Російська програма «Юні кореспонденти» перетворює десятки дітей з окупованих територій України на промосковських пропагандистів

Російське агентство у справах молоді виділило Катерині, якій зараз 17 років, грант у розмірі 800 000 рублів (10 500 доларів США) на «розвиток патріотичного виховання» на окупованих територіях. Катерина не є винятком. Вона є продуктом російської програми, яка перетворює десятки українських дітей з окупованих територій на промосковських пропагандистів. Програма під назвою «Юні кореспонденти» фінансується російською державою і навчає вести інформаційну війну проти ворогів Кремля. Про це розповідає Foreign Ukraine із посиланням на Проект з висвітлення організованої злочинності та корупції.

Аби зрозуміти, як працює ця російська фабрика пропаганди, журналісти пройшли її відеокурс та отримали сотні сторінок внутрішніх документів. Потім вони простежили за мандрівкою молодих учасників, від їхніх перших публікацій до отримання урядових нагород.

Їхні історії — української патріотки, яка стала фанаткою Путіна, радикалізованої доньки солдата-фронтовика, нової прихильниці радянської слави — ілюструють різні грані молодіжного проєкту Кремля. Передусім, вони розкривають гіпермілітаризоване середовище, яке Росія створює для своєї молоді — і для тих, хто зараз живе під її владою.

Пізно вночі влітку 2023 року п’ятеро підлітків з окупованої Донецької області сіли на потяг у Ростові-на-Дону у напрямку Москви. Коли Росія розпочала війну проти України у 2014 році, вони були ще маленькими дітьми. Тепер стали військовими кореспондентами, які вчилися передавати кремлівську пропаганду про російські військові операції. П’ятьох супроводжує 48-річний Олексій Ліньов. У Росії він сержант, який очолює підрозділ гранатометів; в Україні його підозрюють у воєнних злочинах за роль у мілітаризації дітей на окупованій території. Менш ніж через рік російські ЗМІ повідомили, що він загинув у бою.

Тим часом три інші групи підлітків та дорослих, що їх супроводжують, з інших окупованих українських регіонів вже прямують до столиці Росії. Їхнім пунктом призначення є перший національний медіафорум «Юний кореспондент».

З 28 липня по 1 серпня 2023 року щонайменше 18 молодих людей з окупованої України приєдналися до понад 100 російських учасників, аби навчитися доносити «правду» про події російсько-української війни. Їхня триденна програма включала зустріч із солдатами на передовій, лекцію про «соціальну інженерію» в «еру нових медіа» та інші сесії.

Медіафорум — лише одна з родзинок програми «Юні кореспонденти». У певному сенсі ця ініціатива, яку російською мовою називають абревіатурою «Юнкор», нагадує журналістський клуб: учасники проходять онлайн-навчання, створюють репортажі, записують інтерв’ю та відвідують майстер-класи з досвідченими журналістами.

Але місія «Юнкору» безсумнівна. Він організований під егідою «Юнармії» («Молодої армії»), мілітаризованої молодіжної організації, що підтримується Міністерством оборони Росії та фінансується державними коштами. А серед його чітких цілей — щоб учасники створювали контент на підтримку вторгнення Росії в Україну.

З моменту свого заснування у 2017 році програма «Юнкор» зросла приблизно до 5000 учасників. Внутрішні документи «Юнкору», отримані журналістами, свідчать про близько 140 активних членів «Юнкору» в окупованій Україні у 2023 та 2024 роках, від шести у Херсонській області до 60 у Донецьку.

Вони також показують, що у 2024 році на «Юнкор» було витрачено 9 мільйонів рублів (119 000 доларів США), приблизно дві третини з яких пішли на організацію другого медіафоруму у Москві, а решта – на місцеві витрати. Але ця скромна сума суперечить розгалуженій інфраструктурі оргнізації, як-от десятки місцевих «Будинків Юнкору», побудованих по всій Росії та окупованій Україні, на яку спирається журналістська програма.

Згідно із внутрішніми документами, «Юнкор» запросив 200 мільйонів рублів (2,4 мільйона доларів США) у Міністерства оборони РФ у 2023 році та загалом отримав понад 500 мільйонів рублів (6 мільйонів доларів США). У 2024 році «Юнкор» отримав субсидію у розмірі 270 мільйонів рублів (3 мільйони доларів) з російського бюджету на освітню програму, яка була спрямована через іншу лояльну Кремлю молодіжну організацію під назвою «Рух перших».

