Гібридні атаки Росії зміцнили соціальну згуртованість та суспільну рішучість України і для подальшого підвищення стійкості України, ЄС має ділитися передовим досвідом, розширювати санкції та підтримувати демократичні реформи у країні

Конвенційно-військовий аспект російської агресії проти України та необхідність західної оборонної допомоги Києву залишаються домінуючими у публічних та експертних дебатах. Гібридним операціям чи операціям у «сірій зоні» приділялося менше уваги, але вони залишаються невід’ємним елементом воєнних дій Росії в Україні. Примусова депортація українців, паспортизація на нещодавно окупованих територіях, атаки на об’єкти критичної інфраструктури, операції з дезінформації — ці та інші приклади використання зброї добре вписуються у стратегію Кремля. Вони націлені на те, щоб зламати волю України до опору та підірвати довіру людей до свого уряду, незалежних ЗМІ та інших демократичних інституцій. Але підхід Росії поки що не увінчався успіхом. У всякому разі, це довело, що Україна далеко не держава-невдаха, як роками зображує кремлівська пропаганда, і що керівництво країни здатне ефективно керувати навіть у воєнний час.

Про це йдеться в аналітичній публікації Юліана Романишина, наукового співробітника Академії міжнародних відносин NRW та старшого наукового співробітника Центру передових досліджень безпеки, стратегії та інтеграції Боннського університету на сторінках Фонду Карнеґі, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Тим не менш, російський режим не відмовився від завоювання України, і у нього немає дефіциту в інструментах, ресурсах та хитрощах для досягнення цієї імперіалістичної мети. Для України та її партнерів це є проблемою зміцнення своєї стійкості у невійськовій сфері, тоді як основна увага як і раніше приділяється фізичному виживанню та веденню звичайних бойових дій. Функціональна демократія України завжди була ключовою рисою, яка відрізняла її від авторитарної Росії та допомагала заручитися підтримкою та допомогою у всьому світі. Сьогодні популярно думати, що війна не має бути приводом для стримування демократичних реформ, а має розглядатися як спусковий гачок для подальшої модернізації та зміцнення владних інститутів України, зробивши їх менш уразливими для згубного впливу Росії. Відбиваючи імператив боротьби на обох фронтах, українські політики демонструють комплексну реакцію, яку можна охарактеризувати як повну демократичну стійкість. Зосередивши увагу на демократичних реформах як частині опору Росії, Україна прийняла комплексний підхід до стійкості, ніж у багатьох країнах ЄС.

Атаки на цивільну інфраструктуру

Не зумівши перемогти Україну на полі бою, Росія повернулася до терактів проти мирного населення. Було завдано масованих ударів ракетами та безпілотниками по енергосистемі та електростанціям України разом із кібератаками на телекомунікаційну інфраструктуру та місцеві органи влади. У грудні 2022 року Служба безпеки України повідомила, що з початку тотальної війни було скоєно понад 4500 кібератак або від 10 до 15 інцидентів на день. Мета Росії — травмувати цивільне населення України нестачею енергії, цифровими та фінансовими проблемами, а також перебоями у транспортній сфері та охороні здоров’я. Але напади на цивільну інфраструктуру мають також іншу мету. Відмовляючи населенню у доступі до електрики, інтернету та інших базових послуг, Кремль робить ставку на те, щоб зламати волю українців до опору та змусити сісти за стіл переговорів. Вони також вважають, що їх масована кампанія бомбардувань викличе нову хвилю біженців у ЄС, аналогічну до ефекту російських обстрілів Сирії у 2015 році.

Проте, атаки Росії призвели до протилежного. Їх бомбардування залишили мільйони людей узимку без тепла, електрики та води, але українські інженери перевершили самі себе, полагодивши пошкоджену електромережу в умовах воєнного часу. До масованого ракетного удару 9 березня 2023 року в Україні тижнями не було відключення електроенергії. Підтримка Заходу є ще одним чинником, завдяки якому країна виграла зимову енергетичну битву. Європейські країни надали Києву обладнання для ремонту пошкоджених електростанцій та електромереж, але найголовніше – активізувалися зусилля партнерів щодо постачання Україні сучасних систем протиповітряної та протиракетної оборони.

