Замість залучення коштів для довгострокової відбудови портової та залізничної інфраструктури чи модернізації сільського господарства, «сімейні офіси» починають підтримувати проєкти у сфері військових технологій, які потребують негайного фінансування та інновацій
«Сімейні офіси» (структури з управління приватним капіталом заможних родин) придивляються до української оборонно-технологічної екосистеми, яка стрімко розвивається. Вони роблять ставку на те, що інновації, народжені у полум’ї війни, можуть відкрити довгострокові можливості для приватних інвестицій. Про це йдеться у спецрепортажі британського видання Professional Wealth Management, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.
Для «сімейних офісів» характерно здійснювати приватні інвестиції, спираючись на власні переконання, а також підтримуючи особисті захоплення.
Для Бертрана Коста, нащадка родини Шлюмберже (відомої своїм внеском у нафторозвідку), Україна пропонує саме таке поєднання можливостей. Навіть попри те, що Росія щодня продовжує вбивати мешканців Києва та інших міст, розвиток українських інновацій не зупиняється.
Будучи палким дослідником стародавніх культур, останні 10 років він фінансує археологічні розкопки поселень трипільської культури (епохи заліза) поблизу села Легедзине у Черкаській області.
Його інтереси охоплюють як сучасну, так і давню архітектуру. Хоча основні інвестиції його компанії — Clerville Investment Management (яка працює з капіталом кількох родин) — зосереджені на інструментах із фіксованим доходом та структурованих фінансових продуктах, його особисті «побічні проєкти» вже давно пов’язані з Україною.
Фінансові вливання Коста глибоко інтегрувалися в українське суспільство. На зламі тисячоліть він придбав швейну фабрику на Андріївському узвозі — найстарішій брукованій вулиці Києва, яка з’єднує середньовічні собори із золотими банями та набережну Дніпра.
Переорієнтувавши виробництво — від пошиття шкільної форми для київських дітей до виготовлення брендових пальт високої вартості для Hugo Boss, — згодом він продав цей бізнес місцевому підприємцю.
Військові технології
Останнім часом він зосереджує свою увагу на двох напрямках: будівництві житла для українців, які, як очікується, повернуться додому після війни, а також на військових технологіях, необхідних для протистояння російському вторгненню.
Кост, який живе на два країни — Люксембург і Монако, — відвідав конференцію «Ялтинська європейська стратегія» (YES), організовану у вересні 2026 року металургійним магнатом Віктором Пінчуком. Метою візиту були зустрічі з лідерами у сферах штучного інтелекту та обладнання подвійного призначення.
«Ми прагнемо зробити внесок в оборону України, поєднавши це зі створенням центрів обробки даних (дата-центрів), які споживають значну кількість енергії», — зазначив Кост.
Один із аспектів цієї ініціативи — забезпечення ефективнішого використання енергії від генераторів, особливо в періоди пікових навантажень. Українська влада закликає промисловців не покладатися виключно на енергомережу, яка регулярно зазнає ударів російськими ракетами.
Російські повітряні атаки дедалі частіше спрямовуються і на українські дата-центри. Це не випадково: українські інженери традиційно мають перевагу у розробці інновацій на основі штучного інтелекту — як для стартапів, які сприяють розвитку економіки, так і для вдосконалення оборонної інфраструктури.
Ключовим питанням для інвестиційних рішень «сімейних офісів» (family offices) є те, як налагодити промислове виробництво — від 4 до 8 мільйонів дронів щороку — і як адаптувати ці виробничі потужності для потреб мирного часу в майбутньому.
«Навколо виробництва дронів зараз багато галасу, але в день, коли війна закінчиться, попит впаде на 95%», — визнає Кост, родина якого має багаторічний досвід інвестування в країни, що розвиваються і часто постраждали від війни.
За його словами, на відміну від безпілотників, які використовуються з військовою метою, дрони, призначені для захисту цивільної інфраструктури в мирний час, не є одноразовими.
«Вони служать набагато довше і виконують певні робочі завдання, проте це дуже вузький ринок», – зазначає Кост.
Зруйновано Росією
Питання про те, як західним інвесторам найкраще співпрацювати з українським бізнесом, порушує Роман Мотичак — експерт у сфері відновлюваної енергетики.
