Відважні українські жінки стали саперами, щоб розмінувати Донбас

Вони обрали таку роботу, щоб захистити життя своїх дітей

Foto: Gaelle Girbes

На Донбасі українські жінки розміновують територію та ризикують власним життям, щоб забезпечити майбутнє своїх дітей. Шлях до мінного поля для 47-річної Світлани, матері двох дітей та вчительки за професією розпочався з газетного оголошення: навесні 2020 року гуманітарна організація «Данська група з розмінування» шукала співробітників для, здавалось б, самовбивчої місії – пошуку мін. Про це розповідається у спеціальному фоторепортажі німецького видання Spiegel, повідомляє Foreign Ukraine.

Foto: Gaelle Girbes

Через сім років після початку війни на Донбасі неможливо спрогнозувати, коли усі вибухові пристрої будуть знешкоджені. Гуляти полями, грати у футбол на лугах, збирати дрова у лісі – усе це на сході України може виявитись фатальним.

Foto: Gaelle Girbes

З 2014 року на Донбасі зафіксували 700 смертей та 1400 поранень від мін. Багато людей на Заході забули про цю війну. А українські військові досі гинуть у боях з проросійськими сепаратистами, а діти постійно гинуть від мін.

У багатьох зонах конфлікту розмінування територій є винятково чоловічою роботою. В Україні із 89 саперів, 22 – є жінками. Майже усі вони, як і Світлана – матері, нерідко матері-одиначки. Їх кількість збільшується, а у 2022 році вперше буде сформована окрема жіноча група.

Французький фотограф Гаель Жирб знімає війну на Донбасі з 2017 року.

«Спочатку, я не могла зрозуміти, чому жінки ризикують своїм життям майже щодня. Я не могла уявити, як кожного ранку прощатись зі своєю дитиною і знати, що ввечері можна не повернутись додому. Тільки згодом я зрозуміла, що ці жінки бачуть життя по-іншому. Вони обрали таку роботу, тому що вони – матері. Вони хочуть розміновувати територію, щоб захистити життя своїх дітей. Багато з них платять за це високу ціну: бабусі, дідусі та родичі часто відвертаються від них, адже з їх точки зору – ця робота не для матерів», – зазначає Гаель Жирб.

Фотограф раніше перебувала в окопах з українськими військовими. Її тривале перебування на Донбасі фінансується Національним центром пластичного мистецтва у Парижі.

«Мені довелось звикнути працювати із саперами. На війні ви можете бачити та чути небезпеку, яка вас оточує. Чутно навіть кулі снайпера. Проте, на мінних полях дуже тихо. Ніхто не знає, наскільки, насправді є близькою смерть», – зауважує Гаель Жирб.

Foto: Gaelle Girbes

Робота на мінних полях є фізично важкою і жінки часто витирають піт зі своїх обличь, адже не можуть обходитись без важких світло-блакитних захисних жилетів навіть при 35 градусах спеки. Кожен сапер може перервати свою роботу на 10-хвилинну перерву і це – єдиний спосіб утримати увагу впродовж багатьох годин.

Не усі жінки, які працюють у данській гуманітарній організації, знаходяться на передовій. Деякі з них, разом з мирними жителями, здебільшого фермерами проводять нетехнічне обстеження території. Вони виявляють забруднені вибухонебезпечними предметами райони і таким чином знаходять нові ділянки, де в подальшому може проводитись очищення від мін та інших вибухонебезпечних предметів. Інші – у школах та селах проводять інформування щодо ризиків вибухонебезпечних предметів, щоб запобігти подальшим смертям.

Люба розпочала роботу навесні 2020 року. Незабаром розпочалась пандемія коронавірусу, яка перервала роботу саперів. Коли вони повернулись, червоні позначки на землі, якими позначають небезпечні території, заросли травою. Поступово жінкам доводилось розчищати шлях назад до мінних полів.

Foto: Gaelle Girbes

Хустина допомагає 34-річній дівчині витирати піт з обличчя.

Foto: Gaelle Girbes

Світлана зараз є замісником керівника групи саперів. Тут вона пояснює новому колезі, як оснащувати себе і використовувати детектор.

