Найпотужніший сигнал, який НАТО може послати Україні і Грузії – це надати обом країнам Плани дій щодо членства

Зараз в НАТО ведуться жваві дебати щодо напрямків діяльності трансатлантичного альянсу в найближче десятиліття. Для того, щоб ця розмова у 2030 році була ефективною, вона повиннна включати серйозне обговорення майбутніх відносин з Україною і Грузією. Дві колишні радянські республіки вже входять в категорію шести партнерів НАТО з розширеними можливостями, адже більш тісна співпраця може принести користь всім сторонам, сприяючи формуванню безпечнішої міжнародної атмосфери.

Про це йдеться в колективній аналітичній публікації Олени Гетьманчук, директорки центру «Нова Європа», Іраклія Порчхідзе, старшого віце-президента Грузинського інституту стратегічних досліджень та Сергія Солодкого, першого заступника директора  New Europe Center на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Україна і Грузія є невід’ємною частиною безпеки Чорноморського регіону. Обидві країни продемонстрували, що здатні принести значний вклад в євроатлантичну безпеку, беручи участь в міжнародних місіях під проводом НАТО. У поточному році Україна також зіграла ключову роль у реагуванні на пандемію коронавірусу. В рамках програми НАТО SALIS (Strategic Airlift International Solution) український флот вантажних літаків «Антонов» доставляє гуманітарні вантажі в країни по всьому світу.

Крім своєї участі в діяльності НАТО, Грузія і Україна також є головними мішенями російської гібридної війни. Бажана Кремлем гібридна форма військових дій також є прямою загрозою безпеки для держав-членів НАТО. Це включає в себе все, від кібератак і політичних вбивств до кампаній дезінформації та спроб дестабілізації.

Ця загальна російська загроза – вагомий аргумент на користь поглиблення співпраці. Зміцнюючи обороноздатність України і Грузії, НАТО також досягне успіху в підвищенні безпеки членів альянсу і стримуванні агресивної поведінки Росії за межами колишнього СРСР.

Найпотужніший сигнал, який НАТО може послати Україні і Грузії – це надати обом країнам Плани дій щодо членства. Ця перспектива обговорюється ще з часів саміту НАТО в Бухаресті в 2008 році, але консенсус в рамках альянсу залишається недосяжним.

«Слон в посудній крамниці», звичайно ж, Росія. Москва не приховувала свого різкого спротиву будь-якому подальшому розширенню НАТО на території колишнього Радянського Союзу. Справді, питання про можливе членство в НАТО використовувалось Кремлем для виправдання військової агресії Росії проти України в 2014 році.

Однак будь-який крок, спрямований на відмову Києву і Тбілісі в перспективі подальшої інтеграції, буде означати де-факто вето Росії на розширення НАТО. Це позбавить окремі країни їх права домагатися членства і завдасть удару по одному з основних принципів альянсу.

Хоча жоден з членів НАТО не готовий надати Москві неофіційне право вето, окупація Росією значних регіонів України і Грузії створює практичні перешкоди для формування дорожніх карт членства обох країн. Проте, аргументи на користь більшої інтеграції залишаються переконливими. Політики НАТО вивчають пріоритети альянсу на найближче десятиліття і зараз головне завдання полягає в тому, щоб визначити реальні можливості для поліпшення стратегічних відносин з Україною і Грузією.

Одним з ключових питань є необхідність і далі чітко визначати Росію як головну довгострокову загрозу безпеці НАТО і її партнерів. Цей обмін меседжами повинен включати в себе рівний акцент на жорстких і м’яких аспектах цієї загрози, а також на необхідності визначення заходів у відповідь. Володіючи великим досвідом ведення російської гібридної війни, Україна і Грузія можуть зіграти помітну роль у виявленні загроз і формуванні ефективних колективних відповідей.

Також має сенс розробити оновлену стратегію безпеки Чорного моря за участю України та Грузії. Це можна було б почати зі спільної оцінки викликів для безпеки в регіоні. Рухаючись вперед, альянс повинен приділяти особливу увагу підтримці стійкої присутності на Чорному морі з інтегрованими морськими, наземними та повітряними компонентами.

В кінцевому підсумку, НАТО повинно прагнути вивести свою діяльність на Чорному морі до рівня в Балтійському морі. Це створить баланс і усуне будь-які прогалини в захисті східного флангу альянсу. Одна конкретна ідея, яку варто вивчити – це можливе створення логістичного та навчального центру НАТО в Грузії.

На практичному рівні НАТО варто прагнути до підвищення оперативної сумісності з українськими та грузинськими збройними силами в найближчі роки і сприяти подальшому ухваленню стандартів альянсу шляхом активізації спільних військових навчань, обміну розвідданими і інших форм спільної діяльності. Збільшуючи свої інституційні інвестиції в спільну безпеку з Україною і Грузією, НАТО зможе посилити свою власну колективну оборону і поліпшити можливості Північноатлантичного союзу щодо врегулювання криз.

Рухаючись вперед, НАТО може продемонструвати свою незмінну прихильність політиці відкритих дверей, розробивши надійні дорожні карти для України і Грузії, які приведуть до можливого членства. Хоча спочатку може бути неможливо встановити конкретні терміни, надзвичайно важливо, щоб обидві країни займали чільне місце, коли НАТО розглядає питання про політику відкритих дверей або обговорює подальше розширення і потенційних майбутніх членів.

Більш чітке бачення шляху до НАТО забезпечило б значний поштовх у реалізації програм реформ в Києві і Тбілісі, що також мало б ефект розширення спільноти стабільних і передбачуваних демократій в регіоні. Вступ до НАТО може бути нереалістичною короткостроковою метою для будь-якої з країн, але вони обидві можуть багато чого запропонувати альянсу і розділяти ряд стратегічних інтересів з державами-членами НАТО, що робить подальшу інтеграцію взаємобажаною.