«Росія щодня щось руйнує, і це величезна проблема. Але ще більша проблема полягає в тому, що на Заході мислять категоріями відновлення. Не можна говорити про відновлення, коли Україна вже п’ять років веде екзистенційну війну. Нам потрібно зосередитися на інвестиціях, спрямованих на перемогу у війні», — вважає Мотичак.
Цей урок швидко вивчили сімейні інвестиційні офіси (family offices) та інвестиційні компанії.
Дехто з них переорієнтовується: замість залучення коштів для довгострокової відбудови портової та залізничної інфраструктури чи модернізації сільського господарства, вони починають підтримувати проєкти у сфері військових технологій (miltech), які потребують негайного фінансування та інновацій.
Стратегії виживання
Типовим представником цієї категорії фінансистів, які діють на міжнародному рівні, є Роман Нікітов — партнер групи фондів United Heritage у Варшаві. Він також співпрацює з провідною українською інвестиційною компанією ICU, інвестуючи у сільське господарство, технології та промисловість, пов’язану з морським сектором економіки.
Сидячи у непримітному кафе на розлогій околиці Варшави й куштуючи традиційний курячий суп із локшиною, Нікітов ділиться баченням майбутнього своєї батьківщини, яка потерпає від війни. Його підхід полягає у поєднанні приватних інвестицій із оборонними бюджетами США та країн-союзників у Європі.
Окрім стратегії інвестування в оборону України, Нікітов профінансував роботу польської клініки, де проходять реабілітацію українці, які постраждали внаслідок війни. Крім того, United Heritage виступає одним зі спонсорів фестивалю Bouquet Kyiv Stage — значної культурної події, яка щороку відбувається на території Софійського собору, зведеного ще в XI столітті.
За словами Нікітова, розроблені в Україні оборонні засоби останнім часом пройшли «значну перевірку практикою». Він переконаний: сьогодні успішна інвестиційна стратегія має бути спрямована не лише на отримання прибутку для клієнтів, але й на забезпечення національного виживання та збереження суверенітету України.
Тоді як підприємці в більшості країн світу розвивають технології штучного інтелекту та цифрові сервіси для доставки продуктів чи товарів, реагуючи на попит в онлайн-торгівлі, в Україні ситуація має значно глибший, екзистенційний характер.
«Сьогодні в Україні жоден із варіантів застосування цих технологій не орієнтований на споживчий чи цивільний сектор. Натомість українці одразу почали використовувати новітні технології для оборони», — зазначає він.
Технології «зграї»
Переважна більшість із 3000 приватних підприємств, які, за оцінками Нікітова, працюють в Україні, на початкових етапах розвитку «зазвичай розробляють лише один тип продукту.
Він проводить чітку межу між технологіями «зграї» — корисними на полі бою, наприклад, для швидкої та ефективної доставки продовольства військам, — і «менш привабливими» технологіями, які використовуються для атак на ворожі судна біля узбережжя окупованого Криму.
У післявоєнний час, за його прогнозами, ці інновації будуть застосовуватися для захисту «критичної інфраструктури» — не лише в Україні, але й на прилеглих європейських територіях.
«У цьому, безумовно, є очевидна потреба», — додає Нікітов.
Одним із викликів стане перетворення зацікавлених «сімейних офісів» (family offices) на реальних інвесторів.
«Головний урок, який іноземні інвестори вивчають завдяки українському досвіду, полягає в тому, що за останні чотири роки наші люди змогли розробити цілу низку технологій. За звичайних ринкових умов на це пішло б близько 20 років, але українські підприємці, опинившись перед загрозою самому існуванню, пройшли цей шлях у стислі терміни. Саме тому ми спостерігаємо зростання попиту з боку сімейних офісів та компаній, які керуються приватним капіталом і можуть стати партнерами України», – пояснив Нікітов.
Оборонні позиції
У Словаччині настрої менш напружені, аніж у Польщі, яка частіше стикалася з порушеннями свого повітряного простору російськими безпілотниками.
«Наші клієнти інвестують заради нових можливостей, а не через страх. Ми не спостерігаємо, аби занепокоєння щодо безпеки призводили до зростання попиту на інвестиції в оборонний сектор. Якщо про оборону йдеться, то її розглядають насамперед як інвестиційну можливість, а не як питання безпеки», — стверджує Діана Яноштякова, директорка з питань приватного капіталу та інституційних клієнтів у компанії Wealth Effect Management з Братислави.
