Молодь на сході України не ходить на вибори і віддає свою долю в руки пенсіонерів, які ностальгують за Радянським Союзом

Проросійські партії та кандидати досягли значних успіхів на сході України під час місцевих виборів 25 жовтня 2020 року. У багатьох містах лояльні до Москви політичні сили отримали левову частку голосів й зберегли традиційне домінування на регіональному рівні. Цей результат, насправді, був очікуваним. Незважаючи на сусідство з фронтом та важкі емоційні наслідки шестирічної російсько-української війни, політичний спектр в цих областях не зазнав істотних змін з довоєнної епохи. Молоді виборці надалі є глибоко розчарованими й схильні утримуватись від політичної активності, а от електорат у похилому віці продовжує покірно підтримувати патерналістські проросійські партії, які тривалий час тут панували. Про це йдеться в аналітичній публікації Михайла Штекеля, журналіста «Радіо Свобода» на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.
В жодному місті не можна побачити таких яскраво виражених проросійських настроїв, як у Слов’янську. У 2014 році це місто з населенням понад 100 000 мешканців слугувало стартовим майданчиком Кремля для розпалювання масових антиурядових протестів і було де-факто столицею так званої Новоросії, яку Москва прагнула створити на руїнах незалежної України. Під час російської окупації Слов’янськ побачив на власні очі багато жахіть, зокрема масову експропріацію підприємств та приватної власності, свавільні арешти та затримання, примусову працю, катування й навіть смертну кару. Це усе завершилось у липні 2014 року після звільнення міста українськими військовими.
Такого роду негативний досвід зашкодив Слов’янську, але практично не вплинув на місцевий політичний ландшафт. Переважна більшість місцевих жителів надалі відчувають спорідненість з Росією й глибоке несприйняття українських політичних партій. І ось ці симпатії були продемонстровані під час нещодавніх місцевих виборів, коли двоє проросійських політиків вийшли у другий тур голосування на виборах мера Слов’янська. Йдеться про чинного мера – Вадима Ляха з Опозиційного Блоку та його конкурента Павла Придворова з партії «Опозиційна Платформа – За Життя» (ОПЗЖ). Останній був колишнім секретарем Слов’янської міської ради і деякий час виконував обов’язки мера міста після його звільнення у 2014 році.
Обидва політики були присутніми на засіданнях міської ради Слов’янська під час захоплення влади Кремлем навесні та влітку 2014 року й звинувачуються у підтримці створення так званої «Донецької народної республіки», але жодного з них не вважають причетним до російського маріонеткового режиму, який керував містом у цей фатальний час. Відсутність кримінального переслідування – це поширена практика у звільнених регіонах східної України, де багато місцевих чиновників підтримували події «русской весни», але зуміли залишитись при владі, приносячи користь уряду в Києві. Ляха обрали мером Слов’янська у 2015 році, а Придворов тоді став депутатом міської ради.
Серед багатьох місцевих чиновників на сході України, яких звинувачують у підтримці російської агресії 2014 року, найвідомішою, мабуть, є колишній мер Слов’янська Неля Штепа. Наприкінці 2014 року їй висунули обвинувачення у сепаратизмі та організації терористичного угрупування. Штепа три роки провела під вартою перед домашнім арештом у 2017 році. І ось 6 років потому справа Штепи надалі у суді, але на неї не поширюються жодні обмеження. Штепа залишалась непокірною у всіх питаннях й намагалась виглядати мученицею. На нещодавніх виборах мера Слов’янська вона посіла третє місце.
Домінування проросійських настроїв у Слов’янську створює проблеми для значного контингенту прозахідних жителів міста та прихильників європейської інтеграції. Місцевий активіст Дмитро Браславський стверджує, що більшість проєвропейських виборців Слов’янська тепер підтримують чинного мера Вадима Ляха, якого вважають «меншим злом». Браславський пояснює, що апатія є однією з головних перешкод на шляху прозахідних політиків до серця й розуму виборців і це особливо простежується на прикладі молоді.
