На думку українського вченого, першою умовою має стати будівництво військової бази на території України за участю Німеччини, Франції, Великої Британії, Польщі та інших країн, а другою умовою є продовження санкцій проти Росії, оскільки вони ефективні та послаблюють агресивну військову машину

Костянтин Сігов, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» в інтерв’ю польському виданню Katolicka Agencja Informacyjna зазначив, що одним із наслідків війни в Україні має стати народження «Нової Європи», яка повинна бути значно солідарнішою та незалежною, а також усвідомлювати свою ідентичність, побудовану навколо загальнолюдських та християнських цінностей, ​які вимагають захисту. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з його думками.

Katolicka Agencja Informacyjna: Як Ви сприймаєте поточну ситуацію в Україні?

Костянтин Сігов: Дуже важливо розуміти, що Київ завжди мав і має дуже сильне проєвропейське бачення. Це стосується не лише офіційної позиції органів державної влади, але й усього суспільства, яке вже є громадянським. Зараз російський агресор намагається зупинити проєвропейський тренд України так само, як руйнує нашу інфраструктуру. Використовує ракетно-інформаційні бомби, націлені на духовну основу суспільства та європейську орієнтацію України. Цієї осені ця тенденція розвивається. Нагадаю, наприкінці серпня 2024 року росіяни намагалися ракетою зруйнувати дамбу на Київському морі [штучне водосховище на Дніпрі, Київська область – прим. KAI]. Це стратегічне місце для столиці України, тому якби дамбу зруйнували, катастрофа була б набагато більшою, ніж та, яка сталася під час підриву дамби у Новій Каховці у 2023 році. Від катастрофи постраждали б мільйони людей. Це означає, що агресор більше не вагається знищити столицю України, як свого часу Німеччина знищила Варшаву. Зараз російський агресор пішов далі, ніж у 2022 році, коли хотів захопити Київ. А оскільки йому не вдалося зруйнувати дамбу, то тепер він хоче зруйнувати Київ зсередини, використовуючи різні інформаційні маніпуляції: ментально, політично та на ідейному рівні. Припускаючи, наприклад, що країни Західної Європи, Німеччина і Франція готові «обміняти» окуповані росіянами території на перемир’я. Це бажання підірвати довіру і співпрацю між Києвом і Брюсселем, Парижем і Берліном. Гра полягає у тому, аби переконати Київ, що Захід хоче зрадити Україну.

Katolicka Agencja Informacyjna: І чого Росія хоче цим досягти?

Костянтин Сігов: Це просто хитрий план Кремля. Ідея полягає у тому, аби переконати українців, що їхні майже трирічні спроби отримати більшу підтримку з боку Європи, наприклад, захистити небо, не реалізуються і тим самим підривають довіру до Заходу. І власне, сьогодні мільйони українців запитують, чому українське небо не можна захистити так, як захищають ізраїльське. Чому це не можуть робити пілоти з Франції, Скандинавії, Великої Британії чи Польщі? Чому поляки не можуть збивати ракети та безпілотники над Україною? Я думаю, що зараз мета Росії – зруйнувати довіру Києва до європейських партнерів. І це частково вдається. Вперше за три роки я бачу результати цієї пропаганди серед українських колег, навіть серед друзів. Вони посилюють свою критику західноєвропейського бачення війни. Це здається мені реальною загрозою. Тим часом, має рацію колишній посол України в Австрії Олександр Щерба, який є одним із найкращих дипломатів України і був кандидатом на посаду міністра закордонних справ. Він каже: якщо дивитися ширше, то ставлення інших європейських країн до України дуже позитивне. Ніколи в Європі не було такого пробудження і такого рівня солідарності з Україною. Ми пам’ятаємо, як мало зробила Європа, коли радянські танки вторглися у Будапешт у 1956 році або коли вони увійшли у Прагу у 1968 році. У 1980-х роках Європа шанувала польську «Солідарність», але після її пацифікації санкцій проти Радянського Союзу, ставлення змінилось. Зараз ми спостерігаємо незрівнянний рівень мобілізації у західному світі. Звичайно, рівень агресії теж незрівнянний і безпрецедентний. Танкові колони, які вдерлися в Україну, нагадали усім Другу світову війну, а це означає, що загроза набагато більша. Але реакції європейської солідарності непорівнянні, а західна точка зору набагато гостріша. Це саме те, що зараз намагається знищити Кремль. Щоб запобігти довготривалій «історії кохання» між Європою та Україною, він хоче підірвати довіру та співпрацю.

