Будь-яка неспроможність інвестувати у реконструкцію України ризикує поглибити соціальні чвари, загрожувати верховенству права, пригнічувати економічне зростання та підривати віру у демократичні інститути, а у сучасному взаємопов’язаному світі нестабільність в одній країні може завдати шкоди усім країнам

Світовий банк оцінює вартість відновлення України у понад 480 мільярдів доларів, що приблизно у вісім разів перевищує суму, затверджену Конгресом в останньому раунді військової допомоги США. Ця величезна сума відображає той факт, що післявоєнне відновлення є складним і дорогим процесом. Але, як людина, яка вивчає економіку конфліктів і відновлення, я вважаю, що це процес, до якого мають бути залучені США. Існують переконливі гуманітарні та стратегічні причини для того, щоб Америка допомогла відбудувати післявоєнну Україну – навіть якщо це коштуватиме дуже дорого. Про це йдеться в авторській колонці Джеффрі Кучіка, наукового співробітника Інституту стратегічної конкуренції Wahba та доцента Університету Арізони на сторінках The Conversation, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Відновлення інфраструктури

Досягнення довгострокової стабільності в Україні вимагатиме політичного, соціального та економічного відновлення. Гроші потрібні на все: від відновлення лікарень і сільськогосподарських угідь до видалення наземних мін і відбудови шкіл. Однак у центрі будь-якої післявоєнної реконструкції знаходиться інфраструктура. Надійна, добре функціонуюча інфраструктура є важливою для надання базових послуг, таких як житло, енергетика та транспорт.

Вирішальна важливість інфраструктури є саме тому, чому вона так часто стає ціллю під час війни. Знищення фабрик, мостів і електростанцій підриває військову спроможність країни. Водночас це підриває здатність уряду пропонувати базові державні послуги. Тому не дивно, що Росія систематично атакувала транспортні мережі та виробництво енергії в Україні з початку вторгнення.

Пошкодження були катастрофічними. Тільки за перший місяць війни було знищено інфраструктуру на 100 мільярдів доларів. Принаймні половина енергетичної мережі України та одна третина її транспортних мереж були пошкоджені після російських атак.

І ситуація продовжує загострюватися. Удари безпілотників і ракет на початку 2024 року були спрямовані безпосередньо по українській генерації та розподілу електроенергії, скоротивши виробництво енергетичних компаній на 80% і залишивши без світла майже 2 мільйони людей.

Налідком є не лише політична та економічна криза, але й гуманітарна. Втрата електроенергії разом із пошкодженням медичних і освітніх закладів призвела до масового переміщення понад 13 мільйонів людей із районів, де вони більше не можуть отримувати щодня необхідні продукти та послуги, такі як їжа, електроенергія та медичне обслуговування. Агентство ООН у справах біженців оцінює, що не менше 40% населення України потребують термінової гуманітарної допомоги.

Вартість неінвестування

Припинення війни не припинить кризу в Україні. Потрібні агресивні інвестиції. Будь-яка неспроможність інвестувати у реконструкцію ризикує поглибити соціальні чвари, загрожувати верховенству права, пригнічувати економічне зростання та підривати віру у демократичні інститути. Простіше кажучи, нездатність відремонтувати інфраструктуру України призведе до довгострокової нестабільності.

У сучасному взаємопов’язаному світі нестабільність в одній країні може завдати шкоди усім країнам, особливо в Україні, яка забезпечувала 10% світового виробництва зерна до війни. Останні кілька років оголили економічні та стратегічні наслідки вторгнення РФ. Війна викликала інфляцію, піднявши ціни на енергоносії в Європі, сповільнивши економічне зростання на всьому континенті та спричинивши величезні бюджетні зобов’язання для подолання шоку вдома.

У країнах, які менш здатні подолати ці потрясіння, таких як Єгипет і Танзанія, підвищення цін загострило проблеми продовольчої безпеки та перешкодило місцевому сільськогосподарському виробництву через скорочення поставок життєво важливих добрив з Росії.

Одним словом, альтернативні економічні витрати війни навіть більші, ніж витрати на відновлення. І відсутність достатнього інвестування у післявоєнне відновлення ще більше збільшить цей розрив.

Заохочення інвестицій

Зрештою, отримати півтрильйона доларів, за оцінками Світового банку, для відновлення України буде нелегко. Визнаючи зростаючі потреби України, Європейський Союз пообіцяв надати понад 50 мільярдів доларів на підтримку на початку 2024 року на додаток до того, що він уже зобов’язався, тоді як Велика сімка провідних демократичних економік (G7) пообіцяла ще 40 мільярдів доларів. Ці зобов’язання є значними, враховуючи, що офіційна допомога G7 на розвиток становить у середньому близько 120 мільярдів доларів на рік для всіх проектів у всьому світі.

Частина цих грошей йде на зусилля в рамках Трастового фонду Світового банку для допомоги Україні, відновлення, реконструкції та реформ, який, у свою чергу, підпадає під програму Світового банку «Ресурси багатьох донорів для установ та інфраструктури для України». Трастовий фонд Світового банку в Україні зосереджується саме на ремонті критичної інфраструктури, як-от доріг і житла.

Ці програми можуть виявитися важливими для відновлення України, але навряд чи їх самих по собі буде достатньо. Збільшення у чотири рази середніх зобов’язань G7 у 120 мільярдів доларів на рік все одно не покриє рахунки України, і це не залишить нічого для потреб інших країн світу.

Агенції розвитку Великої сімки разом із міжнаціональними банками розвитку можуть зменшити фінансовий тягар, агресивно дотримуючись механізмів співфінансування та додаткових гарантій ризиків для мобілізації приватного сектора. Це може допомогти усунути розрив між тим, що потрібно Україні, і тим, що може запропонувати уряд.

Зрештою, уряди країн НАТО не повинні брати на себе усю фінансову відповідальність за відновлення України. Але неспроможність мобілізувати більше фінансової допомоги та залишити Україну у циклі нестабільності може зрештою коштувати набагато більше.