Українська влада повинна знайти політичний компроміс і якщо це не допоможе подолати кризу, то на Заході не заперечуватимуть і проти розпуску Конституційного суду

Конституційний суд України своїм рішення від 27 жовтня 2020 року скасував вимогу до чиновників подавати електронні декларації про майновий стан, що викликало політичну кризу в Києві. Експерти стверджують, що це рішення завдало удару по антикорупційних реформах, які проводяться після Революції гідності у 2014 році і становить безпосередню загрозу євроатлантичній інтеграції України. Про це йдеться в аналітичній публікації Маттії Неллес, директора програм Берлінського дослідного центру ліберальної сучасності на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Президент України Володимир Зеленський назвав це рішення Конституційного суду спробою «контрреволюції», яку організували коаліція «російських маріонеток та деяких помітних українських олігархів, яким загрожує діяльність антикорупційних органів». Він закликав до повної реорганізації Конституційного суду.

Зараз коли між Зеленським та Конституційним судом триває відкрита конфронтація, Україну чекає перспектва серйозної конституційної кризи без яких-небудь вірогідних законодавчих та політичних рішень.

Це створює проблеми для західних партнерів України, які зацікавлені у забезпеченні прогресу країни, але при цьому залишаються відданими принципам конституційного правління.

Поки що реакція Заходу на кризу була дивовижно оперативною та рішучою. Посли «Великої сімки», представники Євросоюзу, міжнародні експерти та інститути висловились з цього приводу. Посол Німеччини, наприклад, публічно критикував Конституційний суд та його рішення.

Західні партнери зараз натякають, що очікують швидкої та адекватної відповіді на рішення Конституційного суду. У світі не чекають його розпуску, але сподіваються на негайне відновлення подачі електронних декларацій. Якщо цього не буде, Брюссель готовий вдатись до радикальних кроків – скасувати безвізовий режим для України.

В Україні були спроби інтерпретувати нещодавні публічні сигнали західних партнерів на підтримку «судової реформи», як заклик до розпуску Конституційного суду. Але це не зовсім так. Насправді, міжнародна реакція була набагато витонченішою й надалі зосереджена на пошуку компромісних рішень цієї кризи.

Після рішення Конституційного суду, посли ЄС та Великої сімки зустрілись з українськими офіційними особами, щоб сформулювати свої погляди. Скептично оцінюючи заклики розпустити Конституційний суд, посли Великої сімки прагнули бути посередниками й сприяти політичному діалогу заради консенсусу.

Західні партнери України інстинктивно відмовляються підтримувати варіанти, які загрожують інституційній незалежності судової системи країни. Ця принципова відданість розділенню влади не передбачає, що суд буде цілком нечесним, втручатиметься у політику та загрожуватиме конституційному ладу, але й допускає вжиття рішучих заходів, у випадку, коли усі інші варіанти зазнають невдачі.

Один німецький дипломат, який брав участь у дискусіях з приводу цього питання, висловив побоювання щодо можливої політизації Конституційного суду у майбутньому. Ці побоювання цілком зрозумілі, враховуючи численні ствердження про політичні призначення в інших органах судової влади України, а також нещодавні розбіжності довкола вибору керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Генеральний прокурор Ірина Венедіктова також викликала різку критику на Заході за політичне вмотивоване переслідування експрезидента Петра Порошенка.

Сприйняття Заходом поточної кризи отримало додаткове забарвлення через попередню участь офісу Зеленського у підриві таких ключових інститутів, як Національний банк України та Національне антикорупційне бюро України. А зі сторони уряду не спостерігалось жодних сигналів про відновлення судової реформи.

Тому драматична пропозиція Зеленського про розпуск Конституційного суду на цьому сумнівному тлі виглядала не дуже добре. Існують цілком обґрунтовані побоювання з приводу майбутньої політичної незалежності будь-якого переформатованого Конституційного суду, особливо, враховуючи президенський законопроект.

З міжнародної точки зору, ключові питання зараз полягають у здатності України досягнути політичний консенсус в цій кризі. Ясна річ, що зараз парламентська підтримка законопроекту Зеленського є обмеженою. Чи досконало вивчені інші варіанти, наприклад, призначення нових суддів? Компромісні варіанти такого роду не слугуватимуть довготривалим рішенням антиреформаторських кроків Конституційного суду, але, таким чином, можна виграти час, щоб зрозуміти чи мають сенс побоювання Зеленського з приводу контрреволюції, очолюваної Росією.

В той час, як пошук виходу з кризи триває, прихильників компромісного рішення надихнули події 2018 року, коли напад російських військових на українські кораблі в Чорному морі викликав кризу національної безпеки. Тоді президент Петро Порошенко закликав парламент оголосити військовий стан і його мотиви, зважаючи на прийдешні президентські вибори 2019 року, також викликали певні побоювання. Проте, парламенту все-таки вдалось знайти баланс між політичними та безпековими інтересами і запровадити військовий стан в обмеженому масштабі.

Тепер українська влада повинна знайти політичний компроміс. Це може бути не лише розпуск Конституційного суду. Щоб заручитись довірою, знадобиться підтримка опозиційних політичних сил. Якщо компромісні рішення не подолають кризу і Конституційний суд продовжить ухвалювати політизовані постанови, то у Брюсселі та Берліні уже не заперечуватимуть проти радикальних заходів щодо цієї установи судової влади.