Евакуйованих тварин або розміщують у притулках, або у прийомних сім’ях, або ж їх возз’єднують із власниками

У Запоріжжі персонал притулку для тварин «Дай лапу, друже» переодягався, коли російський безпілотник врізався в їхній заклад. Сталеві двері на вході, ймовірно, врятували їм життя. Понад десяти тваринам так не пощастило. Про це йдеться у спецрепортажі ВВС, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

«Це було жахливо, м’яко кажучи», – зізнається волонтерка Ірина Дідур.

Мешканці кинулися допомагати прибирати завали та ловити тварин, які втекли зі страху. Місцева енергетична компанія, яка сама стала об’єктом невпинних російських атак, встановила нові сталеві двері.

«У нас тут, у Запоріжжі, дуже хороші люди. Багато людей приїжджали до нас, аби допомогти, і ми розчистили майже всі завали за три дні», – розповідає Дідур.

Її організація – одна із численних груп, які піклуються про тварин, що потребують їжі, ветеринарної допомоги та прихистку, або допомагають евакуювати їх у безпечніші райони.

Незліченну кількість домашніх тварин було покинуто в Україні, коли їхні власники втікали із населених пунктів поблизу лінії фронту, оскільки вони потрапили під російські бомбардування.

Інші домашні тварини борються за виживання, бо їхніх власників вбили. Саме вигляд покинутих та безпритульних собак спонукав Лалу Тарапакіну, голову благодійної організації «12 Guardians» долучитися до евакуації тварин.

«Це був перший раз, коли я стала свідком катастрофи, яка стосувалась тварин. Вони йшли дорогою, і, очевидно, колись були домашніми улюбленцями. Це було жахливо. Багато людей були змушені втікати під обстрілами, втрачаючи друзів, родичів та кінцівки по дорозі. Вони залишили багато тварин, і ми евакуювали їх під артилерійськими обстрілами», — зазначила вона.

Відтоді її організація врятувала понад 40 000 тварин, часто із надзвичайно небезпечних районів.

Евакуйованих тварин або розміщують у притулках, або у прийомних сім’ях, або ж возз’єднують із власниками.

Ці евакуації також допомагають рятувати життя власників домашніх тварин, які не бажають або не можуть подорожувати з ними.

Алла була останньою мешканкою, яка покинула своє село у Донецькій області через котів і собак, яких вона доглядала.

«Я люблю їх усіх! Як я могла їх покинути? Я б, мабуть, не вижила, моє серце просто розбилося б», – стверджує вона.

І не лише власникам домашніх тварин важко виїхати. Спеціальний підрозділ поліції допоміг одному фермеру, який перебував під обстрілом у Сумській області, виїхати з його 11 козами.

Багато українців залишилися поблизу лінії фронту, оскільки подорожі з тваринами є складнішими та дорожчими, а знайти орендоване житло, яке дозволяє перевозити домашніх тварин у безпечніших регіонах України, непросто.

Подорожувати із тваринами за кордон ще складніше, оскільки для цього потрібні документи, наприклад, про щеплення від сказу.

«Допомога тваринам у воєнний час надзвичайно ризикована. Тепер нам довелося озброїти наші команди детекторами дронів. Ми їздимо по автомагістралях із сітками [проти дронів]. Нам довелося переїхати у певні райони, бо це стало надто небезпечно, і, на жаль, деякі з районів, де ми почали свою роботу у 2022 році, тепер є забороненими зонами», – констатує Нейт Мук з фонду «Хатіко», який надає ветеринарне лікування та корм для домашніх тварин і має 150 пунктів годівлі для безпритульних тварин вздовж лінії фронту.

Перш ніж зайнятися порятунком тварин, він керував World Central Kitchen, яка годує людей, постраждалих від війн по всьому світу.

Понад два роки водія підрозділу безпілотників під Куп’янськом супроводжує собака породи мальтіпу, а у 831-й Миргородській тактичній авіаційній бригаді є рудий кіт, який виходить щоразу під час повітряної атаки.

«Він просто сидить біля артилерійської гармати ППО, мовчки та нерухомо, ніби теж чергує», – кажуть у бригаді.

Але чому люди вирішують допомагати тваринам у час величезних страждань, ризикуючи при цьому своїм життям?

«Врятувати одну тварину — це те саме, що врятувати кількох людей, бо це дає їм надію. Рятуючи одну собаку, ви робите щасливими у середньому близько 10 людей. Це гарна математика, чи не так?», – риторично запитує  Тарапакіна.