Жорстокий терор Росії зміцнив соціальну згуртованість в Україні та зміцнив рішучість громадськості. У лютому 2023 року понад 90% українців заявили, що продовжують вірити у перемогу України на полі бою, а у грудні 2022 року 85% українців заявили, що відмовляться від будь-яких територіальних поступок Росії задля припинення війни. Високий моральний дух населення, зміцнені міжособистісні зв’язки та висхідна воля до опору зовнішній агресії є найважливішими елементами підходу до загальної стійкості, що успішно застосовується Україною.

Падіння олігархічного впливу

Упродовж багатьох років Росія робила ставку на втручання своїх агентів впливу на внутрішні справи України. Російські олігархи традиційно мали значні економічні інтереси в країні, і багато хто з них продовжував вести там свій бізнес навіть після першого вторгнення у 2014 році. Наприклад, Михайло Фрідман, олігарх, який народився в Україні, має тісні зв’язки з президентом Володимиром Путіним, володіючи великою телекомунікаційною компанією «Київстар» та одним з найбільших банків. Оскільки масштаби руйнувань, завданих війною, вимагатимуть значних зусиль щодо відновлення, уряд України наголошує, що багатство кремлівських олігархів має покрити збитки. Хоча він активно закликав ЄС, США та інших партнерів заморозити активи багатих росіян, в Україні цього не спостерігалось. Незважаючи на те, що необхідні правові інструменти діють з травня 2022 року, влада затягує із конфіскацією добре задокументованих активів російських олігархів в Україні, викликаючи лють у багатьох антикорупційних активістів. Зрештою, влада конфіскувала активи одного російського олігарха Володимира Євтушенкова у серпні 2022 року, через шість місяців після повного вторгнення Росії. Як і його західні партнери, Київ бореться із проблемою створення юридично обґрунтованих інструментів та адекватних ресурсів для керування конфіскованими російськими активами та спрямування їх на відновлення України.

Війна фактично означає кінець для внутрішніх олігархічних кланів, які були у центрі економіки України з 1991 року. Деякі з них втратили свої активи в окупованих східних та південних регіонах країни, а інші втікали за кордон. Завдяки ефективному управлінню війною, уряд та громадські інститути зміцнили свою легітимність та довіру в очах народу за рахунок олігархічних груп. Крім того, ЄС протягом багатьох років підштовхував Україну до прийняття правил, які б запровадили заходи захисту від ділової активності олігархів і зменшили б їх вплив у політичній, громадській та економічній сферах. Європейська комісія також включила ухвалення антиолігархічного законодавства до семи критеріїв, за якими вона оцінюватиме прогрес України як кандидата на вступ до ЄС.

У 2021 році український парламент ухвалив законопроект, який вимагає створення реєстру осіб, які мають неправомірний вплив на державну політику через свої ділові активи та статус. Незважаючи на те, що модальності цього закону ще очікують оцінки з боку Ради Європи та міжнародних експертів, він уже мав далекосяжні наслідки. Минулого року Рінат Ахметов, найбагатший олігарх України, відмовився від своїх величезних медіа-активів, щоби не потрапити до такого реєстру. Ключовим завданням українських реформаторів та їхніх міжнародних партнерів є зміцнення інституційних гарантій, таких як антикорупційні інститути для зміцнення цього досягнення. Ризик того, що стара олігархічна система впливу завдасть удару у відповідь у тій чи іншій формі, реальний, особливо у контексті майбутньої реконструкції України, яка вимагатиме фінансових вкладень у мільярди євро, якими необхідно буде керувати з повною прозорістю та підзвітністю.