Юні учасники навчаються у реальних медіа-діячів. Серед лекторів є пов’язані з Кремлем військові кореспонденти та медіа-менеджери з екосистеми державних медіа РФ.

Серед найвідоміших – Регіна Орєхова, телеведуча та режисерка з понад 15-річним досвідом роботи в російських державних ЗМІ. Вона зняла щонайменше два документальні фільми на окупованих територіях України, прославляючи російське вторгнення та зображуючи його як довгоочікуване благословення для місцевого населення.

Один із цих фільмів — «Хто, якщо не я?», який розповідає історію російських солдатів та добровольців, які пішли воювати проти України «за покликом серця».

Після перегляду кожного відео учасники проходять тест із кількома варіантами відповідей на веб-порталі «Юнкор». Одне питання стосується «які цінності важливо пам’ятати» під час створення контенту у соціальних мережах. «Патріотичні», — йдеться у правильній відповіді.

Хоча «Юнкор» позиціонується як патріотична ініціатива з розвитку кар’єри, українські експерти з прав людини стверджують, що це є порушенням міжнародного права.

Онисія Синюк, керівниця аналітичного відділу Центру прав людини ZMINA, зазначає, що згідно із міжнародним правом окупаційна держава не має права встановлювати власну освітню програму.

«Впровадження російської системи освіти на окупованій території є порушенням», – каже вона.

Посилаючись на Міжнародний Червоний Хрест, Синюк стверджує, що «пропаганду на окупованій території варто прирівнювати до примусу до вступу до збройних сил окупаційної держави» — діяльність, яка заборонена міжнародним правом.

Нова рідна мова

У рамках конкурсу «День рідної мови» у школі міста Генічеськ, яке тоді ще перебувало під суверенітетом України, кілька семикласників знялися у відео, що звеличувало важливість мови як символу державності.

Одна з них — Катерина, якій тоді було 12 років. Одягнена у традиційну українську вишиванку, тримаючи соняшник і розмовляючи українською мовою, вона каже, що жоден народ, який не шанує свою рідну мову, не може сподіватися на гідне місце серед народів.

Відео було опубліковано на каналі школи в YouTube 23 лютого 2021 року — за рік і один день до того, як Генічеськ був окупований російськими військами.

Ближче до кінця першого року окупації російська організація «Юнармія» провела в місті конференцію, оголосивши про своє прибуття до окупованої Херсонської області. Її представники відвідали школу Катерини та провели презентацію для учнів. А 23 лютого 2023 року, який Росія відзначає як День захисника Вітчизни, місцеве відділення «Юнармії» провело церемонію посвячення. Катерину, яка вже не носить вишиванку, можна побачити серед лав новобранців.

До весни 2023 року її відео публікували на проросійських Telegram-каналах Херсонської області. Те, що вона в них говорить, не має жодного стосунку до її патріотичних настроїв щодо української мови дворічної давності.

«Російський народ вимагає об’єднання всієї нації під захистом Росії від агресії західних країн», – каже вона у відео, опублікованому 27 березня 2023 року.

«Я довіряю Володимиру Путіну і готова під його керівництвом відродити Херсонську область і побудувати Росію майбутнього», – декламує вона в іншому дописі, опублікованому невдовзі після рідкісного візиту російського президента до регіону у квітні 2023 року.

Протягом наступних кількох років на місцевому Telegram-каналі «Юнармії» було опубліковано 44 відео Катерини. З’являючись як на камеру, так і поза нею, та розмовляючи з помітним українським акцентом, Катерина висвітлює патріотичні події, бере інтерв’ю у російських солдатів та радить глядачам, як правильно носити берет «Юнармії». Хоча канал має лише кілька сотень підписників, її відео отримують до 12 700 переглядів; реакція глядачів на емодзі здебільшого позитивна.

У вересні 2023 року Катерина стала однією із двох переможниць у категорії «молоді журналісти» на конкурсі, організованому в Херсонській області місцевим відділенням Спілки журналістів Росії. Дипломи переможців вручив Олександр Малькевич, медійний діяч та посадовець Громадської палати РФ, пов’язаний з Євгеном Пригожиним, сумнозвісним покійним лідером найманців «Вагнера».

