Африка усвідомлює, що можливості, вплив та присутність Росії на континенті будуть зведені нанівець, внаслідок виснаження її фінансових, військових та кадрових ресурсів в Україні

Завдяки контактам, налагодженим у радянський період, Росія історично підтримувала теплі відносини з багатьма африканськими країнами, оскільки їхні економічні та ідеологічні амбіції часто збігаються та зміцнюються взаємною недовірою до Заходу. Проте, розподіл голосів африканських країн щодо резолюцій Організації Об’єднаних Націй (ООН), які засуджують вторгнення Росії до України у 2022 році, вказує на три ключові тенденції. По-перше, глобальна геополітика тягне африканські країни у протилежних напрямках — для багатьох з них, політика неприєднання була раціональним вибором. По-друге, підтримка Росії на континенті може бути перебільшеною і беззастережною. Зрештою, вплив Росії на політичну еліту певної африканської країни часто є обмеженим, а у деяких випадках дозволяє залучати цю еліту у мережі патронажу. Про це йдеться в аналітичній публікації Ронака Гопалдаса, наукового співробітника Центру африканського менеджменту та ринків при Інституті бізнес-науки Гордона на сторінках видання Фонду Карнеґі за міжнародний мир, переказ якої пропонує Foreign Ukraine.

Голосування африканських країн в ООН за резолюції щодо засудження дій Росії є важливою стартовою точкою вивчення мінливого характеру стосунків Африки з Росією. Було багато інтерпретацій результатів голосування, більшість із яких зосереджені на нездатності кількох африканських країн засудити вторгнення в Україну. Мало хто задається питанням, чи є позиція цих країн, які не приєдналася, – мовчазною відмовою від використання Сполученими Штатами та Європейським союзом (ЄС) їх, як допоміжних суб’єктів у публічних демонстраціях засудження, аби відвернути увагу від нездатності запропонувати значну практичну або військову підтримку. Ще менше людей досліджували, чи сигналізує позиція неприєднання про послаблення впливу Росії на континенті, на підтримку якого вона, зазвичай, спиралася.

У цій статті розглядаються політичні відносини між Росією та Африкою, крізь призму військової підтримки, дипломатичних та зовнішньополітичних позицій, допомоги, прямих іноземних інвестицій й торгівлі. Також буде продемонстровано, чи було російське вторгнення в Україну каталізатором зменшенням впливу Росії і чи зменшення контактів у світі та економічної вагомості колишнього Радянського Союзу прискорили його послаблення. Мінливість геополітики поставила багато африканських держав між молотом і ковадлом. Що це означає для Африки не лише з погляду її відносин із Росією, але й на глобальній геополітичній арені? Крім того, як Африка позиціонуватиметься на світовій арені у разі перемоги Росії, якщо війна затягнеться або Україна стане переможцем?

Голосування: переможець, роздільним рішенням

Після російського вторгнення в Україну у лютому 2022 року, Генеральна Асамблея ООН (ГА ООН) провела п’ять важливих голосувань з цього приводу:

• У березні 2022 року, щоб засудити російське вторгнення в Україну;
• У квітні 2022 року, щоб призупинити членство Росії у Раді з прав людини (UNHRC);
• У жовтні 2022 року, щоб засудити російську анексію українських регіонів;
• У листопаді 2022 року, аби вимагати від Росії репарацій для України;
• У лютому 2023 року, щоб закликати до миру у перші роковини війни.

Аналізуючи моделі голосування африканських країн за ці п’ять резолюцій, стає зрозумілою тенденція континенту до позаблоковості, а в деяких випадках і роздільна лояльність, а також вплив Росії. Під час першого голосування, асамблея переважною більшістю голосів (73%, або 141 із 193 членів) проголосувала за підтвердження суверенітету України та вимогу беззастережного виходу російських військ з українських територій. 28 із цих голосів були отримані від 54 африканських країн. Зазначимо, що Африка становить 28% членів Генеральної асамблеї ООН. Під час другого голосування лише 19% африканських держав проголосували за призупинення членства РФ у Раді з прав людини (UNHRC). Під час третього голосування, 56% африканських країн засудили російську анексію українських територій, і ООН зазначила у прес-релізі за підсумками голосування, що більшість країн, які утрималися, були африканськими країнами. У четвертому голосуванні щодо того, чи має Росія виплачувати репарації Україні, 50% африканських країн утрималися, а менше третини підтримали це рішення. П’яте та останнє голосування, яке закликало до припинення війни, засвідчило, що найбільша кількість африканських держав проголосувала за всі резолюції. Шість із 54 африканських країн підтримали усі п’ять резолюцій проти РФ, а ще 19 країн підтримали, щонайменше три резолюції.

Джозеф Сігл, голова дослідницького відділу Африканського центру стратегічних досліджень, після першого голосування загалом згрупував розстановку сил в Африці за чотирма категоріями. Перша категорія, яка виключно утрималася чи проголосувала проти протягом всіх п’яти голосувань, складається із Центральноафриканської Республіки, Малі та Судану, лідери яких позбавлені політичної легітимності, але були приведені до влади та утримують її за допомогою російської зброї та найманців. Друга група, яка або утрималася, або не голосувала за першу резолюцію, це ті африканські країни, чиї лідери та еліти мають тісні відносини з Росією та користуються її політичним прикриттям: Алжир, Ангола, Бурунді, Екваторіальна Гвінея, Гвінея, Мадагаскар, Мозамбік, Уганда та Зімбабве.