Katolicka Agencja Informacyjna: Якою може бути роль Польщі у цій «історії кохання»?

Костянтин Сігов: У нинішній ситуації роль Польщі є дуже важливою. Ми не можемо обмежувати наші стосунки болючими «пожежами» ХХ століття для поляків, волинян та інших, або поточними економічними суперечками, пов’язаними зі сільським господарством тощо. Якщо ми обмежимо наші стосунки цими питаннями, то просто не залишиться місця для слів: «Прощаємо і просимо пробачення» і для розмов про майбутнє. Тому у нас не буде місця для вирішення волинських та інших питань. Якщо російські танки зайдуть не тільки у Київ, але навіть трохи пізніше у Львів чи Люблін, я не знаю, чи зможуть поляки та українці обговорювати свої питання, коли їх знову окупують. Коли російський жандарм з ядерною зброєю стоїть на кордоні Любліна, він зробить усе, щоб поляки та українці посварилися між собою. Це велика небезпека у наших польсько-українських відносинах. Тож зробимо все, щоб російський жандарм залишився один і ніколи не втілив свої наміри у життя. Але, на щастя, є люди, які це розуміють і тверезо на це дивляться. Для нас важливо, щоб голоси Варшави, Кракова, Любліна та Гданська стали сильнішими та гучними в Європі, щоб усі сказали «Добре»: у нас один ворог, не у Варшаві чи Києві, а у Москві, у Кремлі. Разом ми повинні виграти цю війну. Солідарність переможців допоможе вирішити наші проблеми. Якщо ми не визнаємо пріоритет польсько-української солідарності, існує реальна загроза, що через дрібні тріщини та помилки ми будемо ставати дедалі слабшими і цю війну програємо. І якщо ми програємо, то покоління тих, хто творив «Солідарність» і незалежну Польщу, звинуватить нас у цьому. Євросоюз, мабуть, занадто швидко втомився і вважає, що війна триватиме не три, а десять років. Це не так і бути не може. Це означає, що ми зараз за крок від критичного моменту. Якщо політична дамба прорветься, ми не зможемо голими руками зупинити потужну течію і станеться катастрофа. Здається, існує хибне переконання, що ми відійшли від прірви. На жаль, ми впритул підійшли до неї. Це ближче, аніж у 2022 році. Тому для українців зараз один із найважчих моментів духовно-морального випробування, яке ми переживаємо з 2022 року. Ми маємо вистояти у всіх цих викликах.

Katolicka Agencja Informacyjna: Зокрема, чого ви очікуєте від західних країн у цій критичній ситуації?

Костянтин Сігов: Зокрема, ми повинні мати можливість вплинути на наших союзників, щоб вони прийняли точку зору Великобританії і дали нам дозвіл знищувати авіабази на території Росії або морські порти. Хіба це не абсурдна ситуація, що ми не можемо це зробити ракетами великої дальності, якщо російські літаки атакують Україну? Я вважаю, що потрібно створити коаліцію країн: Великої Британії, Польщі, скандинавських і балтійських країн, яка забезпечить безпеку України. Коаліція країн, яка скаже, що це частина українського неба, яка має бути вільна від російських ракет і літаків. На заході України мають бути аеропорти, які працюватимуть у нормальному режимі та забезпечуватимуть сполучення, наприклад, між Варшавою та Ужгородом.

Katolicka Agencja Informacyjna: Але Захід досі стверджує, що не дає Україні ракети великої дальності, бо є загроза ядерного удару з боку Росії?

