Вони повинні боротись з бюрократією, щоб отримати підтримку, якої відчайдушно потребують для власної реінтеграції до цивільного життя

Професійні військовослужбовці та цивільні солдати України ведуть війну на двох фронтах. Професійні збройні сили мають більшу чисельність та можливості, хоча цивільні солдати – вчителі, архітектори, студенти, медсестри та лікарі, які записуються та перезаписуються для коротковтривалої служби, досі поповнюють їх лави. Звичайні громадяни визнають, що війна на Донбасі – це боротьба за виживання України. Ці солдати повертаються з однієї боротьби, щоб протистояти іншій боротьбі. Вони повинні боротись з бюрократією, частково радянською і частково реформованою, щоб отримати підтримку, якої вони відчайдушно потребують для власної реінтеграції до цивільного життя. Про це йдеться в аналітичній публікації Лорен Ван Метер, старшої радниці з питань миру, безпеки та демократичної сталості у Національному демократичному інституті на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Як розповідалось у нещодавньому звіті Атлантичної ради «Візит на Донбас: насущні потреби України захистити своїх ветеранів», військову службу зараз приносять в жертву професії, сімейному та громадському життю, а також здоров’ю. 70% жінок, які служили на фронті, зараз розлучені. Ветеранам відмовляли у пільгах та працевлаштуванні через соціальну дискримінацію, яку часто підживлювала російська дезінформація, в якій ветерани зображені жорстокими злочинцями чи фашистами. Соціальні служби опікуються дітьми жінок-ветеранів, яких кинули напризволяще, адже їх матері ризикують власним життям на передовій.

Ситуація, в якій сьогодні опинились ветерани – це не лише історія, яка цікавить людей. Реінтеграція ветеранів повинна бути пріоритетом для українського уряду, союзників України та партнерів з НАТО з трьох важливих причин: перемога у війні, демократизація та можливість міцного миру. Піклування про ветеранів є важливим фактором під час війни, яка у кінцевому підсумку, визначить європейську й трансатлантичну безпеку. Надійсна система догляду за ветеранами сприятиме підвищенню професійного рівня військовослужбовців, утриманню солдат та залученню найкращих новобранців.

Багато професійних військових сьогодні йдуть до армії, тому що мають обмаль варіантів працевлаштування. В якості альтернативи, як цивільні солдати, вони служать протягом року і повертаються додому, щоб зберегти свою цивільну кар’єру й повторно записуються до армії, коли в них є така можливість. Якщо б Україна створила міцну систему догляду за ветеранами, вона б втримала та залучила кращих чоловіків та жінок, людей, які вважають військову службу – життєздатною професією. Будь-яке утримання солдатів та залучення кращих новобранців зміцнять боєздатність України.

Піклування про ветеранів також має вирішальне значення для демократизації України – процесу, який стосується не лише виборів, інституцій та політичних стримувань й противаг. Йдеться про культуру, в якій інтереси та потреби громадян є основною метою роботи уряду. Поточна система догляду за ветеранами грунтується на радянських цінностях та процесах, в якій держава використовується для відтворення власного існування та підтримує правлячу чи олігархічну еліту. Відмінною основою для формування культури державної служби є громадяни, які ризикують власним життям заради безпечної та процвітаючої України.

Піклування про ветеранів є центральним пунктом у ключовому зобов’язані адміністрації Зеленського – досягненні миру на Донбасі та Криму шляхом перемовин. В основі міцного мирного врегулювання є успішне роззброєння, демобілізація та реінтеграція комбатантів (РДР). Україна має можливість запровадити таку систему і виправити її. Маючи потужну систему обслуговування ветеранів, Україна могла б сісти за стіл перемовин із життєздатним та надійним процесом РДР.

У нещодавно опублікованому звіті про ветеранів України, Атлантична рада закликає уряд України розробити стратегію надання допомоги ветеранам, яка реформує старі пільги та субсидії радянського зразка, замінивши їх надійними послугами. Солдатам потрібен доступ до послуг з реабілітації та психічного здоров’я, освіти й працевлаштування, які б дозволили їм стати продуктивними членами суспільства, а не залежати від субсидій. Головна мета цієї стратегії повинна полягати в тому, щоб покласти край маргіналізації ветеранів й надати їм ресурси та підтримку, щоб вони стали продуктивними громадянами та лідерами у своїх спільнотах.

Ця стратегія повинна встановити стандарти надання медичної допомоги у місцевих органах влади та громадах в Україні. Сьогодні в децентралізованій системі державного управління в Україні, послуги ветеранів оплачуються та керуються на місцевому рівні, тому від місця проживання ветеранів залежить рівень догляду за ними. Міністерство у справах ветеранів повинне налагодити обслуговування та надання послуг для місцевих органів влади, а також переконатись, що національна політика поширюється на місцевий рівень.

Тут немає місця гендерній рівності. У жінок та чоловіків різні потреби після виходу на пенсію, і жінок, зазвичай, чекають більш високі рівні соціальної дискримінації та перешкод на шляху до працевлаштування. Жінки на фронті часто служать на бойових позиціях, хоча на папері це заборонено. Система піклування про ветеранів повинна визнавати реальність служби жінок, а не вигадки про те, що жінки виступають попереду лише заради підтримки.

Донорська допомога Україні є роздробленою. НАТО, уряди окремих країн та потужні українські діаспори – усі вони виділяють кошти на програми для ветеранів. Міністерству у справах ветеранів необхідно створити відділ стратегічного партнерства не для контролю за цією допомогою, а для забезпечення стратегічного бачення України щодо послуг ветеранам.

Уряд України повинен боротись з дезінформацією проти ветеранів, яка підживлює соціальну недовіру та зміцнює позиції Росії у конфлікті на Донбасі. У цих наративах зображають ветеранів залежними від державних пожертв, протиставляючи їх іншим малозабезпеченим верствам населення. Активна національна інформаційно-просвітницька кампанія повинна підкреслити сутність ветеранів та їх самовіддану службу заради мирного життя більшості громадян України.

Зрештою, уряд та еліта України повинні утриматись від політизації ветеранів. Уряд повинен припинити наполягати на тому, щоб заглушити голоси ветеранів у мирному процесі в обмін на підтримку нового Міністерства у справах ветеранів. Політики не повинні домагатись підтримки своїх кандидатур серед ветеранів, не виконавши політичних обіцянок. Навіть у США, де політика є надто поляризованою та пристрасною, справи ветеранів залишаються безпартійними. Це повинно бути і в Україні.