За її словами, клієнти розуміють, що збільшення витрат на оборону в Європі, ймовірно, залишиться довгостроковим структурним інвестиційним трендом, а інтерес до нього зумовлений насамперед потенціалом отримання прибутку.
«На наш погляд, міжнародні спостерігачі часто сприймають цей регіон як більш ризикований, ніж він є насправді на думку місцевих інвесторів. Реальна ситуація на місцях значно спокійніша, ніж багато хто за кордоном може собі уявляти», – запевняє Яноштякова.
Сфера оборони — не новина для Центральної Європи.
«Наш регіон має давні промислові традиції, і багато відомих компаній десятиліттями постачають продукцію для оборонної галузі. Тому оборонний сектор не сприймається як щось цілком нове для інвестування», – наголошує Яноштякова.
Хоча нещодавнє первинне розміщення акцій (IPO) компанії Czechoslovak Group привернуло до сектору додаткову увагу, це не призвело до кардинальних змін у поведінці інвесторів.
«Розглядаючи інвестиції в оборонну сферу, наші клієнти, як правило, віддають перевагу уже сформованим компаніям із перевіреними бізнес-моделями, а не спекулятивним проєктам на початкових етапах розвитку. Зрештою, якість бізнесу важить більше, ніж гучні заголовки у мас-медіа», — каже Яноштякова.
Попри те, що останні події в Україні прикували до себе значну увагу ЗМІ, вони не змінили суттєво зміст діалогів між фінансовими консультантами та їхніми клієнтами у Словаччині — країні, яка є членом ЄС і НАТО.
«За геополітичними змінами тут уважно стежать. Проте їх розглядають лише як один із багатьох чинників, які впливають на ринки, а не як головний рушій інвестиційних рішень», – повідомляє Яноштякова.
Зміна поколінь у регіональному бізнесі
Не варто недооцінювати й вплив підприємницьких родин регіону, які знову заявили про себе після політичних, економічних і культурних трансформацій, які розпочалися після 1989 року.
Минуло понад 30 років, і багато тих, хто стояв біля витоків бізнесу, наближається до пенсійного віку. Це робить питання ефективного планування передачі справ наступному поколінню надзвичайно актуальним.
«Перша масштабна передача капіталу між поколіннями після 1989 року стане однією з ключових тем в управлінні статками у Центральній та Східній Європі протягом наступного десятиліття», — вважає Яноштякова.
Фахівці з управління капіталом та консультанти клієнтів одностайні: ніщо не замінить глибокого знання місцевих реалій і реального впливу в регіоні.
Інвестиційний капітал для підтримки таких інновацій з однаковою ймовірністю може надійти як від місцевих підприємців, так і від заможних родин із Заходу.
«Якщо йдеться про гідну внутрішню норму прибутковості (IRR), кошти знайдуться завжди. Скажімо, в енергетичному секторі — якщо є обґрунтована бізнес-модель, наприклад, у сфері відновлюваної енергетики, — капітал знайдеться всередині України. Тут просто немає часу “няньчитися” з нерішучими західними інвесторами», – зазначає Мотичак.
На думку інвестиційної спільноти, час сьогодні є найціннішим і найдефіцитнішим ресурсом для української економіки, яка постраждала від війни.
«Західні компанії зазвичай шукають безпеки, гарантій, надійних гаваней — і все це з купою додаткових умов. А в Україні, як кажуть, порятунок потопаючих — справа рук самих потопаючих. Ті, хто залишився в Україні, прагнуть бути частиною технологічної революції та розвитку штучного інтелекту. Вони залишаються поруч із центром військових інновацій — явищем, яке сьогодні визначає українську ідентичність на міжнародній арені», — додає Мотичак.
Це свідчить про фундаментальний зсув у ментальності українських новаторів та лідерів інвестиційного ринку.
«Був час — одразу після розпаду СРСР, — коли українські інженери постійно порівнювали себе з російськими колегами, але це вже залишилося у підручниках історії. Завдяки новим військовим технологіям, які ми активно просуваємо, українці більше не страждають від комплексу меншовартості, який був притаманний нам раніше», – підсумував Мотичак.
