Кияни зазделегідь запасаються павербанками, продуктами харчування та «сухими душами»

Це було схоже на останній день літа. У неділю кияни прогулювалися ботанічним садом, милуючись жоржинами, що цвіли пізньої пори. Згодом тераси на Подолі — у районі, де повно барів, кондитерських і книгарень, — заповнилися відвідувачами, які прийшли випити коктейль. Ця ідилія була лише ілюзією. З настанням сутінків пролунав гуркіт протиповітряної оборони. Коли щось із гучним стукотом упало на столик у барі, відвідувачі здригнулися, а потім розсміялися: це був усього лише плід каштана, який впав із дерева над головами. Про це йдеться у спецрепортажі The Guardian, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.

Письменник Мирослав Лаюк, попиваючи рожеве вино, розповідав про пікнік, який вони з дружиною влаштували напередодні ввечері у парку на Оболоні: просекко у справжніх келихах, сир, м’ясні делікатеси… Аж раптом просто над ними збили безпілотник.

«Дуже гарно. Наче зірки падають. Саме час загадати бажання», – усміхнувся він.

Київ уже не той, яким був влітку. Починаючи з кінця серпня, росіяни завдають ударів знову й знову — і вже не лише вночі, а й у світлу пору доби. Гуркіт ППО, дзижчання дронів і гучні вибухи перестали бути лише похмурим нічним «супроводом» — тепер це звична «симфонія» буднів, що зриває навчання у школах і роботу в офісах, а також становить загрозу для життя. Під ударами опиняються склади та міські автозаправні станції, а їдкий дим часом застилає ясні осінні ранки. Київ став прифронтовим містом. А попереду — зима.

Зими в Києві чекають із острахом. Торік морози були жахливими — температура опускалася до мінус 20 градусів — і тривали надзвичайно довго, аж до лютого. Ілюстратор Сергій Майдуков — один із багатьох, у квартирі якого зникло опалення після того, як росіяни атакували енергетичну інфраструктуру. Схоже, мета загарбників полягала в тому, аби зробити життя в столиці нестерпним. Температура у приміщенні впала до 3°C. Він зігрівався, одягаючи на себе багато шарів одягу, а також виходячи на пробіжки.

«Принаймні протягом 10 хвилин після цього ти почувався нормальною людиною і міг просто ходити у футболці», — розповів він.

У нього був стабільний доступ до газу, тож він міг підігріти воду у каструлі, щоб елементарно помитися. Час від часу він відривався від роботи, аби потанцювати або віджатися від підлоги — варіант, доступний далеко не кожному, особливо людям зі слабким здоров’ям. Як зазначила кінорежисерка Ірина Цілик: «Молоді й сильні люди — вони виживуть за будь-яких обставин. Але як щодо тих «невидимих» людей, яких ми зазвичай не зустрічаємо?»

Марія Шувалова, редакторка у видавництві наукової літератури, згадала зиму 2025 року, коли на кілька днів зникла вода — як у її квартирі, так і в коворкінгу, де вона працювала. Щоб зігрітися, Марія пила чай, а потім виникала потреба відвідати вбиральню. Тож вона йшла 20 хвилин додому, справляла малу потребу у пляшку, поверталася до коворкінгу, знову пила чай — і все повторювалося. Для випорожнень використовували поліетиленовий пакет: його зав’язували й викидали у смітник. Про такі побутові подробиці вона пожартувала: «Це, блін, те, про що ви точно не хотіли б знати».

Під час прогулянки ботанічним садом Ірина Горлач, експертка з міжнародного співробітництва, розсміялася у відповідь на запитання, як вона готується до прийдешніх холодів. Вона дістала телефон і показала допис в Instagram з одного популярного київського акаунту. «Ця зима буде надскладною, треба як слід підготуватися», — йшлося в ньому. Далі — три пункти: «Купити будинок у селі; виїхати за кордон; запастися крупами та зерновими». Нижче був підпис: «Як я готуюся», а також карикатура: переляканий собака тримає в лапах хрест і Біблію.

Думки про виїзд із міста, безумовно, відвідують багатьох киян — принаймні на кілька тижнів, якщо ситуація погіршиться. Анастасія Дзякава, керівниця благодійної організації, яка займається питаннями безпеки в інтернеті, орендувала будинок із сімома спальнями в Карпатах, на крайньому заході України. Там співробітники та їхні родини зможуть безкоштовно проживати, якщо ситуація в Києві стане нестерпною — чи то з практичного, чи то з психологічного погляду.

«Річ не лише в зимі в Києві, але й у дронах. Починаючи з серпня, столицю атакують нові, швидші безпілотники з реактивними двигунами, які значно важче перехопити. Залишатися в Києві стало справді важко в емоційному плані; ми зрозуміли, що нашій команді складно працювати чи зосередитися, адже люди дуже хвилюються за власну безпеку. Тож цей варіант із житлом у Карпатах доступний протягом наступних шести місяців — до кінця зими», – пояснила Анастасія.

