На сьогодні організація повернула додому понад 1700 українських дітей із Росії та окупованих територій
Катерина Федосенко майже не відриває погляду від телефону, ходячи туди-сюди й гарячково перемикаючись між зашифрованими текстовими повідомленнями та голосовими нотатками. З Києва — столиці України — вона координує термінову рятувальну операцію: вивезення групи підлітків з території, яка перебуває під контролем Росії. Про це йдеться у спецрепортажі австралійського видання ABC News, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.
17-річний Богдан разом з іншими підлітками та двома прийомними батьками три дні тому залишив своє село поблизу лінії фронту — в окупованій Росією частині Херсонської області.
Для Катерини та її команди рятувальників з неурядової організації «Save Ukraine» це перегони із часом: їм потрібно вивезти хлопців, яких будь-якої миті можуть примусово мобілізувати до російської армії.
«Російські військові можуть прийти й просто забрати їх. Вони постійно живуть у такому страху», — каже вона.
З початку війни у лютому 2022 року десятки тисяч українських дітей були викрадені — силоміць вивезені, примусово переміщені або депортовані проти їхньої волі.
Український уряд підтвердив дані про 20 651 дитину, яку, за наявними відомостями, вивезла Росія, проте, за оцінками, реальна кількість значно більша.
Перегони з часом
Катерина — ключова особа в рятувальних операціях організації Save Ukraine, яка уже повернула додому понад 1700 українських дітей із Росії та окупованих територій.
На початку війни більшість випадків стосувалася дітей, яких було викрадено; однак дедалі частіше до команди Катерини звертаються за допомогою для порятунку таких дітей, як Богдан, які стикаються з новими загрозами, зростаючи в умовах російської окупації.
На сході України під російським контролем проживає 1,6 мільйона українських дітей; там у масових масштабах здійснюються ідеологічна обробка та військова підготовка.
Москва призначила своїх ставлеників для управління окупованими містами й селищами, а також робить життя майже нестерпним для тих українців, які відмовляються приймати російське громадянство та проходити військову підготовку.
Хлопці, яким ось-ось виповниться 18 років, стають легкою здобиччю — і це робить їхню втечу ще більш нагальною.
«Вони призивають хлопців, змушують підписувати контракт і відправляють на війну», — розповідає Катерина.
Оскільки лінія фронту пролягає вздовж східних і північних кордонів країни, то єдиний безпечний шлях назад в Україну — через Росію та її близького союзника, Білорусь.
Це подорож завдовжки понад 1000 кілометрів.
За словами представників Save Ukraine, російські прикордонники, а також ті, хто перебуває на білоруських пунктах пропуску, шукають будь-яку нагоду, аби не випустити українців.
Страх бути затриманим або підданим допиту на кордоні — саме та причина, через яку багато людей навіть не намагаються перетнути кордон або ж наважуються на це лише через роки.
Катерина координує таємну мережу підпільників і безпечних місць для переховування по всій Росії та на окупованих територіях.
Умови стають дедалі небезпечнішими, тому команда змушена організовувати порятунок дистанційно — а це означає, що багатьом дітям доводиться долати шлях самотужки.
Ті, хто вирушає в дорогу, мусять видаляти будь-які докази спілкування із організацією «Save Ukraine», щоб їх не викрили на численних блокпостах, які трапляються на шляху.
«Якщо на кордоні дізнаються, що їм хтось допомагає, то наслідки для них можуть бути дуже тяжкими. Їх можуть просто не пропустити, адже в Росії нашу організацію вважають екстремістською», — пояснює Катерина.
Втрата зв’язку
З часом знаходити дітей стає дедалі важче, адже Росія постійно переміщує їх, щоб ускладнити пошуки.
Аби відстежити місцеперебування дітей, команда «Save Ukraine» використовує дані з відкритих джерел: супутникові знімки, інформацію про переміщення транспорту, сторінки у соціальних мережах, а також публікації російських державних органів.
Серед жахливих знахідок — профілі сотень українських дітей на російських веб-сайтах, присвячених усиновленню.
У таких оголошеннях дітей описують, вказуючи їхній вік, стать, а також колір волосся та очей.
Зазначено навіть їхній темперамент, тип особистості і те, чи схильні вони виконувати вказівки.
Усі, хто переглядає сайт, може домовитися з ними про відеодзвінок.
Валентина хоче дізнатися нові відомості про свою молодшу сестру Владу, яку чотири роки тому забрали з літнього табору в окупованому Криму. Тоді їй було 13 років.
Влада поступово припинила спілкування з Валентиною; та побоюється, що сестрі «промили мізки».
«Схоже, її взяла прийомна сім’я. Вона зателефонувала мені, а потім просто зникла. Після цього видалила всю історію листування… А потім заблокувала всі свої сторінки у соціальних мережах», – розповідає Валентина.
У 2023 році бабуся Влади поїхала до Криму, аби забрати онуку, але російські силовики протримали її на допиті 14 годин.
У неї стався серцевий напад, і вона померла.
«Бабуся не витримала», — каже Валентина.
На її очах з’являються сльози, коли вона згадує останню розмову з Владою у 2025 році: та розповіла, що планує переїхати до Москви зі своєю новою російською родиною.
«Я не хочу, щоб вона була там. Я хочу, щоб усі були поруч. Ми сварилися, але все ж таки, якою б вона не була сестрою — вона моя сестра», – наголошує Валентина.
Росія зробила своїми мішенями найбільш вразливих українських дітей — сиріт, дітей з інвалідністю і тих, хто походить із малозабезпечених сімей, — знаючи, що їх буде важче розшукати.
При цьому загарбники стверджували, що нібито тимчасово вивозять дітей задля їхньої ж безпеки.
Перші ознаки того, що Москва має намір масово викрадати українських дітей, з’явилися вже за кілька тижнів після початку війни — під час зустрічі президента РФ Володимира Путіна з уповноваженою у справах дітей Марією Львовою-Бєловою.
Замість того щоб розробляти плани повернення дітей, Львова-Бєлова — у розмові, яку транслювало російське державне телебачення, — попросила Путіна надати їм російське громадянство.
Порушуючи норми міжнародного права, Росія відмовилася надати українській владі списки імен цих дітей.
Доказів ставало дедалі більше, тому Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт Путіна та Львової-Бєлової за воєнні злочини проти українських дітей.
Небезпечний шлях до кордону
Настав день порятунку.
Попереду — напружена восьмигодинна поїздка до північно-західного кордону України з Білоруссю.
Катерина постійно була на зв’язку з Богданом, але зараз її телефон мовчить.
«Я нічого не знаю. Зв’язку наразі немає, тому я трохи хвилююся. Зітхну з полегшенням лише тоді, коли вони перетнуть кордон і мені напишуть, що вони пройшли білоруську сторону», — каже вона.
Ця подорож стає ще небезпечнішою через те, що в групі є хлопчик-сирота.
«Росія вважає, що це їхні сироти — не українські, а їхні, — і робить усе можливе, аби не випустити їх», — пояснює Катерина.
Ми їдемо цілий день і дістаємося місця зустрічі, але з’ясовується, що групу затримали на білоруському пункті пропуску.
Минають години, перш ніж Катерина нарешті отримує звістку, що їх пропустили.
Зі сльозами на очах вона спостерігає, як хлопці роблять свої перші кроки назад, на українську землю.
«Ласкаво просимо до України! Це ж я вам писала, телефонувала й допомагала. Тепер можете видихнути. Усе найстрашніше вже позаду» — вигукує вона, підбігаючи, аби обійняти їх.
