровадження санкцій проти країн, що «провинилися». Під впливом могутнього Міністерства економіки, японські прем’єри зазвичай керувалися у своїх рішеннях економічними, а не геополітичними чи гуманітарними міркуваннями. Навіть після розправи над демонстрантами на китайській площі Тяньаньмень у 1989 році Японія, що входить до G7, виступила проти того, щоб запроваджувати санкції проти Китаю.

Втім, російське вторгнення в Україну змусило Токіо переглянути звичні підходи. Масштаби цієї зміни не варто недооцінювати — за своїм значенням її можна порівняти з «Цайтенвенде» («зміна епохи»), яку нині у своїй зовнішній політиці переживає Німеччина.

За жорсткістю своєї реакції Японія не сильно відстає від Євросоюзу, США та Канади. Японська влада запровадила кілька пакетів санкцій проти Росії, останній з яких набув чинності 27 січня 2023 року. У чорні списки внесли ще три компанії та 36 осіб, включаючи першого віце-прем’єра РФ Андрія Білоусова, міністра юстиції РФ Костянтина Чуйченка та заступника міністра оборони РФ Михайла Мізінцева. Крім того, 49 російським компаніям заборонили отримувати з Японії товари, які можуть використовуватись для посилення військового потенціалу РФ. Зараз у списках санкцій Токіо — вже сотні юридичних та фізичних осіб, включаючи Володимира Путіна.

Також японці активно підтримують Київ. Японська фінансова допомога Україні вже досягла $600 млн. Крім того, з початку війни Японія стала домівкою для приблизно 2000 українців, хоча, зазвичай, вона приймає дуже мало біженців.

Ще одним доказом нового курсу є відправка в Україну не лише бронежилетів та зимової військової форми, але й розвідувальних дронів та іншої оборонної техніки. Для цього потрібно було обійти заборону, яка є чинною в Японії, на подібні поставки країнам, які є «сторонами конфлікту».

Японський уряд може піти ще далі. Наразі розглядається пропозиція дозволити передавати летальне обладнання й техніку (наприклад, ракети й танки) жертвам агресій, які порушують принципи міжнародного права. Тобто, зокрема Україні.

Ці зміни дивовижні не лише тому, що вони є безпрецедентними. Але ще й тому, що Японія дуже далеко від зони конфлікту і ймовірність прямого нападу Росії на неї вкрай мала. Чому ж Японія не зайняла вичікувальну позицію, як Туреччина чи Ізраїль?

Російська влада запевняє, що Токіо піддався тиску Вашингтона. На початку лютого 2023 року Марія Захарова прокоментувала візити до Східної Азії генсека НАТО та міністра оборони США словами про «ще одну спробу (Вашингтона) втягнути своїх партнерів — у цьому випадку Південну Корею та Японію — у кризову ситуацію в Україні». А Микола Патрушев назвав Японію одним із «васалів США», які приєднуються до санкцій всупереч своїм національним інтересам.

За допомогою таких заяв Москва намагається створити враження, що міжнародна коаліція супротивників російського вторгнення в Україну не така вже й глобальна. Однак, насправді списати дії Японії на американський тиск не виходить.

З огляду на Китай

США дійсно мають можливість впливати на японську політику. Але зараз обійшлося без цього. Рішення Японії ґрунтуються виключно на її власних національних інтересах.

Перший чинник тут — це підтримка антиросійських санкцій японським суспільством, яке було шоковане подіями після 24 лютого 2022 року. Більшість японців вважали, що така агресія — подібна до того, що зробила їхня країна під час Другої світової війни, — у сучасному світі вже неможлива.

Обурення японського суспільства посилили повідомлення про жорстокість російської армії у Бучі та інших українських містах. За опитуванням, проведеним минулої весни агентством Kyodo, 86% японців підтримали запровадження санкцій проти Росії.

Такі настрої посилюються. Згідно із жовтневим опитуванням 2022 року, проведеним японським урядом, лише 5% японців «мають доброзичливі почуття» стосовно РФ. Це мінімальний результат із 1978 року, коли почали проводитися ці щорічні дослідження. Тобто саме японське суспільство тиснуло на уряд, вимагаючи жорсткої реакції на дії РФ.

Також політика японського керівництва пов’язана з усвідомленням загрози Китаю. У Токіо бачать багато спільного між Росією Володимира Путіна та Китаєм Сі Цзіньпіна. Обидва лідери останнім часом стали більш авторитарними та антизахідними. Путін та Сі очолюють свої країни вже не один термін, і є побоювання, що вони втратили зв’язок із реальністю. А це збільшує ризик серйозних прорахунків із їхнього боку.

Японський уряд передбачає: якщо Путін помилявся настільки сильно, що почав вторгнення в Україну, то й Сі може так само прорахуватися. Тому прем’єр-міністр Японії Фуміо Кісіда регулярно повторює: «Те, що відбувається сьогодні в Україні, завтра може статися у Східній Азії».

Якщо справа дійде до великого конфлікту навколо Тайваню, Японія майже напевно також буде залучена. Війська, які Вашингтон використовуватиме для захисту Тайваню, вийдуть із баз на японській території. Більше того, у 2015 році верхня палата парламенту Японії ухвалила закон, який дозволяє країні використовувати право на колективну самооборону, тобто захищати союзників під час нападу на них. Якщо китайці атакують американські кораблі, відправлені з Японії на захист Тайваню, то японські збройні сили зможуть відкрити вогонь у відповідь.

Такий сценарій не назвеш привабливим. Тому Японія намагається утримати Китай від спроб силовим шляхом змінити статус-кво у Східній Азії. Серед інструментів зростання витрат на оборону з 1% ВВП до 2% ВВП  і купівля ракет з радіусом дії, що дозволяє вражати бази на китайській території.

Жорстка реакція Японії на російське вторгнення теж частина цієї політики. По-перше, у Токіо розуміють: перемога РФ може призвести до того, що й Китай теж наважиться на таку авантюру. По-друге, Пекіну надсилається чіткий сигнал: у разі вторгнення на Тайвань буде запроваджено аналогічні міжнародні санкції, і загалом ціна такого кроку виявиться високою.

Політика Японії на російському напрямку давно визначається відносинами з Китаєм, який Токіо вважає головною загрозою безпеці. Невипадково після анексії Криму у 2014 році тодішній прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе чинив опір західним закликам запровадити жорсткі санкції проти Москви. Він побоювався, що ізольована Росія стане ще ближчою до Китаю. Наразі ситуація виявилася протилежною: японський уряд вважає, що жорстка реакція на російське вторгнення має стати уроком для інших.

У Кремлі можуть вірити, що японське суспільство та уряд не підтримують санкції проти РФ і запроваджують їх лише під тиском США. Але, насправді, Японія сама стурбована тим, що російська агресія може створити прецедент для інших авторитарних країн, а отже, безпосередньо стосується і японської безпеки. Токіо сприймає російське вторгнення як фундаментальну загрозу світопорядку, заснованому на правилах, і бачить свій прямий інтерес у тому, щоб цьому протидіяти.