Костянтин Сігов: Це хибний аргумент. На третьому році війни ми чітко бачимо, що це не так. Українська армія окупувала частину Курської області і жодного ядерного удару не було. Вперше після Другої світової війни територія Росії була окупована. Хто міг таке уявити раніше? Це вагомий аргумент. Українська армія вже три місяці на території Росії, що, мабуть, потужніше, ніж атака на якийсь далекий аеропорт. Треба просто стерти ці т.зв червоні лінії і зрозуміти, що наш ворог розуміє лише мову сили. Якщо він побачить, що наші атаки ефективні, то зрозуміє, що нам потрібно починати переговори.

Katolicka Agencja Informacyjna: Як Ви бачите варіант укладання перемир’я?

Костянтин Сігов: Якщо буде перемир’я, то воно має бути укладене за двох умов. По-перше, на території України будується військова база за участю Німеччини, Франції, Великої Британії, Польщі та інших країн. Це реальна умова безпеки, а не порожні слова, жодного «Будапештського меморандуму». Заяви президента Франції Еммануеля Макрона про те, що французькі військові можуть перебувати на території України, стануть реальністю. Звісно, ​​така база включатиме поляків, французів, німців, англійців та американців. Така база має бути створена незалежно від того, коли Україна вступить до НАТО. Друга умова – продовження санкцій проти Росії, бо зрозуміло, що вони працюють, ефективні та послаблюють агресивну військову машину. Це два ключові моменти. Найгірший сценарій – скасування або послаблення санкцій. Для бізнесу є велика спокуса здійснити це, але такими мають бути умови будь-якого можливого перемир’я.

Katolicka Agencja Informacyjna: Припустімо, в Україні є міжнародні військові бази, діють санкції проти Росії, … і що далі?

Костянтин Сігов: Ми ще хочемо, аби Росія була настільки ослаблена, щоб ніколи більше не бути агресором. На мою думку, її потрібно послабити хоча б настільки, щоб вона не могла атакувати військову базу НАТО в Україні, щоб вона боялася вступати в конфлікт із найбільшим військовим альянсом світу.

Katolicka Agencja Informacyjna: Після Другої світової війни гарантами миру були, зокрема, бази НАТО у Німеччині та інших країнах?

Костянтин Сігов: А зараз в Естонії, Литві, Польщі та інших країнах, які вирвалися з-під радянської опіки. Тому координація діяльності між базами НАТО у Польщі та Україні має бути якомога кращою. Це був би також правдивий і гарний образ солідарності та відносин між Польщею та Україною, солідарності армій обох країн та з іншими країнами. Коли це станеться, буде мир.

Katolicka Agencja Informacyjna: Пане професоре, ви часто кажете, що до 2022 року немає повернення. Тож як виглядає наш континент?

