Українська освіта може повернутись до надмірно бюрократичного пострадянського гетто, в якому знаходилась до 2014 року

Реформа освіти вважається однією з найуспішніших трансформацій в Україні після Революції гідності 2014 року. За останні 6 років системні реформи, проведені низкою різних міністрів освіти, наблизили українську систему освіти до європейських стандартів і створили кращі можливості для молодих українців. Зараз цей прогрес знаходиться під загрозою. Клімат в українській освіті різко змінився у березні 2020 року через звільнення значної кількості реформаторів в уряді та заміну їх представниками дискредитованої старої гвардії політиків. Про це йдеться в аналітичній публікації колишньої міністерки освіти Лілії Гриневич та Іванни Коберник, співавторки концепції реформи «Нової української школи» на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Нового міністра освіти ще не призначили. Натомість міністерство зараз очолює уже третій виконуючий обов’язки міністра за останні півроку. Призначення нинішнього в.о. міністра освіти Сергія Шкарлета не знайшло підтримки в освітньому комітеті Верховної Ради, але це не завадило йому зробити відкат від низки проєвропейських реформ у галузі освіти. Не менше занепокоєння викликає зникнення освіти серед пріоритетів чинного уряду. Це очевидно з точки зору публічної політики та фінансування. Реформи, які зараз опинились під загрозою розпочались в 2014 році з часу ухвалення нового Закону про вищу освіту.

Це слугувало воротами до масштабної європейської інтеграції для розгалуженої мережі українських університетів та вищих навчальних закладів. Університети отримали розширену автономію, відбулась децентралізація багатьох контролюючих функцій Міносвіти, були створені нові регулюючі органи, які відповідають стандартам Європейського освітнього простору та прокладають шлях до боротьби з академічною недобросовісністю. Ще одним важливим моментом стало створення Національного агентства забезпечення якості вищої освіти (НАЗЯВО) на кшталт незалежних навчальних закладів у прогресивних країнах. Ключові функції НАЗЯВО передбачають підтримку певного рівня контролю якості української вищої освіти і скорочення масштабів корупції та академічної нечесності. Ця нова установа отримала низку нових функцій, які раніше виконувало Міносвіти, наприклад акредитація освітніх програм та надання наукових ступенів.

У 2016 році уряд України ініціював реформування Нової української школи (НУШ) з амбітними намірами радикально змінити підхід до освіти в українських школах і відповідати вимогам економіки ХХІ сторіччя. Це передбачало переглянуту навчальну програму з наголосом на практичні навики та навики міжособистісного спілкування, а також грунтовну підготовку учителів та переоснащення шкіл. Перші українські школярі, які навчались в рамках НУШ пішли до школи у 2018 році і це означає, що вони повинні закінчити її у 2030 році.

Сьогодні майже півтора мільйони українських школярів навчаються за умовами цих реформ. Поки що відгуки були здебільшого позитивними. Згідно нещодавнього дослідження, батьки та вчителі підтримують реформу, в той час як діти розвивають нові навики у найрізноманітніших галузях – від ухвалення рішень до спільної роботи.

Різкі зсуви в українському політичному ландшафті після президентських та парламентських виборів 2019 року не призвели до серйозних змін у галузі освіти. Але відставка у березні 2020 року прем’єр-міністра Олексія Гончарука та його уряду реформаторів стала ключовим моментом. З цього часу освітні реформи в Україні почали наштовхуватись на складнощі.

Під приводом боротьби з пандемією коронавірусу новий уряд прем’єр-міністра Дениса Шмигаля запропонував переказати 4,9 мільярдів гривень (понад 65% коштів, які виділяються на освіту та науку) у державний фонд боротьби з коронавірусом. Це втрачене фінансування не було компенсовано.

Уряд також намагається вирішити освітні проблеми, які створила пандемія. Було докладено обмаль зусиль для формування необхідної інфраструктури щодо керування програмою дистанційного навчання.

Вкрай необхідно забезпечити українських школярів гаджетами та доступом до Інтернету, які б зробили дистанційне навчання ефективною альтернативою стаціонарному. Згідно з опитуванням Фонду демократичних ініціатив у липні 2020 року, 21% українських школярів поскаржились на проблеми з доступом до Інтернету під час початкового періоду карантину, а 19% школярів не мали цифрових пристроїв для електронного навчання. Через ці недоліки дистанційна освіта ризикує загострити яскраво виражені проблеми освітньої нерівності в українському суспільстві.

Уряд може розраховувати на певне розуміння того, як впоратись з безпрецедентною кризою коронавірусу, але складніше виправдати очевидні спроби скасувати багато прогресивних змін, які внесли в освітню сферу останніми роками.

Міністерство освіти нещодавно внесло на розгляд уряду законопроект, скерований на підрив незалежності НАЗЯВО і відновлення централізованого міністерського управління освітньою галуззю. Це безпосередньо суперечить принципам Європейського освітнього простору.

У законопроекті пропонується перетворити НАЗЯВО з колегіального органу у центральний виконавчий орган, що призведе до втрати політичної незалежності та подальшого виключення з європейських структур, які не дозволяють урядовим органам ставати їх членами. Більше того, закон передбачає, що усі співробітники НАЗЯВО повинні бути держслужбовцями і це не дозволить професорам, дослідникам, студентам та працедавцям брати участь у процесах управління.

Паралельно з цими пропозиціями Міністерство освіти також хоче повернути собі попередні повноваження, пов’язані з присвоєнням наукових ступенів та акредитацією освітніх програм. Це не європейська практика і вона не буде просувати принципи чесності, зміцнені попередніми реформами.

Ще одним ударом по фінансуванню стало те, що чинна влада заморозила давні зусилля щодо перемовин про надання кредиту у розмірі близько 200 мільйонів доларів від Світового банку для фінансування реформ у галузі освіти. Раніше в цьому році сторони рапортували про досягнення фінальної стадії перемовин, але ці потенційно важливі інвестиції в українську систему освіти зараз призупинені.

Поточний зрив реформ та нападки на незалежні навчальні заклади, можуть звести нанівець зусилля України з наближення системи освіти до сучасних європейських стандартів. Натомість українська освіта знаходиться під загрозою повернення до надмірно бюрократичного пострадянського гетто, в якому знаходилась до 2014 року.

Це не є чимось новим. Україна стала свідком аналогічного повороту назад у 2010 році, коли прокремлівський уряд Віктора Януковича згорнув реформи, зокрема зовнішнє незалежне оцінювання та модернізацію національної навчальної програми.

Поточна антиреформаторська тенденція може деморалізувати українських вчителів, які доклали чималих зусиль до змін після 2014 року. Знадобилось декілька років, щоб подолати скептицизм щодо програми реформ після Революції гідності. Якщо демонтаж проєвропейських освітніх реформ в країні триватиме, може виявитись неможливим відродити віру в загальний процес реформ.