В Аргентині провели 296 кримінальних процесів і успішно розслідували викрадення приблизно 500 дітей під час диктатури 1976-1983 років

17 березня 2023 року Міжнародний кримінальний суд (МКС) видав ордер на арешт президента Росії Володимира Путіна та уповноваженої РФ у справах дітей Марії Львової-Бєлової. Їх звинуватили у військовому злочині щодо незаконної депортації та передачі дітей з України до Росії. Станом на 5 квітня 2023 року, згідно з інформацією Кабінету Міністрів України, до Росії було депортовано 19 384 дитини. Про це йдеться в авторській колонці Франчески Лесси, старшої викладачки латиноамериканських досліджень та розвитку Оксфордського університету та Світлани Черних, старшої викладачки Австралійського національного університету на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Експерти поспішили вказати на труднощі, з якими зіткнуться МКС та український уряд при доведенні військових злочинів та спробі притягти винних до відповідальності, а також при поверненні депортованих дітей до України.

Прикладом для України може слугувати Аргентина, яка успішно розслідувала викрадення приблизно 500 дітей під час диктатури 1976-1983 років. Багато дітей були переміщені у сім’ї військових і росли, не знаючи, хто вони насправді.

Хоча ордер МКС на арешт є важливим кроком, це лише початок часто звивистого шляху до правосуддя. Як свідчить минулий досвід міжнародних кримінальних трибуналів, ці інститути в кращому разі можуть переслідувати найвище керівництво за порушення прав людини.

Але із 31 окремої справи, розслідуваної МКС з 2002 року, засуджено лише шістьох обвинувачених у чотирьох справах.

Вчені також вказали на інші недоліки, зокрема на часто обмежене розуміння МКС місцевої політики. Римський статут 1998 року встановив, що правосуддя в ідеалі має відбуватися в країнах, де були скоєні злочини, а МКС має втручатися у крайньому випадку.

Викрадення дітей

Викрадення дітей за часів диктатури та війни — явище не нове. Його витоки сягають 1930-х років за часів диктатури Франко.

Але досвід Аргентини ілюструє важливість місцевих судів та широких зусиль щодо притягнення людей до відповідальності. Наразі проведено 296 кримінальних процесів щодо розслідування злочинів епохи диктатури, включаючи крадіжку дітей та крадіжку особистих даних.

Розслідування випадків крадіжки дітей відіграло ключову роль у пошуках справедливості в Аргентині з моменту демократизації у 1983 році. Навіть коли аргентинський конгрес санкціонував «закони про минулі звірства протягом багатьох років тривали, хоч і повільно, переслідування тих, хто незаконно забирав дітей та «усиновив» їх.

Викрадення дітей було прямо виключено зі сфери юрисдикції цих законів про безкарність, що дозволило засудити 23 особи за крадіжку дітей у період із 1988 по 2005 рік.

У 2006 році, після скасування законів про безкарність, було винесено 26 вердиктів у справах про незаконне захоплення дітей та ще 8 справ щодо пов’язаних злочинів (згідно з даними прокуратури Аргентини щодо злочинів проти людяності). У Буенос-Айресі відбувається судовий процес у справі про викрадення у 1977 році новонародженої Вікторії Донди. Пізніше вона стала депутаткою.

Кримінальне розслідування цих злочинів мало вирішальне значення для того, щоб Аргентина змогла змиритися зі своєю неспокійною історією. У липні 2012 року федеральний суд Буенос-Айреса засудив колишнього диктатора Хорхе Відела до 50 років ув’язнення, а вісім його соратників отримали менші терміни за нагляд за систематичною крадіжкою немовлят та неповнолітніх.

Нурія Піньоль, обвинувачка цього історичного судового процесу, з якою ми консультувалися при написанні цієї статті, зазначила, як це судове переслідування переконливо встановило, що крадіжка дітей була спланованою та методичною практикою по всій країні. Вона покладалась на співпрацю лікарів та акушерок, а також на підробку документів, що засвідчують особу, та свідоцтв про народження.

Піньоль розповіла нам, що діти та новонароджені вважалися «військовими трофеями» і «вище військове командування явно збиралося забрати їх у біологічних батьків через їхню політичну активність, аби їх можна було виховати по-іншому».

Ідентифікація депортованих дітей є фундаментальною частиною процесу їх виявлення у Росії та повернення в Україну. Тут Україна також може запозичити досвід Аргентини.

Аргентинська неурядова організація «Бабусі Пласа де Майо», яка заснована у 1977 році, успішно ідентифікувала 132 із приблизно 500 вкрадених дітей. Наука відіграла ключову роль. На прохання бабусь американські генетики у 1984 році розробили «індекс дідуся і бабусі», який гарантував 99,99% ефективності у визначенні спорідненості, враховуючи відсутність батьків у дітей, яких диктатура силоміць забрала.

Роль ДНК

Цей новаторський тест ДНК, який Верховний суд Аргентини визнав дійсним доказом, був уперше використаний того ж року для ідентифікації Паули Логарес, яка зникла разом зі своїми батьками в Уругваї 1978 року. З того часу цей тест активізував зусилля щодо пошуку нових зниклих безвісти онуків.

Створення спеціальних установ підтримувало пошук вкрадених дітей. До них належать Національний банк генетичних даних, який з 1987 року забезпечує постійне сховище генетичних профілів бабусь і дідусів та інших членів сім’ї для ідентифікації, а у 1992 році була утворена Національна комісія з права на ідентичність (КОНАДІ), яка активно працює над виявленням потенційних нових справ.

Останнім часом бабусі зосередили свої пошукові зусилля за межами Аргентини у рамках інформаційно-просвітницьких кампаній. З 2021 року під хештегом #ArgentinaTeBusca (Аргентина шукає тебе), міністерство закордонних справ Аргентини разом із CONADI та Бабусями веде міжнародну кампанію, засновану на праві на ідентичність. Мета полягає в тому, щоб спонукати людей віком від 40 до 45 років, які сумніваються у своїй ідентифікації, звертатися до найближчих посольств та консульств Аргентини.

Судові процеси у справі про викрадення дітей, подібні до аргентинського, нині можуть виявитися неможливими в Україні, враховуючи, наскільки перевантажена місцева судова система. Однак, якщо спеціальний суд, який розглядається нині на міжнародному рівні, візьме розгляд справ про злочини агресії, то це дозволить українським судам розслідувати випадки депортації дітей.

Станом на 2 квітня 2023 року повернуто лише 361 викрадену дитину. Україна із зрозумілих причин приховує, як це досягається. У деяких випадках батьки, бабусі та дідусі за допомогою волонтерів перетинали кілька кордонів, щоб знайти та повернути своїх дітей додому.

27 березня 2023 року за допомогою фонду «Врятувати Україну» повернули 17 дітей. Однак, враховуючи велику кількість депортованих дітей, потрібні більш організовані та довгострокові зусилля. Організації, подібні до «Бабусів Пласа-де-Майо», і створення банку генів могли б допомогти підтримати ці зусилля.