Старі та нові загрози дезінформації

Використання інформації як зброї є частиною гібридних операцій Росії в Україні з 2014 року. Що відрізняє нинішнє вторгнення, то це швидке зростання охоплення Інтернету та використання соціальних мереж. За даними Economist, Україна є «найпідключенішою до Інтернету країною, на яку будь-коли нападали»: 75% її населення користуються Інтернетом, а 92% мають доступ до мобільних мереж 4G. Після вторгнення у лютому 2022 року Росія розгорнула повномасштабну пропагандистську кампанію, покладаючись на поєднання офіційних державних ЗМІ, анонімних акаунтів у соціальних мережах та платної армії інтернет-тролів, щоб наповнити розділи коментарів та дискусійні форуми. Російські дезінформаційні наративи загалом спрямовані на те, щоб деморалізувати українців у їхніх зусиллях захисту, використати розкол у суспільстві та посіяти нові розбіжності, а також підірвати довіру до незалежних ЗМІ та державних інституцій. У нещодавно окупованих регіонах на півдні та сході України, агенти кремлівської пропаганди разом із місцевими колабораціоністами активно просувають месидж про неминучу поразку України та місію Росії із захисту місцевих жителів від «нацистського режиму» у Києві.

Порівняно із вторгненням Росії у 2014 році, цього разу Україна була краще підготовлена до протидії дезінформаційним атакам. Президент Володимир Зеленський веде постійну публічну комунікацію щодо прогресу на полі бою. Центр протидії дезінформації, створений при Раді національної безпеки та оборони України у 2021 році, викриває маніпулятивні наративи Росії, зокрема через платформи соціальних мереж. Це складне завдання, оскільки багато з цих платформ, особливо Telegram, стали притулком для дезінформації через відсутність контролю та належну політику модерації. Журналісти-розслідувачі та організації громадянського суспільства, такі як StopFake та Detector Media, доповнюють зусилля уряду щодо перевірки фактів та надання достовірної інформації. Грудневе опитування громадської думки засвідчило, що українці, зокрема у найвразливіших південних та східних регіонах, рішуче відкидають російські наративи про внутрішні розбіжності та західну зраду України.

Стійкість України в інформаційній війні створила імпульс для поглиблення реформ, спрямованих на збереження свободи ЗМІ та плюралізму думок. ЄС закликав запровадити законодавчі норми, що регулюють сектор ЗМІ відповідно до його директив у цій галузі. У грудні 2022 року український парламент ухвалив необхідний закон. При правильному застосуванні, закон не лише зміцнить інструменти протидії російській дезінформації, але й розробить норми, що забезпечують прозорість та незалежність ЗМІ від неправомірного політичного впливу.

Токсичність Російської православної церкви

Оскільки в Україні проживає найбільше православних віруючих після Росії, релігія займає особливе місце у наборі гібридних інструментів Кремля. Незважаючи на те, що Православна церква України отримала офіційне схвалення автономії від Константинопольського патріарха у 2019 році, процес відокремлення від Російської православної церкви (РПЦ) так і не розпочався. У підсумку, вона продовжувала безперебійно функціонувати в Україні навіть після російської агресії у лютому 2022 року. Глава РПЦ Кирило відкрито підтримав війну Росії та благословив агресію в Україні.

Українські офіційні особи та активісти вказують на дедалі більше свідчень того, що духовенство РПЦ співпрацювало з російською владою в окупованих Запорізькій та Херсонській областях, виправдовувало окупацію та організовані там референдуми, а також продовжувало поширювати кремлівський наратив про те, що росіяни та українці — один народ. Багато з найвищих священиків РПЦ мають російські паспорти та зв’язки з російськими спецслужбами. Уряд зробив кроки щодо зниження активності РПЦ в Україні, запровадивши персональні санкції проти священиків, але не заборонивши церкву. Незважаючи на те, що РПЦ є очевидним ризиком для національної безпеки України, уряд продовжує дотримуватися своїх зобов’язань щодо захисту свободи віросповідання.