Район Лук’янівка в центрі Києва постраждав особливо сильно: на початку літа тут розбомбили й спалили величезний торгівельний комплекс і ринок. Попри це, торговці облаштували свої прилавки просто біля руїн. Одна жінка, яка бадьоро торгувала шматками сала, заявила, що її особистий спосіб впоратися із труднощами — це запаси домашнього самогону або горілки. Інша продавчиня, Галина, яка весело пропонувала букети лаванди, жоржин і хризантем, поставилася до ситуації з такою ж фаталістичною спокійною впевненістю.

«Що Бог пошле, те й буде», — сказала вона.

Повз ринок дорогою на роботу проходила бухгалтерка Вікторія Рябченко. Вона розповіла, що цього року на її дачі вродило на славу, тож вона зробила чималі запаси консервації: слив, вишень, малини, помідорів, огірків і солодкого перцю. За її словами, вона не надто переймається можливим дефіцитом продуктів харчування через обстріли складів: російська пропаганда перебільшує масштаби проблеми, а нестача окремих товарів у магазинах зазвичай швидко усувається.

Ставлення до зими, звісно, ​​залежить від погляду та особистого досвіду людини. Віктор, кур’єр служби доставки, зупинився біля відділення «МакДональдз» у районі Лук’янівки. Пластикові «золоті арки» на фасаді будівлі нещодавно відновили — повернули їм чіткі контури, адже влітку від спеки, спричиненої вибухами та пожежами, вони розплавилися й набули химерних форм, наче на картинах Сальвадора Далі. Віктор звик до холоду, адже цілими днями працював на вулиці, пересуваючись на мопеді; до того ж, переїхавши з Краматорська, він мав чималий досвід життя під звуки вибухів.

Іван Онищенко, який застрибнув сюди по гамбургер і картоплю фрі з роботи неподалік, придбав генератор і встановив його на балконі своєї квартири на п’ятому поверсі — щоправда, у разі тривалого відключення світла довелося б заносити нагору чимало пального. Зазвичай генератори працюють дуже гучно, але цей, запевнив Іван, «шумить не більше, ніж фен для волосся».

Шувалова живе на 14-му поверсі багатоквартирного будинку. Вона жартує, що минулого року, піднімаючись сходами під час відключень електроенергії, змогла добре накачати м’язи ніг. Проте цього року все буде інакше: вона та її чоловік, який зараз служить в армії, чекають на дитину, тому підготовка до зими стала значно ретельнішою та інтенсивнішою. ​​У подружжя є плани «А», «Б» і «В»: план «А» — залишитися в Києві, але також розглядається варіант переїзду до друзів чи родичів, подалі від російських ракет.

Розуміючи, що не можна змушувати дитину жити «як кріт» — читати при свічках і працювати, дивлячись на екран ноутбука, під час тривалих відключень світла, — подружжя придбало систему накопичення енергії. По суті, це величезний акумулятор розміром із невелику валізу для ручної поклажі, здатний за потреби забезпечувати роботу побутових приладів протягом доби або й довше. Минулої зими такі пристрої коштували 160 000 гривень. Проявивши кмітливість, подружжя придбало такий пристрій влітку — приблизно вдвічі дешевше. Шувалова також відчинила шухляду, в якій лежало кілька портативних зарядних пристроїв (павербанків).

Мешканці багатоквартирного будинку голосують за те, щоб узяти управління будівлею у власні руки. Якщо це вдасться, вони встановлять генератор, який під час відключень електроенергії забезпечуватиме роботу одного з ліфтів, а також облаштують туалет у бомбосховищі — тобто на підземному паркінгу. Шувалова відчинила шафи, за якими виявилися запаси води, круп, рису та м’ясних консервів. Також у них є туристичний пальник і коробка із засобами для «сухого душу» — спеціальними серветками, які стають придатними для миття, якщо додати до них 50 мл води.

За словами Шувалової, на курсах для вагітних велику увагу приділяють грудному вигодовуванню. Для приготування сумішей потрібна чиста вода та можливість її підігріти — а цієї зими наявність таких умов зовсім не гарантована. Поки вона говорила, пролунав гуркіт роботи протиповітряної оборони. Люди за межами України можуть поставити під сумнів рішення народити дитину в Києві за таких обставин.

«Ми більше не могли відкладати, тож нам просто доводиться адаптуватися. Це наповнює наше життя глибоким сенсом і радістю. До того ж, гормони вагітності діють дуже приємно: я почуваюся абсолютно спокійною і зовсім не нервую», – запевняє Шувалова.

Незалежно від того, чи охоплені кияни фаталізмом і зневірою, чи, навпаки, ретельно готуються — межі «прийнятного» або «буденного» для них розсунулися так, як мешканцям інших європейських столиць навіть важко собі уявити. Щодо цієї непередбачуваної зими, якої так побоюються, відомо лише одне: вона обов’язково закінчиться. Ілюстратор Майдуков додає: «Увечері, коли вже зовсім знесилений і тремтиш від холоду, думаєш: “Ну що ж, один день позаду; треба протриматися ще тижні два-три — це ж не так довго”».

За його словами, минула зима була «дивним періодом».

«Щодня я був на межі — морально готовий здатися, — але не дозволяв собі цього. Адже ніщо не зупинить весну. Весна неодмінно настане», – підсумував Майдуков.