Можливо, нещодавні антиросійські кроки президента України, включаючи блокування російських телеканалів та нанесення ударів по Медведчуку та Коломойському, є спробою реабілітації, щоб розмити ймовірні звинувачення

В Україні розвивається скандал на найвищих щаблях влади, який ЗМІ назвали «Вагнергейтом», що може навіть загрожувати президентству Володимира Зеленського, і проливає трохи світла на мотиви останніх антиросійських кроків Глави української держави. Про це йдеться в аналітичній публікації Марека Будзіша, журналіста, аналітика й підприємця на сторінках польського видання wPolityce, повідомляє Foreign Ukraine.

Висновки журналіста

Журналіст Юрій Бутусов, головний редактор інтернет-порталу ЦензорНет, відомий своєю непримиренною позицією у протидії російській агресії, в інтерв’ю Дмитру Гордону розкрив деталі операції, пов’язаної з так званими бойовиками групи Вагнера, які були затримані в липні 2020 року білоруськими спецслужбами в одному із санаторіїв поблизу Мінська. Гордон, який одночасно був у Мінську і проводив гучне інтерв’ю з Олександром Лукашенко, є хорошим співрозмовником у цій справі, оскільки він міг додати до висновків Бутусова те, що він дізнався в режимі офлайн від білоруського диктатора. І висновки українського журналіста справді шокують. До речі, слід додати, що Христо Грозєв з розслідувальної групи Bellingcat також готує спеціальний матеріал з цього приводу. Нагадаємо, що він співпрацював з російським опозиціонером Олексієм Навальним при відстеженні групи його отруйників, а також ретельно розслідував, хто і за яких обставин збив малайзійський авіалайнер над Донбасом. Тому ми можемо бути впевнені, що тема набуде міжнародного розголосу і буде довго аналізуватися як публічно в Україні, так і у владних кабінетах у столицях союзних країн.

Бутусов виявив, що вагнерівці, які перетнули російсько-білоруський кордон у ніч з 23 на 24 липня 2020 року і мали здійснити рейс турецькими авіалініями до Стамбула 24 липня, опинились там не випадково, а це була мереживна операція, яку впродовж багатьох місяців готували спецслужби трьох країн – Сполучених Штатів Америки, Туреччини та України. Ідея полягала в тому, щоб заарештувати ретельно відібраних «бійців» з так званої групи Вагнера, адже існували чіткі докази їхньої участі з російської сторони у війні на Донбасі, зокрема і у збитті малайзійського літака. Але не лише тому, оскільки ці люди також брали участь у спецопераціях російських спецслужб у Сирії, Лівії та Африці. Загалом у групі з 32 осіб (спочатку вона повинна була складатися з 33 осіб, але один не дійшов до пункту збору) було 28 таких «обраних». Їх арешт дозволив би спецслужбам США та Туреччини викрити всю мережу, яка стоїть за колективною концепцією групи Вагнера, поставивши Росію в дуже незручне становище та проливши світло на те, як Москва протегує глобальну терористичну діяльність. Операція, як стверджував Бутусов, була організована таким чином, що не було доказів участі українських спецслужб. Київ отримав би не лише добрий «послужний список» у співпраці зі спецслужбами країн НАТО, а й інструмент тиску на Путіна, оскільки – як сказав український журналіст – у російських казематах все ще перебуває 200 солдатів з України, і Москва не хоче їх віддавати. Поточні переговори щодо врегулювання ситуації на Донбасі також отримали б додатковий, вигідний вимір, якщо операція була б успішною.

Причини невдачі

Втім, операція, яка тривала понад півтора року, зазнала невдачі і найцікавішим є пошук відповіді на запитання: чому це сталося? Варто також навести цей фрагмент розповіді Бутусова, коли він каже, що в рамках «легенди» американці створили підконтрольну їм венесуельську нафтову компанію, яка потребувала захисту своїх нафтових родовищ. Ось чому екс-бійців із групи Вагнера почали вербувати в Росії. Але щоб ніхто нічого не запідозрив, протягом року вони їздили до Венесуели, аби захистити місцеві нафтові родовища, підконтрольні США, брали багато грошей за свої послуги та поверталися додому. На останньому етапі операції була завербована група колишніх вагнерівців, про що найбільше подбали спецслужби країн, які співпрацювали. Масштаб, зазначає Бутусов, посилаючись на свої джерела в українських спецслужбах, був величезним – операції проводилися в Росії (рекрутингова компанія), Україні, Туреччині, США та Венесуелі. Обрана група змогла перетнути російсько-білоруський кордон у ніч з 23 на 24 липня. Росіяни нічого не підозрювали, бо якби були якісь сумніви, вони напевно, як стверджує Бутусов, утримали б вагнерівців на своїй території. Наступного дня вони мали сісти на турецький літак і летіти до Стамбула. На борту були озброєні агенти турецьких спецслужб та спеціального підрозділу командос з України. Ідея полягала в тому, що коли пілотам повідомили б, що на борту є вибухівка (таким був план), це мало б призвести до примусової посадки літака в одному з українських аеропортів.