Foto: Gaelle Girbes

Керівник Світлани показує протитанкову міну. На початку кожного робочого дня проводяться обов’язкові брифінги, які покликані підвищити поінформованість про небезпеки. Не усі вибухові пристрої такі великі. У деяких з них з землі стирчить лише тоненький дріт, інші були перероблені з боєприпасів, знайдених на старих радянських військових складах.

Foto: Gaelle Girbes

Світлана порпається у землі, попередньо перевіривши її металошукачем. Шрапнель заважає розпізнаванню пристрою. Їй потрібно позначити та перевірити місце, перед тим, як вона продовжить роботу. Червоні патики допомагають відокремити безпечну зону від небезпечної. Площа території, що забруднена вибухонебезпечними предметами, біля міста Золоте становить 407 тисяч кв.м.

Foto: Gaelle Girbes

На базі Данської групи з розмінування у Лисичанську кожного ранку готуються до роботи. Люба починає свій день о 7 ранку. Після горнятка кави вона бере свій детектор і їде на мінне поле біля смт. Мирна Долина.

Foto: Gaelle Girbes

Після роботи вона складає детектор і приносить назад. Донбас став менш заселеним й бідним регіоном після війни.

“У багатьох жінок немає справжнього особистого життя, вони часто самотні і мають лише дітей. Усі, кого я зустрічала, залишились без партнера. Часто від жінок відвертаються батьки, адже робота на мінних полях, як вони вважають, не для жінок», — каже Гаель Жирб.


Foto: Gaelle Girbes

Люба тепер стала заступником керівника чоловічої команди. Вона тут єдина жінка. У 2022 році вперше сформують жіночу групу.

Foto: Gaelle Girbes

Світлана живе з молодшим сином у крихітній квартирі у Сєвєродонецьку. Вона розлучена, має двох синів, одному з яких – 22 роки і він зараз проживає у Києві, а іншому – 11 років.

Foto: Gaelle Girbes

Світлана займається малюванням у вільний від роботи час. На кухні своєї крихітної квартири вона повісила автопортрет, на якому обнімає двох своїх дітей. Своєю роботою вона хоче захистити дітей.

Foto: Gaelle Girbes

«Одна людина – одна лінія» – основний підхід саперів. Усі вони рухаються лініями і просуваються крок за кроком на 10 сантиметрів. Люба починає свою роботу з того, що дуже обережно перевіряє високу траву руками, щоб переконатись, що там не сховані розтяжки. Лише тоді вона може косити траву й використовувати металошукач. Якщо вона знаходить те, що шукає, то піднімає руку. Після того, інші сапери припиняють свою роботу, і українські військові знешкоджують підозрілі предмети.

Foto: Gaelle Girbes

Олег – жертва мін. Він проживає у «червоній зоні» безпосередньо на лінії розмежування. Збираючи білизну у будинку своєї матері, він наступив на розтяжку і вибухнула міна. Лише завдяки допомозі знайомого він залишився живим. Коли він опритомнів, то лежав у лікарні з відкритим черепом. Сьогодні Олег носить металеву пластину у черепі і йому дуже важко розмовляти. Він вважається інвалідом першої групи і більше не може працювати за станом здоров’я.

Foto: Gaelle Girbes

Міст у Станиці Луганській, основний пункт перетину лінії розмежування між Україною та окупованими територіями, щотижня перетинають тисячі мирних жителів. 46-річна Наталя працює інструктором з інформування щодо ризиків вибухонебезпечних предметів гуманітарної організації. Тут вона нагадує усім про різноманітні небезпеки на Донбасі.

Foto: Gaelle Girbes

Відвідання школи також є частиною їх роботи. В області мешкає понад 446 тисяч дітей. З 2014 року у Донецькій та Луганській областях зафіксовано понад 2000 жертв мін та інших вибухонебезпечних залишків війни.

Foto: Gaelle Girbes

У 30-річної Тетяни та її колеги Романа – інша робота. Вони «мисливці за мінами». Разом з місцевим фермером Анатолієм вони вказують на карті на поле, де стався вибух.

Foto: Gaelle Girbes

За допомогою цієї інформації Тетяна проводить виміри у місцевості та позначає небезпечні місця на мапі Google Earth.

Foto: Gaelle Girbes

За словами Світлани, для неї немає нічого важливішого за її синів. Коли вона стала сапером, у неї на зап’ясті були витатуйовані перші дві літери її девізу «Немає нічого неможливого».

Foto: Gaelle Girbes