«Дівчатам по 15 років — зростає наступне покоління. Інтерес молоді до участі в ЗМІ колосальний. Це не дає спокою нашим ворогам. Бо вони можуть зводити наклепи та погрожувати, але [наша] молодь працює та легко спростовує їхні фейки», — сказав Малькевич на церемонії нагородження.

У 2024 році портрет Катерини з’явився на муралі на будівлі адміністрації Генічеська, на якому вона зображена поруч із відомим радянським актором та режисером, який салютує у формі «Юнармії». Сьогодні Катерина працює заступником керівника організації у Херсонській області. У жовтні 2025 року вона виграла грант у розмірі 800 000 рублів (10 500 доларів США) від агентства у справах молоді Росії на проведення місцевого навчального курсу «Юнармія».

Юлія Тукаленко, психолог київської дитячої благодійної організації «Голоси дітей», каже, що підлітки досі розвивають когнітивні інструменти для критичної оцінки інформації та перебувають під сильним впливом навколишнього середовища.

«За відсутності альтернативних точок зору вони схильні сприймати переважаючі новини як норму. Підліток шукатиме середовища, де почуватиметься прийнятим, як усі інші. Вони можуть прийняти або зовні підтримувати домінуючі наративи, аби зберегти відчуття приналежності», – каже вона.

У підсумку, за її словами, «спосіб виховання дітей в умовах окупації створює психологічний тиск, оскільки це значно обмежує їхній доступ до різноманітних точок зору та обмежує здатність формувати незалежні погляди».

«Я служу Росії»

Контент Катерини, хоча й пропагандистський, зазвичай оптимістичний та неагресивний. Цього ж не можна сказати про іншу молоду жінку з її регіону, яка приєдналася до «Юнкору».

2 січня 2026 року Марина опублікувала емоційний спалах у Telegram, в якому назвала українських військових «одним із найжорстокіших катів в історії».

«Таким людям не прощають. Таких людей стирають з політичної карти світу, позбавляють будь-якого майбутнього. Таких людей не судять, таких людей знищують, спалюють, як чуму», – написала вона.

Марина таким чином відреагувала на інцидент, який стався напередодні в окупованому селі Хорли, коли ресторан і готель були атаковані дронами. За даними окупаційної влади, 27 людей загинули та понад 30 отримали поранення, серед постраждалих – діти.

Люта реакція підлітка на таку подію та її використання програмою «Юнкор» не викликає несподіванки. Але досвід Марини показує, як в окупованій Україні «Юнкор» став частиною мілітаризованої системи соціалізації, залишаючи місцевих дітей, занурених у постійне звеличення війни.

Марині було 11 років, коли її рідне село в Херсонській області було окуповано на початку російського вторгнення. У 2023 році вона опублікувала два селфі у військовому камуфляжі у російській соціальній мережі «ВКонтакте»: «Я служу Росії», – написала вона.

Потім її батько пішов на війну: 54-річний Віталій, позивний «Утюжок» («Маленька залізяка»), зараз воює за Москву. Марина, яка також має російський паспорт, з гордістю поділилася своїм захопленням у дописі до Дня батька: «Ми чекаємо на тебе вдома, тату! Знай, що ми пам’ятаємо твої уроки і носимо їх у наших серцях. Ти з нами в кожній справі, в кожній перемозі».

Її привітання з’явилося в соціальних мережах, що належать «Юнармія Правда», молодіжному виданню, яке випускають учні школи у крихітному селі на Чорному морі, де Марина навчається у дев’ятому класі. Вона є одним із ключових авторів, і її ім’я з’являється на титульному листі одразу після головного редактора Андрія Фетисова, російського журналіста.

З моменту заснування восени 2023 року під керівництвом Фетисова вийшло сім друкованих видань. У певному сенсі це також сімейна справа. Перед відходом на фронт батько Марини заснував «загін Юнармія», під прапором якого воно видається, і який зараз очолює його донька.