Однак у день «імплементації цього плану», коли росіяни вже були в Білорусі, в кабінеті Зеленського відбулася зустріч, яка призвела до краху операції. У зустрічі взяли участь генерал-полковник Василь Бурба, керівник української військової розвідки, та генерал-майор Руслан Баранецький зі СБУ, який прийшов повідомити Зеленського про операцію, яка розпочалася та була схвалена ще екс-президентом Петром Порошенком. На думку Бутусова, вони не викликають підозр, адже якби витік стався від них, вагнерівців затримали б у Росії. І вся операція пройшла добре, аж до зустрічі у Зеленського. Окрім Президента України, в розмові взяли участь Андрій Єрмак, керівник Офісу Президента та Руслан Демченко, якого раніше призначили секретарем Комітету безпеки та оборони, створеного спеціально для нього. І найімовірніше, як стверджує Бутусов, що один із цих двох повідомив і білорусів і росіян про операцію, яка проводиться, а також призвів до її тимчасового припинення. Ось чому вагнерівці, які вже мали посадкові талони, не сідали на літак до Стамбула, а орендували кімнати в санаторії в передмісті Мінська, де їх утримували.

Коло підозрюваних

Руслан Демченко – це «сірий кардинал» українського МЗС, який за часів Януковича був «мозком» т.зв. Харківських угод, наслідком яких було продовження оренди російської бази в Севастополі ще на 25 років. Бутусов каже, що саме заступник міністра закордонних справ Росії Григорій Карасін свого часу чинив тиск на Київ, щоб зробити Демченка заступником глави українського МЗС. Після призначення Демченка (16 червня 2020 року) щонайменше три операції українських спецслужб, проведені в липні, закінчилися фіаско, і цей дивний збіг, на думку Бутусова, може свідчити про те, що один із найбільш проросійських політиків в Україні був джерелом витоку інформації. Другий слід веде до Андрія Єрмака, який, як стверджували, мав незрозумілі зв’язки з Росією під час президентської виборчої кампанії. Тоді, коли відбулася нарада в офісі Зеленського, Єрмак проводив переговори з Дмитром Козаком щодо врегулювання питання Донбасу, і розкриття інформації про операцію могло б бути, як погоджуються і Бутусов, і Гордон, елементом «політики відкритості», або, можливо, поступок Києва перед Москвою. Зрештою, мова могла йти про «розіграш» Лукашенка, який сказав Гордону після інтерв’ю, що вдячний своїм українським колегам за те, що зателефонували йому і повідомили інформацію про вагнерівців. Однак білоруський диктатор виявився ефективнішим політиком, аніж його українські співрозмовники, і вирішив «розіграти» карту вагнерівців з Москвою. Не виключено, що розпочавши конфіденційні перемовини з посланцями Путіна, які прилетіли до Мінська вже наступного дня після їх затримання, він завоював довіру Кремля і, як наслідок, відстояв свою позицію після фальсифікованих виборів, коли його влада почала буквально тремтіти.

Зрада?

І Бутусов, і Гордон заявляють, що витік інформації з кола людей, які є найближчими соратниками Зеленського, не можна трактувати інакше, як з точки зору зради. Внаслідок провалу операції, Україна втратила довіру в очах своїх союзників. А у Верховній Раді заговорили про створення спеціальної слідчої комісії, яка мала б не лише розповісти, що сталось за кулісами, але й відповісти на запитання, чи Зеленський навмисно захищає зрадників або ж ним маніпулювали й вводили його в оману. Кожна з цих можливостей несприятлива для українського президента, оскільки вона або виставляє його зрадником національних інтересів, або як довірливого, залежного і, отже, нереального політика. Це не є хорошим сигналом, враховуючи падіння рейтингів нинішнього Глави держави. Можливо, нещодавні антиросійські кроки президента України, включаючи блокування російських телеканалів та нанесення ударів по Медведчуку та Коломойському, є спробою реабілітації, щоб розмити можливі звинувачення. Російські пропагандистські ЗМІ в цих спекуляціях йдуть ще далі, припускаючи, що Київ готується розпочати війну за Донбас саме для того, щоб відвести будь-які підозри від нинішнього керівництва.