Доля України надалі знаходиться в руках могутнього олігархічного класу, який активно протистоїть верховенству закону й готовий у будь-яку хвилину йти на перемовини з Кремлем

В Україні наступає зима невдоволення. Після 6 років недосконалого, але все-таки хоча б мінімального прогресу, внаслідок Революції гідності у 2014 році, політичний клімат в країні різко змінився. Останнім часом країна зійшла зі шляху реформ й використовує найгірший досвід з токсичного минулого. Ситуація зараз може докотитись до корумпованого хаосу, який спостерігався перші 23 роки незалежності України. Коли один з реформаторів прийшов до влади у тривожний період після історичних подій 2014 року, то зазначив, що наша країна опинилась на шляху до українського національного будівництва. Можливо, зараз ми програли битву, але ще не програли війну. Про це йдеться в аналітичній публікації Сергія Верланова, колишнього керівника Державної податкової служби на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

За останні 6 років тисячі молодих українців відмовились від власної кар’єри, щоб скористатись унікальною можливістю реформувати свою країну. Дехто посів державні посади одразу після Революції гідності. Інші це зробили за часів правління урядів Володимира Гройсмана та Олексія Гончарука. На превеликий жаль, період ідеалізму та оптимізму завершився.

До влади повернулись чиновники, які розділяють зовсім інший набір цінностей. Більшість прихильників реформ та ліберальних прозахідних поглядів повністю витіснили з державного сектору. Деяких з них зараз незаконно переслідують правоохоронні органи.

Хвиля ентузіазму останніми роками залучила до роботи у державній службі багатьох молодих, талановитих та амбітних українців. Незважаючи на те, що у приватному секторі економіки немає дефіциту патріотичних настроїв, докладено чимало зусиль, щоб переконати найкращих фахівців країни не приходити до влади.

Перелік стримуючих факторів передбачає неконкурентноздатні зарплати, фіктивні кримінальні справи і майже безперервні нападки зі сторони ЗМІ, контрольованих олігархами. Зрозуміло, що небагато людей бачуть в цьому привабливу перспективу.

Мабуть, найтрагічнішим аспектом поточної ситуації є той факт, що майже рік тому у президента Володимира Зеленського з’явився шанс радикально змінити країну. Його безпрецедентна перемога на президентських виборах у квітні 2019 року, а також вражаюча перемога його партії «Слуга народу» на парламентських виборах три місяці потому, надали неперевершену можливість провести сміливі і, можливо, дуже болісні реформи.

Натомість Україна обрала цілком протилежний вектор. Президент, який дотримувався нечіткої, але загалом реформаторської платформи, тепер звів нанівець більшість прогресивних реформ, яких було досягнуто ще задовго до його правління. За останні 8 місяців Україна регресувала на 8 років.

Чому трапився такий крутий поворот національної траєкторії України? Як це часто буває в історії незалежної України, вирішальну роль відіграли олігархи. Їх абсолютний контроль над українськими ЗМІ зробив можливими маргіналізацію та дискредитацію демократичних сил. Їх всеосяжний вплив на державну службу, правоохоронні органи, бізнес та особливо судову систему дозволив саботувати, блокувати, придушувати і зрештою скасовувати реформу за реформою.

Підсумки цієї контрреволюції, очолюваної олігархами, є очевидними. Зважаючи на те, що євроатлантична інтеграція більше не є остаточним курсом країни, проросійські лобі знову завоювали довіру та підвищують свій голос. Тим часом, підтримка України зі сторони Заходу поступово згасає, оскільки старі надійні союзники починають сумніватись у курсі країни за часів правління Зеленського.

Ці сумніви щодо майбутньої траєкторії України розділяють і всередині країни. Останніми тижнями мільйони українців із здивуванням та люттю спостерігають, як Конституційний суд випадково скасував деякі значні реформи за останні 6 років.

Зважаючи на те, що бурхлива реакція Зеленського на конституційну кризу у вигляді розпуску суду не знайшла підтримки у парламенті, Конституційний суд надалі буде ухвалювати аналогічні рішення. Може навіть скасувати ще більше законів, ухвалених після 2014 року, які на мить наблизили Україну до мрії про європейське майбутнє.

Зміни, які відбулись в Україні впродовж останніх півроку правління Зеленського, мають дуже малого спільного з ідеалами, які він ототожнював під час передвиборчої кампанії. Вкрай важливо, що вони також відкрито суперечать волі українського народу, який знову й знову демонструє прагнення до радикальних реформ.

Цей дисонанс між обіцянками та реальною політикою – рецепт дестабілізації та хвилювань у суспільстві. Проте, повернення до масових акцій протесту не принесе задовільних результатів, якщо не будуть остаточно вирішені основні проблеми, які зараз хвилюють Україну.

Зараз уже зрозуміло, що спроби трансформувати Україну з 2014 року не змогли реформувати фундамент держави чи відкрити по-справжньому нову еру. Натомість, ми продовжуємо грати за правилами олігархічної системи і Україна приречена ходити замкнутим колом.

Періодичні пострадянські народні повстання в Україні принесли декілька важливих досягнень, зокрема право на вільні та справедливі вибори й припинення державної цензури. На жаль, цей прогрес не зміг усунути корінні причини хронічного спротиву реформам.

Нещодавні події не залишають сумнівів в тому, що доля України надалі знаходиться в руках могутнього олігархічного класу, який активно протистоїть верховенству закону й готовий у будь-яку хвилину йти на перемовини з Кремлем. Допоки національна дискусія не буде зосереджена на вирішенні цієї проблеми, майбутнє України залежатиме від інтересів олігархів.