Репортери отримали кілька сканів студентської публікації від джерела у Херсонській області. Окрім кількох розповідей про літні поїздки до Росії, майже кожна друга стаття присвячена війні. Одна історія вшановує героїв Сталінграда; інша відзначає річницю битви ХІХ століття проти Наполеона; ще одна оспівує російських фронтових медиків. В останньому випуску з’явився профіль Марини про «глибоко релігійного» російського солдата з позивним «Поет», який писав вірші про свою віру, перебуваючи на передовій.

В іншій історії Марина розповідає про військову гру під назвою «Зірниця 2.0» – національний захід, організований «Юнармією». Назва посилається на популярні радянські навчання 1960-х років, у яких молодих учасників поділяють на команди, які намагаються захопити штаби один одного під час імітації бойових дій. Молодь виконує ролі командира відділення, штурмовика, медика, оператора безпілотника або військового кореспондента.

Навесні 2024 року Марина розповідала про регіональні змагання «Зірниця», що проходили в її школі.

«Бійці змагалися у складанні та розбиранні автоматів Калашникова, одягали протигази, розмінували поля, демонстрували свої знання історії та навички орієнтування за компасом», – написала вона в «Юнармії правда».

«Наша ненависть безмежна»

В інтерв’ю місцевій газеті Поліна Засевська, якій тоді було 17 років, зазначила, що вперше її увагу в «Юнармії» привернула «надзвичайно красива форма» її членів.

«З першого уроку я знала, що це моє. Все було абсолютно захоплююче: ми вивчали історію, проводили стройові вправи, практикувалися в розбиранні кулеметів», – розповіла Засевська.

Вона родом з окупованої Луганської області і розпочала свій шлях з «Юнармією» у дев’ятому класі. Відтоді стала командиром загону в окупованому місті Краснодон та отримала грамоти та листи подяки від місцевої окупаційної влади.

Портрет Засевської також був зображений на громадському муралі. Вона зображена на школі у місті Первомайськ разом із радянським підпільником, якого закатували до смерті німці під час Другої світової війни.

Її робота для «Юнармії» показує, як організація інструменталізує радянську військову історію. У 2023 році шестихвилинний фільм Засевської переміг у категорії «Найкращий патріотичний документальний фільм» на кінофестивалі «Юнармія». Фільм під назвою «Краснодон – місто героїв» вшановує підпільну групу опору, яка боролася з німецькими окупантами міста під час Другої світової війни.

У фіналі Засевська ніби проводить пряму паралель із сьогоденням, неявно прирівнюючи Україну до нацистського режиму.

«У той жахливий час 1942 року місто Краснодон не було пощаджено. І сьогодні, у ці важкі дні, ми будемо вірними. Ми – нащадки великих героїв. У нас є люди, на яких можна рівнятися, у нас є люди, яким можна пишатися, у нас є люди, приклад яких ми можемо наслідувати», – зазначила Засевська.

Ще один учасник «Юнкору» з регіону, 18-річний Єлисей Харченко, взяв участь в емоційному відео, яке робить паралель ще більш очевидною.

На тлі відео, де російські оператори безпілотників вражають українського солдата, закадровий голос читає лист часів Другої світової війни від радянського солдата: «Так добре бити смердючих німців взимку. Вони як таргани в снігу або сидять у норах, двоногі істоти. Немає меж нашій ненависті, немає меж нашому бажанню помсти — вбивати, вбивати і вбивати».

Наприкінці відео, одягнений у форму «Юнармії», Харченко декламує листа перед меморіалом «Незагоєна рана Донбасу» на околиці Луганська, який окупаційна влада встановила у 2023 році на згадку про місцевих жертв війни з Україною.

«Ми та наші союзники вже завдали ворогові низку ударів, від яких вони навряд чи оговтаються. Немає сумнівів, що фашистська чорно-коричнева чума буде знищена», – заявив Харченко.

Ці історії викликають тривожне питання: чи є ці підлітки добровільними учасниками або жертвами державної машини?

Синюк стверджує, що такі програми, як «Юнармія», у поєднанні з нав’язуванням російського громадянства у 14 років та примусовою присягою на вірність, є частиною «єдиної системи, розробленої для повного знищення української ідентичності цих дітей».

«Дитина не має автономії; вона не може протистояти дорослому світу. І тому вони не мають можливості самостійно захиститися від цього», – констатувала Тукаленко.