Костянтин Сігов: Про це я писав у передмові до польського видання своєї книжки «Народження нової Європи. Україна розбудила», що вийшла у 2023 році. Народи Центральної Європи, які так багато постраждали протягом десятиліть радянського панування, знають, що Україна бореться за свободу всієї Європи. Їхній рефлекс солідарності, їх бажання грати стратегічного партнера перед обличчям путінського неототалітарного урагану, безсумнівно, став найважливішим фактором у битві між Путіним і Заходом, зміщуючи центр тяжіння Європи. Сьогодні вимальовуються контури нової ментальної та політичної карти континенту, і це змушує Західну Європу зацікавитися регіоном, який, незважаючи на падіння Берлінської стіни, є недооціненим. Париж, Лондон, Берлін, Рим і Мадрид повинні переглянути своє ставлення до регіону, який вони надто часто ментально ігнорували, зосереджуючись на Москві. У 1989 році розпочався марш Центральної Європи на Захід. Тим часом, зараз є шанс, що Західна Європа піде у бік Центрально-Східної Європи, шукаючи можливості не лише для торгівлі, але й для свого остаточного примирення з другим тоталітаризмом ХХ століття та його поверненням, яке ми спостерігаємо сьогодні в Росії. Цей нинішній розділ історії має завершитися появою нової Європи. Захід має припинити дивитися «зверху» на Брюссель, а Париж і Лондон на Варшаву, Таллінн і Вільнюс. Це умова справжнього народження нової Європи. Найбільша небезпека полягала у тому, що великому дракону радянського сталінізму дозволили стати путінізмом. За це відповідає вся Європа. Єдиний спосіб не дати цьому дракону новий шанс – прокинутися від сну, в який поринула Європа після 1989 року. Після 2022 року має бути нова Європа з новим мисленням, баченням і структурами. Це має бути собор не тільки оновлений, але й з абсолютно новою архітектурою. У цій новій конфігурації Європа повинна звільнитися від трьох залежностей: від російського газу та нафти, від американської парасольки безпеки та від ілюзії, що Китай вирішить усі економічні проблеми. Тоді Європа не буде залежною від Москви, її не лякатимуть результати виборів у США, а Китай не буде економічним жандармом Європи. Це, звісно, ​​означає й зовсім інше, набагато сильніше усвідомлення Європи: що вона є і яке її місце у світі. Свідомість Європи, яка виникла з Афін, Єрусалиму та Риму, джерелом якої є справжнє християнство. Визначена таким чином європейська ідентичність має бути у центрі викладання в усіх університетах, а також у всіх працівників військових баз, щоб вони знали, що захищають: перш за все, людську гідність, цінність, яку Європа дала світові. Європейські цінності уособлюють Сократ на Агорі та Христос, який говорить, що кожна людина є дитиною Бога і Бог присутній у кожній людині. Це також означає, що римське право захищає гідність кожної людини. Якщо не захистити знання про святість людини у контексті її політичних та економічних можливостей, існує реальна загроза, що Європи не буде, що вона буде роздроблена на маленькі країни і прийде великий жандарм, який нав’яже не тільки беззаконня, але й зневагу до людини. Людина буде не мішенню, а знаряддям. Тоді ми опинимося у справді темній ситуації. Європа повинна народитися знову, і це будуть болісні пологи, без анестезії, але залишається питання, чи буде це нове життя або ж смерть.

Katolicka Agencja Informacyjna: Ви взяли участь у Конгресі Християнської Культури у Любліні під гаслом: «Відновлення надії. Християнська культура перед обличчям світових криз». Зараз готується Гнєзненський конгрес під робочою назвою: «Мужність миру. Християни разом за майбутнє Європи». Дебати у Любліні та ті, що готуються у Ґнєзно, стосуються передусім майбутнього Європи. Чого очікує професор від цієї зустрічі?

Костянтин Сігов: Тема Гнєзненського конгресу є великим викликом не лише для польської думки, а й для української та європейської. Йдеться про нашу конкретно сформульовану історичну відповідальність. Тобто те, за що ми відповідаємо більше, ніж, наприклад, скандинави, португальці чи іспанці. Яка відповідальність поляків і українців з точки зору понад 1000 років присутності в цьому регіоні Європи?

Katolicka Agencja Informacyjna: Нам варто разом подумати, який заклик має надходити з цього регіону Європи? Чи може це бути корисним для всієї Європи та світу і наскільки? Як варто розуміти і використовувати наш голос?

Костянтин Сігов: Я переконаний, що під час Гнєзненського конгресу ми зможемо разом «заспівати пісню», яка буде унікальною для Лондона, Берліна, Брюсселя та Риму. Якщо ми цього не запропонуємо, то, на жаль, зустріч у Гнєзні може стати провінційним заходом, під час якого обговорюватимуться важливі питання, наприклад, екологія чи проблема мігрантів, але не на такому високому рівні, як у Парижі, Берліні чи Лондоні. Ми маємо шанс відновити автентичний зміст таких фундаментальних понять, як «справедливість», «мир» і «людська гідність». Ми також не можемо прийняти якусь сектантську позицію пацифістів, які зібралися на кордоні з Україною. Наша зустріч може бути надзвичайною можливістю створити лабораторію нової думки, не вузької та обмеженої, а нового букету політичних, соціальних, духовних і культурних ідей. Я думаю, що поляки, українці та їхні друзі можуть знайти нову музику для цих фундаментальних питань, у ритмі якої будуть грати та співати люди, які дійсно з нами.