Той факт, що такий масштабний злочин, як Голодомор досі залишається невідомим у світі, свідчить про безмежну силу цензури та кремлівської дезінформації

Штучний голод, організований Сталіним у 1930-ті роки в Україні вважається одним із найжахливіших злочинів тоталітарного ХХ сторіччя. Мільйони людей загинули від голоду, який організувала Москва для придушення руху за незалежність України та спротиву сільського населення колективізації сільського господарства у житниці Радянського Союзу. Масштаби злочинів важко собі уявити: багато родючих регіонів Східної Європи перетворились в апокаліптичні пустки, а багато селищ стали безлюдними. Проте, на відміну від більш сумнозвісних жахів нацистського режиму, величезний злочин Сталіна залишається досі невідомим. Про це йдеться в аналітичній публікації Георгія Кента, студента Гарвардського коледжу та практиканта Євразійського центру Атлантичної ради на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Цей злочин, багато в чому нагадує сучасний світ інформації, озброєний інструментами гібридної війни. Навмисний голодомор української нації став можливим лише завдяки тотальній радянській цензурі та співпраці із західним корпунктом в Москві, який закрив очі не цей злочин, щоб зберегти свою акредитацію і доступ до радянської еліти. В той час як тінь смерті поширювалась віддаленими куточками України, міжнародні кореспонденти у Москві вишикувались в чергу, щоб назвати окремі повідомлення про голод «фейковими новинами». Одним із небагатьох, хто прорвався крізь цю стіну мовчання був молодий та відважний журналіст з Уельсу Гарет Джонс, які відвідав Радянську Україну під час голоду. Його розповіді на основі свідчень очевидців попередили світ про катастрофу та були засуджені колегами-журналістами.

Після розпаду СРСР інтерес до голоду зумовив ще більше посмертне визнання Джонса. Новий фільм про його мученицькі переживання за Радянський Союз 1930-х років знайомить глядачів ХХІ століття з історією голоду. Фільм назвали на його честь «Містер Джонс» і це данина пам’яті та поваги чудовій людині, яка також слугує своєчасним попередженням про небезпеки дезінформації. Атлантична рада запросила журналістку та історика, лауреата Пулітцерівської премії Енн Епплбаум, режисера Агнешку Голланд та сценариста Андреа Чалупа для обговорення фільму та історичного значення голоду.

Голланд пояснила, що спонукало викликати у містера Джонса почуття несправедливості через недостатню обізнаність міжнародної спільноти про радянські злочини проти людяності. Нещодавно завершивши роботу над своїм третім фільмом про Голокост, режисер визнала, що спочатку не хотіла знімати ще один емоційно виснажливий фільм, які присвячений злочинам тоталітарного минулого Європи. Проте, її підкорила історична важливість проекту.

«Є щось неймовірно несправедливе в тому, що злочини Сталіна не увійшли у світову свідомість, як злочини нацистів», – прокоментувала Голланд.

Роль дезінформації в історії голоду є центральною темою фільму. Сценарист Андреа Чалупа пояснив, як протиріччя між правдою та брехнею позначаються на відносинах між Джонсом та московським кореспондентом The New York Times Уолтером Дюранті. На початку 1930-х років, коли розгортались події у фільмі, Джонс був молодим чоловіком-ідеалістом, тоді як Дюранті був загартованим та цинічним репортером із вражаючою репутацією авторитетного журналіста у світі. Дюранті раніше отримав Пулітцерівську премію за висвітлення подій у СРСР та встановив тісні відносини із Кремлем. Він керував роботою московської преси щодо приховування новин про голод.

«Усі вони знали, що відбувається, але відмовлялись про це говорити. Вони відмовились стати дотичними до цього», – пояснив Чалупа.

Епплбаум, книга якої «Червоний голод» вважається найавторитетнішим міжнародним свідченням про голод, додала, що Дюранті «дуже ретельно й систематично» приховав правду про трагедію, яка розгортались в Україні. Вона відзначила, що навіть після того, як власні свідчення Джонса, які викривали голод з’явились у міжнародній пресі, Дюранті «ухилився, щоб не звертати на це увагу».

Протягом десятиліть після голоду, радянська влада дотримувалась політики тотальної цензури і не хотіла дозволити будь-яке обговорення цієї теми, відкидаючи спроби міжнародної спільноти викрити цю звірячість як антирадянську пропаганду. Сучасна Росія продовжила цю традицію заперечення, хоча й в дещо помірній формі. Режим Путіна визнав існування масового голоду, але засудив його визнання незалежною Україною, як акту геноциду та боровся із зусиллями Києва щодо просвітництва міжнародної спільноти.

За словами Голланд, єдині негативні відгуки, з якими вона зіткнулась під час демонстрації фільму на міжнародних кінофестивалях були від російських журналістів та кінокритиків.

«Вони казали, що фільм – брехня, а голод був просто голодом», – згадує режисер.

Недивно, що в російських глядачів не буде можливості самостійно судити про цей фільм. Жоден російський кінопрокатник не купив права на показ «Містера Джонса» в Росії.

Невпинна ворожість Росії до визнання голоду злочином проти людяності відображає бажання Кремля послабити засудження Сталіна і реабілітувати усю радянську епоху. Після приниження у перші пострадянські роки Володимир Путін намагався відновити національну гордість Росії, зосередивши увагу на видатній ролі Радянського Союзу у розгромі нацистської Німеччини та мінімізуючи згадки про жахи сталінського режиму. Антиукраїнський характер голоду створює додаткові складнощі, оскільки віддаляє сучасних українців від спільного радянського минулого і ускладнює спроби Росії повернути країну в орбіту Кремля.

Голланд поділилась ще однією історією зі свого нещодавнього візиту на міжнародний кінофестиваль, де підкреслювалось, наскільки радянська пропаганда змогла придусити обізнаність про голод. Після демонстрації «Містера Джонса» на кінофестивалі в Ізраїлі, до неї підійшли деякі колишні радянські громадяни і були відверто шоковані подіями у фільмі. Голланд побачила в цьому ще один доказ «геології брехні», яку створив радянський режим і підтримує теперішня російська влада. Вона сподівається, що її новий фільм допоможе усвідомити небезпеку викривлення минулого.

На карту поставлено набагато більше, аніж історична справедливість. Зусилля з підвищення обізнаності міжнародної спільноти про голод також мають цілком реальні сучасні геополітичні наслідки. Поточна гібридна війна Кремля проти України значною мірою опирається на маніпуляції з історією і зовнішнє ігнорування попередніх зусиль Росії з придушення амбіцій України на державність. Як знакова подія у цій тривалій боротьбі, штучний голод 1930-х років забезпечує життєво важливий контекст для російсько-українського конфлікту.

Можливо, найголовніше, що історія голоду – це нагадування про те, що російські фабрики тролів – не є новинкою. Фейкові новини завжди відігравали важливу роль у міжнародних справах і Кремль традиційно був одним із найсміливіших та найпрогресивніших практиків в цьому темному мистецтві. Справді, спроби Москви приховати правду про голод в Україні повинні бути успішним прикладом «фейкових новин» у сучасній історії.

Українці майже 100 років борються за те, щоб розповісти світу про сталінський голод. Поява такого гучного фільму, як «Містер Джонс» є довгоочікуваним стимулом для цих зусиль. Однак, той факт, що такий масштабний злочин досі залишається невідомим у світі свідчить про безмежну силу цензури та кремлівської дезінформації.