Партія «Слуга народу» не може похвалитись успішними результатами на місцевих виборах, але це не дивно, оскільки її кандидати не особливо відомі і популярні на регіональному рівні

Незважаючи на їх локальний характер, багато спостерігачів розглядали місцеві вибори в Україні, як референдум з геополітичної орієнтації. Але вони виявилися проміжним рейтингом успішності президента Володимира Зеленського та його партії «Слуга народу». Після того, як він став на чолі держави у травні 2019 року, йому потрібно було зробити дві речі. По-перше, діяти швидко, щоб виконати свої обіцянки стосовно боротьби з корупцією. По-друге, він повинен був уникати поступок Москві у війні на Донбасі, які поставили б під загрозу його статус як головнокомандувача збройними силами і продемонстрували його наївність щодо реальних намірів Кремля. Про це йдеться в аналітичній публікації Дениса Солтиса, помічника професора факультету державного управління та міжнародного розвитку при Університеті КІМЕП в Алмати (Казахстан) на сторінках Atlantic Council, переклад якої пропонує Foreign Ukraine.

Після дострокових парламентських виборів в липні 2019 року близько 80% місць у Верховній Раді отримали нові обличчя. Незабаром парламент сформував уряд монобільшості, яка ухвалила закон про скасування депутатського імунітету, закон про незаконне збагачення, закон про банки та земельну реформу. Тим часом, сам Зеленський не був залучений в жодні корупційні скандали, що є рідкістю для українських президентів. Але судова реформа ще не завершена, і багато установ державної служби як і раніше слабкі. Ситуація щодо Росії не така однозначна. Спочатку Зеленський наголошував на захисті національних інтересів своєї країни, але з часом він вдався до компромісів, що знизило його авторитет серед прозахідних верств населення. Наприклад, восени 2019 року він вивів війська з трьох ділянок фронту на Донбасі без відповідних дій з боку сепаратистів і російських сил. Він також заборонив своїм військам в цих районах відкривати вогонь у відповідь, що глибоко деморалізує солдатів.

Зеленський також піддався критиці за свою політику щодо Росії з боку західних держав. У жовтні 2020 року глава британської зовнішньополітичної розвідки MI6 обговорив із Зеленським побоювання з приводу витоку конфіденційної інформації з Києва в зарубіжні країни. Багатьом експертам в Україні Зеленський здавався останнім в довгому списку українських невдах-васалів, які думали, що зможуть обдурити підступний Кремль. Однак в реальних питаннях оборонної політики, результати Зеленського, є непоганими. На початку свого терміну він відвідав завод в Туреччині, який виробляє і продає Україні безпілотник Bayraktar TB-2. В даний час ведуться дискусії про виробництво в Україні моделі Akinci, яка вже проходить льотні випробування в Туреччині і буде оснащена українськими двигунами. Зовсім недавно він знову відвідав Туреччину і підписав угоду, яка передбачає вільну торгівлю між двома країнами і продовження тісної співпраці в розробці озброєнь. Це партнерство має зміцнити українську армію, щоб протистояти російській агресії.

Крім того, уряд Зеленського завершив операцію з купівлі прибережних патрульних катерів у Франції, США і Великобританії. Купівля 8 британських патрульних катерів Barzan була підтверджена в жовтні 2020 року в рамках угоди про вільну торгівлю і стратегічне партнерство між Сполученим Королівством та Україною. У певному сенсі двозначність Зеленського щодо Росії пішла йому на користь. Але під час останніх виборів він опинився в пастці. З одного боку, була «Опозиційна платформа за життя» (ОПЗЖ), сформована в 2018 році на уламках Партії регіонів колишнього президента Віктора Януковича. З іншого боку, були політики, пов’язані з колишнім президентом Петром Порошенко.

Між цими двома полюсами Зеленському залишалося мало простору для маневру. Це сталося через те, що проросійські олігархи, яким набридли антикорупційні зусилля президента, почали використовувати своє домінуюче становище на телебаченні для його дискредитації. Для Зеленського найкращий шанс залишитися неушкодженим, якщо місцеві інтереси перевершують зовнішню політику. В Україні національні і місцеві вибори відрізняються. Перші пов’язані з геополітикою, національною економікою та політичною ідеологією, а другі зосереджені на комунальних проблемах.

В кінцевому підсумку явка на місцевих виборах склала 37%, що приблизно на 10% нижче, ніж у 2015 році і вказує на те, що суспільство не було особливо зацікавленим ​​в змінах. І ОПЗЖ, і партія Порошенка «Європейська солідарність» повернули собі частину голосів, які дісталися Зеленському та «Слузі народу» на президентських і парламентських виборах у 2019 році. Деякі інтерпретують це як поразку Зеленського, але це не дивно, оскільки нові кандидати від «Слуги народу» не особливо відомі і популярні на місцевому рівні.

Незалежно від партійної приналежності, майже всі чинні мери великих міст, які мали репутацію ефективних менеджерів, були переобрані на новий термін. Ці результати демонструють довгострокову спадкоємність місцевої політики. У короткостроковій перспективі децентралізація знаменує подальшу демократизацію країни та відхід від централізованої російської моделі. Це також повинно підвищити інтерес до місцевих виборів і зміцнити громадянське суспільство.

З огляду на прогрес України в децентралізації, місцеві вибори стануть стануть ще більш важливими. Децентралізація значно збільшила місцеві бюджети і поліпшила інфраструктуру. Громадяни бачать, що їхні голоси мають значення, а результати виборів базуються на їх симпатіях. Таким чином, місцеві вибори меншою мірою відображають успішність національних лідерів. Це свідчить про дорослішання демократії, коли політичні партії отримують сигнали про необхідність створення більш сильних інститутів державної служби, зокрема для боротьби з корупцією та безпеки країни.