Зміцнення та посилення загальної демократичної стійкості України

Перед Україною стоїть завдання одночасного стримування російської агресії та реформування ключових сфер суспільного життя та управління. Зміцнення стійкості всього суспільства — найкраща стратегія на вирішення цих двох екзистенційних завдань. Повна демократична стійкість означає, що протистояння широкому спектру російських гібридних атак, спрямованих на руйнування країни зсередини, є невід’ємною частиною демократичних реформ та інституційного будівництва, які Україна має здійснити, щоб стати членом ЄС.

Є кілька шляхів, якими ЄС та його партнери можуть допомогти Україні краще протистояти невійськовим атакам Росії та стримувати їх. Перший напрямок зусиль – нарощування потенціалу. Київ вітатиме обмін розвідувальними даними та співпрацю у вивченні кіберзагроз, допомогу у забезпеченні безпеки урядових комунікацій та критично важливої інфраструктури, а також спільні навчання з кіберзагроз та дезінформації. Цього можна досягти в рамках Діалогу ЄС-Україна з кібербезпеки, започаткованого у 2021 році, або двосторонніми каналами із зацікавленими та дієздатними членами ЄС та НАТО.

Другий напрямок дій стосується санкцій. ЄС може розширити застосування своїх персональних санкцій щодо російських осіб, причетних до навмисного насильства проти українських мирних жителів та нападів на об’єкти критичної інфраструктури. Незважаючи на те, що керівництво Росії потрапило під такі санкції, голова РПЦ Патріарх Кирило – ні. ЄС у координації з G7 також має активізувати свої зусилля щодо конфіскації заморожених активів російських олігархів, щоб інвестувати їх у відновлення України.

Врешті-решт обмін передовим досвідом — ще один спосіб підтримки. Україна може спиратися на Кодекс практики дезінформації, який ЄС розробив у співпраці з приватними зацікавленими сторонами у цифровому секторі. Також є можливості для покращення, коли йдеться про активізацію оперативних контактів та співробітництва між Україною та Агентством ЄС з кібербезпеки чи Європейським центром передового досвіду щодо протидії гібридним загрозам.

Ці кроки можуть зробити Україну менш уразливою для згубного впливу Росії, але важливо, щоб збільшена здатність країни чинити опір йшла пліч-о-пліч з демократичними реформами. Підтримка професійної системи правосуддя, вільної від політичного впливу, як і раніше, відіграватиме важливу роль, оскільки саме суди повинні ухвалювати рішення про заходи, які необхідно вжити проти російських агентів впливу або російських активів, які перебувають під санкціями. Не менш важливою буде постійна підтримка незалежної, якісної журналістики для захисту свободи слова та інших демократичних цінностей. Війна Росії викликала безпрецедентну внутрішню згуртованість та єдність в Україні. Це також підвищило довіру людей до державних установ, збройних сил, ЗМІ та місцевої влади. Іншими словами, це створило імпульс для демократичних перетворень на відміну від будь-якої іншої кризи у сучасній історії країни. Впливове громадянське суспільство України стане головною рушійною силою в цьому процесі, спостерігаючи за прихильністю адміністрації Зеленського до реформ і захищаючи від повернення старої олігархічної системи. Наприклад, громадський резонанс після нещодавніх звинувачень у нецільовому використанні коштів у Міністерстві оборони став потужним поштовхом до застосування нових антикорупційних заходів у всьому уряді.

Вжиті дії та уроки, що були зроблені в Україні, стануть основою для більш масштабних зусиль щодо зміцнення демократії проти зовнішньої агресії. Минулого року Росія розглядала Україну як випробувальний полігон для своєї гібридної війни, перш ніж експортувати її на Захід. Україна тепер має потенціал стати зразком тотальної демократичної стійкості, яку ЄС може просувати, щоб протистояти російському та іншому авторитарному втручанню у справи Східної Європи та Західних Балкан. Це означало б справжнє зрушення у стратегічному підході ЄС, який би означав визнання необхідності повного розуміння та відповідальності за виклики безпеки у сусідніх країнах порівняно з його колишньою половинчастою політикою щодо стримування російської загрози.