Донецька та Луганська області — два основні регіони, які втрачали науковців на користь інших регіонів України. У Донецькій області кількість тих, хто виїхав, перевищувала кількість тих, хто приїхав, приблизно на 54 особи, а в Луганській області — на 46 осіб. Якщо розглядати академічну мобільність через державні кордони, то вирізняється Крим: міжнародна міграція призвела там до чистого відтоку — близько 117 вчених на кожну 1000 осіб
У період із 2009 по 2022 рік вчені в Україні переміщувалися як усередині країни, так і за кордон. Зони конфлікту втрачали наукові кадри, тоді як інші регіони ставали новими осередками дослідницької діяльності. Ці процеси розпочалися ще після незаконної анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі у 2014 році. Про це йдеться у дослідженні німецького Товариства Макса Планка, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.
Уже через два дні після того, як у лютому 2022 року російські війська здійснили напад на Україну на кількох напрямках, хештег #ScienceForUkraine почав об’єднувати міжнародну спільноту для підтримки науковців, які постраждали від війни.
Науковці — це лише одна з багатьох груп, життя та професійна діяльність яких зазнали руйнівного впливу збройного конфлікту; водночас їх часто розглядають як висококваліфікованих мігрантів. Оскільки їхня кваліфікація затребувана в усьому світі, то часто вважається, що науковці мають відносно широкі можливості для ухвалення рішень з приводу того, чи виїжджати і куди саме.
У новій статті, опублікованій у виданні Population and Development Review, Майкл Заславський (Університет Вісконсину у Медісоні) та Аліакбар Акбарітабар (Інститут демографічних досліджень імені Макса Планка — MPIDR та Ростоцький університет) перевіряють це припущення, досліджуючи, що відбувається з мобільністю науковців, коли війна обмежує їхній вибір.
«Повномасштабне вторгнення зробило переміщення українських науковців особливо помітним, проте наше дослідження показує, що вони почали залишати постраждалі регіони — переїжджаючи в інші регіони України або за кордон — ще після незаконної анексії Криму та початку бойових дій на Донбасі у 2014 році», — підсумовує Акбарітабар.
Відстеження академічної мобільності через наукові публікації
Щоб відтворити ці переміщення, Акбарітабар і Заславський звернулися до одного з найбагатших цифрових слідів, які залишають науковці, — їхніх наукових публікацій. У цих публікаціях зафіксовано інституційну приналежність авторів: університети, науково-дослідні інститути чи інші організації, з якими вони професійно пов’язані. Проаналізувавши дані про приналежність десятків тисяч вчених у розрізі регіонів і відстеживши зміни за період із 2009 по 2022 рік, дослідники змогли оцінити академічну мобільність протягом десятиліття з надзвичайно високою географічною деталізацією.
Один конфлікт — різні регіональні моделі
Результати свідчать про переформатування наукового ландшафту України після 2014 року, проте цей процес не має єдиного сценарію. У період із 2015 по 2017 рік Донецька та Луганська області — два основні регіони Донбасу — втрачали науковців на користь інших регіонів України: на кожну 1000 активних вчених, які публікують свої наукові праці, у Донецькій області кількість тих, хто виїхав, перевищувала кількість тих, хто приїхав, приблизно на 54 особи, а в Луганській області — на 46 осіб.
Якщо розглядати мобільність через державні кордони, то вирізняється Крим: міжнародна міграція призвела там до чистого відтоку — близько 117 вчених на кожну 1000 осіб. У Донецькій області також зафіксовано значний відтік за кордон — близько 66 осіб на кожну 1000.
За цими втратами стоять різні динаміки. В одних регіонах спостерігався активніший виїзд науковців до закордонних установ, тоді як в інших — скорочення притоку фахівців з-за кордону. Хай там як, на сході України кількість тих, хто виїхав, перевищувала кількість тих, хто прибув. Зміни стосувались не лише тих територій, які безпосередньо постраждали від війни. Іншими словами, війна спричинила не лише виїзд науковців з України, але й зміни в їхньому розподілі всередині країни.
«Ми очікували, що більш розвинені регіони зможуть утримати власних вчених і залучити нових. Натомість виявилося, що саме з таких регіонів науковцям було легше переїхати в інші місця», — пояснює Заславський.
Одна з можливих причин полягає в тому, що науковці в цих регіонах мають міцніші відносини з іншими дослідницькими установами, а отже — більше можливостей для переїзду в разі виникнення кризи.
Академічна мобільність – це не просто вільний вибір
Історія наукових публікацій показує, що інституційні бази науковців змінилися, але не причини переїзду окремих осіб. Проте автори стверджують, що міграцію науковців під час війни не можна розуміти лише як вільний вибір науковцями найкращої кар’єрної можливості.
Кваліфікація та міжнародні відносини не обов’язково захищають дослідників від примусового переміщення або гарантують, що ті, хто хоче виїхати, зможуть це зробити. Оскільки дослідники несуть із собою знання, професійні мережі та можливості для співпраці, куди вони переїжджають, важливо як для місць, звідки вони виїжджають, так і для тих, хто їх отримує.
Тому український випадок не можна звести до простої історії «витоку мізків»: науковці не лише покинули країну, але й переїжджали між її регіонами. Загальнодоступні бібліометричні дані можуть доповнювати опитування, адміністративні дані та якісні дослідження, допомагаючи відстежувати, де дослідницькі системи втрачають науковців, а куди дослідники переміщуються під час криз. Такі знання особливо важливі, коли країни зрештою стикаються із завданням відновлення своїх дослідницьких спільнот та установ.