«Досі складно пояснити людям, що місцева влада є важливішою для повсякденного життя у Слов’янську, аніж президент чи парламент. Зокрема, молодь не голосувала на місцевих виборах, хоча могла б змінити ситуацію, підтримавши прозахідного кандидата від партії «Слуга народу». Натомість, виборці літнього віку вчергове визначили результат виборів у Слов’янську. Недивно, що нами керує той самий політичний клас», – зазначає Браславський.
Місцевий екологічний активіст Капітоліна Пасікова розділяє побоювання Браславського й зізнається, що відчувала себе зневіреною після 25 жовтня. Вона стверджує, що покірні настрої заважають мешканцям Слов’янська долучатись до активних змін і засвідчує, що попередні місцеві вибори були ключовим моментом зневіри у краще майбутнє.
«Коли Слов’янськ вперше звільнили у 2014 році, з’явилось дуже багато активістів. Ми вірили, що це наше місто і наша місія – змінити ситуацію. Але місцеві вибори 2015 року були руйнівними. Все залишилось по старому і усі чиновники повернулись до влади», – згадує Пасікова.
Ксенія, 30-річна мешканка Слов’янська побоюється публічно розповідати про політичний клімат в місті, але вказує на незручну атмосферу для прихильників євроатлантичної інтеграції. Планів покидати місто, у Ксенії поки що немає і вона віддає перевагу будівництву майбутнього у своєму рідному місті. Її зовсім не здивували результати нещодавніх місцевих виборів і вона дотримується прагматичних поглядів, стверджуючи, що будь-яка людина, яка планує залишитись у Слов’янську, повинна адаптуватись до існуючих політичних реалій, а не будувати надії на зміни та чекати дива від політиків.
Незважаючи на похмурі настрої серед багатьох прозахідних жителів Слов’янська, політична атмосфера в місті все-таки змінюється. За словами місцевого політолога Дениса Бігунова, за останні 5 років свого правління, мер Вадим Лях почав дотримуватись проєвропейських позицій.
«Ця спроба претендувати на золоту середину має свій політичний сенс. Лях отримав близько 30% голосів у першому турі місцевих виборів, в той час, коли прозахідний кандидат від «Слуги народу» майже 15%. Намагаючись показати, що він не прагне бути сталим проросійським політиком, Лях сподівався отримати проєвропейські голоси у другому турі, зберігши при цьому свою традиційну електоральну базу підтримки серед пенсіонерів», – пояснює Бігунов.
Успіхи, досягнуті проєвропейськими політичними силами на місцевих виборах у Слов’янську поки що є дуже мізерними аби складати гідну конкуренцію проросійським політичним важковаговикам міста. Тим не менш, є багато доказів поступового зрушення у місті, починаючи із високих показників підтримки президента Володимира Зеленського на виборах у 2019 році і закінчуючи непоганими результатами партії Петра Порошенка «Європейська солідарність» на місцевих виборах. Якщо все це свідчить про зміну політичного ландшафту, то це відбувається з дуже повільною швидкістю. Насправді, можуть минути десятиліття, щоб баланс сил відчутно змінився від політичного статус-кво, який коріннями сягає традиційних уявлень про міцні зв’язки з Росією.
«Це закономірно. Слов’янськ та інші міста на сході України позбавлені історичних зв’язків, які пов’язують більшу частину центральної й західної України з європейською політичною культурою. Натомість, молоде покоління на сході України понад століття нічого не бачило, окрім авторитарного правління. Після царського самодержавства настав більшовицький тоталітаризм. Остаточний розпад СРСР відкрив еру регіонального панування Партії регіонів Віктора Януковича. Справжня демократія завітала до Слов’янська лише влітку 2014 року разом з українською армією», – вважає Бігунов.
Шість років потому проросійські партії продовжують домінувати у політичному житті міста, як зрештою усюди на сході України. Але прозахідний електорат у регіоні поступово нарощує свою значимість і стає фактором, на який потрібно зважати під час передвиборчих кампаній. Це підриває монополію на владу, яка колись придушувала дискусію в суспільстві й поступово формується більш плюралістична політична культура, але проросійські партії, швидше за все, ще довго домінуватимуть.