Нова конституція Росії та створення паспортних протекторатів на території колишнього СРСР потенційно дозволять Москві обмежити суверенітет усіх країн, які перебувають у традиційній сфері впливу Кремля

Поправки до Конституції Росії, ухвалені влітку 2020 року мають далекосяжні перспективи для росіян, але їх потенційні наслідки також викликають серйозне занепокоєння в Україні та інших пострадянських країнах. Тут немає нічого дивного. Нова версія російської конституції покликана поставити інтервенційну політику Кремля щодо народів колишньої радянської імперії на нову правову основу. Чиновники у Києві, Тбілісі та Кишиневі уже зіткнулись з реальністю часткової російської окупації своїх країн. Тепер вони побоюються, що нові конституційні поправки будуть використані для виправдання майбутніх актів агресії. Про це йдеться в аналітичній публікації Павла Клімкіна, ексміністра закордонних справ України, Володимира Іванова, старшого наукового співробітника європейських, російських та регіональних досліджень Українського інституту майбутнього та Андреаса Умланда, наукового співробітника Шведського інституту міжнародних відносин у Стокгольмі на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Коли 1 липня 2020 року росіяни прийшли на виборчі дільниці, щоб проголосувати за пакет конституційних змін, уся увага була прикута до поправок, які дозволили Володимиру Путіну скасувати обмеження терміну його повноважень і залишатись на своїй посаді до 2036 року. Більшість експертів погодились з тим, що це була справжня мета його загравання з додатковими змінами, які слугували лише для маскування де-факто конституційного перевороту.

З такими висновками складно сперечатись. Пропоновані популістські поправки, на кшталт одностатевих шлюбів і захисту схвалених Кремлем версій історії потурали націоналістичним настроям і використовувались для мобілізації суспільної підтримки нової конституції. Але пакет конституційних змін також містив деякі більш суттєві поправки із особливо зловісними наслідками для майбутньої внутрішньої та зовнішньої політики Путіна.

Нова конституція посилює контроль Кремля над російською елітою, дозволяючи усунення людей від посад за такі правопорушення, як наявність подвійного громадянства, іноземного громадянства або ж рахунків у зарубіжних банках. Кандидати на посаду президента Росії повинні постійно проживати в Росії впродовж останніх 25 років і це унеможливлює прихід до влади будь-якої людини із західною освітою та значним міжнародним досвідом роботи.

Тим часом, авторитет президента значно покращився. Хоча Путін неофіційно керував багато років, нова конституція консолідує цю реальність навколо жорсткого контрольованої бюрократії, більш централізованої влади й права вето у парламенті через Конституційний суд, який неформально контролюється виконавчою владою.

Перезавантаженя путінської системи, схоже, також підтверджує агресивну зовнішню політику Москви щодо колишніх радянських республік, передусім з точки зору російсько-українського конфлікту. Від початку військової інтервенції проти України на початку 2014 року Кремль неодноразово демонстрував готовність порушувати міжнародне право. Тим не менш, протягом шестирічної війни, Москва продовжувала на словах дотримуватись правил й норм глобальної безпеки. Нова конституція означає, що в цьому більше немає гострої потреби. Натомість вона підтверджує зверхність російського законодавства над будь-якими зобов’язаннями, які витікають з членства Росії у міжнародних організаціях. У новій конституції чітко вказано: «Рішення міждержавних органів, ухвалені на базі положень міжнародних договорів Російської Федерації, не підлягають виконанню в РФ». Іншими словами, російське право на першому місці.

Найбільше занепокоєння викликає поправка, в якій детально йдеться про право Москви на міжнародне втручання з метою захисту співвітчизників з нечітким визначенням.

«Російська Федерація надає підтримку співвітчизникам, які проживають за кордоном у реалізації їхніх прав, забезпеченні захисту їх інтересів та збереженні їх загальної російської культурної самобутності», – йдеться в документі.

Це нове положення створює очевидну конституційну основу для агресивної поведінки Кремля щодо України та інших пострадянських країн, де проживає багато етнічних росіян. Справді, посилаючись на «російську культурну самобутність», Москва залишає великий простір для інтерпретації свого втручання. У підсумку, визначення кордонів «Русского мира» залишається прерогативою Кремля.

Найочевиднішим прикладом цього закріпленого в конституції права на підтримку може бути захист власників російських паспортів, які проживають в різних куточках колишнього СРСР. Останніми роками Росія вжила низку заходів, скерованих на збільшення кількості російських паспортів, які видають колишнім радянським громадянам. Ця тактика допомогла виправдати втручання Росії у низці пострадянських країн і зараз використовується на сході України для посилення контролю Кремля над окупованими районами Донецької та Луганської областей. Нова конституція Росії, створення паспортних протекторатів на усій території колишнього СРСР потенційно дозволять Москві обмежити суверенітет усіх країн, які перебувають у традиційній сфері впливу Кремля.

Зрештою, стаття 67 нової конституції Росії є особливо цікавою для України. Цей пункт ставить поза законом будь-яке обговорення повернення російських земель іноземним державам і, схоже, була навмисно включена з врахуванням Кримського півострова України. Росія окупувала Крим з лютого 2014 року, коли російські війська скористались політичним паралічем у постреволюційному Києві й розпочали блискавичне захоплення Криму. Закріпивши статус Криму в російській конституції, Путін намагається завадити яким-небудь наступникам коли-небудь повернутись до цього питання. Це є величезною перепоною на шляху нормалізації відносин між Москвою та Києвом.

Нова російська конституція Путіна виликає занепокоєння в Україні, Грузії, Молдові, а тепер і в Білорусі. Вона підтверджує перехід Росії до авторитаризму та кодифікує ревізіоністський імперіалізм, який визначав зовнішньополітичний порядок денний путінського режиму протягом останніх 20 років.

Це має стати тестом реальності для міжнародної спільноти, які досі вірять у можливість прагматичних компромісів з Кремлем. Для країн колишнього СРСР цей меседж є ще чіткішим: Росія має наміри відновити своє панування над пострадянським світом і буде надалі це робити допоки Путін залишається при владі.

Ця агресивна зовнішньополітична доктрина формується на тлі зростаючої економічної стагнації й політичного пригноблення всередині Росії. Насправді, дедалі нестабільніше становище Путіна всередині Росії стало ключовим фактором у запобіганні спекуляцій про можливий політичний перехід шляхом пролонгації його повноважень до 2036 року.

В таких умовах нові зовнішньополітичні авантюри на пострадянському просторі можуть слугувати зручним методом переорієнтувати увагу російського суспільства. Зараз Кремль займається кризою в Білорусі. Тим часом, кривава безвихідь на сході України триває. Нова конституція Путіна вказує на те, що у прийдешні роки все тільки ускладнюватиметься.

Поправки до конституції Росії не дають приводу для оптимізму. Навпаки, агресивна політика Кремля у пострадянському просторі, ймовірно, залишиться ключовим викликом для міжнародної безпеки у найближчі 10 років. Досі відповідь Заходу на цей виклик була неадекватною. Тепер, коли Путін виклав свої наміри, немає виправдання тому, що він не усвідомлює природу загрози, яку несе його режим.