Третя група африканських країн – Марокко, Намібія, Сенегал і ПАР – ймовірно, не згодні з діями Росії, але зберегли свою традицію неприєднання, відмовившись брати участь у голосуванні. Четверта та остання група, яка підтримала більшість резолюцій, складається із демократичних країн Африки: Ботсвана, Кабо-Верде, Гана, Малаві, Маврикій, Нігер, Нігерія, Кенія, Сейшельські острови, Сьєрра-Леоне та Замбія. Звичайно, це не чіткі угруповання. Мотивація кожної країни показує цілеспрямовану, але обмежену присутність Росії на континенті, а також те, наскільки добре Росія, як і раніше, користується повагою в Африці за її підтримку визвольних рухів на континенті та історію протидії неоколоніальній зневазі Заходу.

У процесі комплексного та збалансованого аналізу шляхом підсумовування результатів голосування за п’ять резолюцій, більшість (52%) африканських держав або утрималися від голосування, або фактично зробили те саме, не беручи у ньому участі. Ця роздробленість голосування приголомшила багатьох і викликала різку критику з боку різних західних і навіть деяких африканських країн. Але Африка – це не країна. Результат голосування не мав стати несподіванкою. Це підкреслює відсутність консенсусу в Африці не лише щодо Росії, але й стосовно готовності зайняти колективну позицію між великими країнами, такими як США, Китай та Росія. Африканський союз (АС), представницький орган Африки, висловив свою позицію чіткіше: хоча він і не став безпосередньо засуджувати вторгнення, але закликав Росію поважати міжнародне право та суверенітет України. АС навіть запропонував виступити посередником у переговорах між двома країнами.

У дослідженні 2021 року, проведеному двома незалежними аналітичними центрами державної політики Південної Африки – Південноафриканським інститутом міжнародних відносин та Інститутом досліджень у галузі безпеки, було вивчено дані про голосування Росії та африканських країн у Раді Безпеки ООН (РБ ООН) у період з 2014 по 2020 роки. РБ ООН складається із п’яти постійних членів – Китаю, Франції, Росії, Сполученого Королівства та Сполучених Штатів (P5) – та десяти непостійних членів. З десяти непостійних членів, Африці виділено три місця (A3), але країни виступають як індивідуальні члени, а не від імені АС або його Ради миру та безпеки. Навпаки, ГА ООН є основним директивним органом ООН, до якого входять усі 194 держави-члени з рівним правом голосу.

У той час як Росія була винятком у своїй готовності використовувати право вето або взагалі утримуватися від голосування, африканські країни майже завжди вважали за краще утримуватися від голосування під час розгляду дискусійних резолюцій. У дослідженні наголошується, що відносини між Росією та А3 історично зближалися, але поступово розходяться; Збіг голосів між А3 та Росією впав з 91% у 2014 році до 72% у 2020 році.

Для Росії результат першого голосування став символічною перемогою. Це показало Заходу, що Росія не так ізольована, як багато хто очікував, і що Захід не повинен сприймати підтримку Африки як належне. Справді, Росія вміло створила наратив, який захищає багатополярний світ, у якому нав’язування західних демократичних ідеалів зустрічає опір та поважається ідеологічний суверенітет незахідних націй. Іронія претензій Росії у контексті вторгнення в Україну очевидна, але наратив Москви знаходить підтримку в тих країнах Африки, де повалено колоніальне правління (іноді за підтримки Росії, часто за підтримки світових держав, особливо на Заході та у Центральній Африці).

Втім, природним наслідком розподілу голосів африканських країн є те, що Росія також не повинна сприймати підтримку Африки як належне. Незважаючи на розчарування західних країн з приводу великої кількості африканських країн, які утримались під час голосування, вони чудово усвідомлюють, що така позиція не є мовчазною підтримкою і африканські країни керуються як агентськими, так і глобальними геополітичними міркуваннями.

Мінливий вплив Росії на Африку

Голосування країн у ГА ООН не обов’язково відображає думку громадян цих країн і про це свідчить суспільний резонанс після неучасті кількох країн, таких як ПАР та Уганда, лідери яких поспішили закликати до нейтралітету. Опитування Афробарометра 2021 року засвідчило, що не менше половини респондентів в Африці вважають, що виборні посадові особи не відображають їхні погляди, і ця думка посилюється високим рівнем корупції, слабкими економічними показниками і соціальною нерівністю. Хоча ця думка у жодному разі не є виключно африканською, є й інші ознаки того, що ставлення африканців до Росії стає холоднішим.

Опитування, проведене Gallup серед понад 1000 африканських респондентів у 23 країнах, засвідчило, що рівень схвалення африканським керівництвом Росії, хоч і низький, але залишається стабільно вищим, аніж в інших країнах світу. Росія завжди позиціонувала себе нарівні з африканськими державами, виступаючи проти західного патерналізму і не бажаючи втручатися у внутрішні справи континенту. Це позиціонування у поєднанні з багаторічною підтримкою африканських визвольних рухів, дозволило Росії завоювати доброзичливість не лише серед африканських лідерів, але й серед африканських громадян.

Те ж опитування водночас засвідчило, що африканці надають вищі рейтинги схвалення керівництву США, Китаю та Німеччини — 60%, 52% і 49% відповідно. Після низького показника у 26% у 2017 році, сприйняття африканцями лідерства Росії на континенті почало покращуватися. Це можна пояснити низкою заходів жорсткої та м’якої сили зі сторони РФ, щоб підтримати багатополярну світову концепцію та стати на бік африканських лідерів.

Утім, загальний рейтинг схвалення Росії в Африці штучно завищується у деяких регіонах, зокрема в Західній Африці. Наприклад, Росія має 84-відсотковий рейтинг схвалення у Малі, де найманці з групи Вагнера авантюрно скористалися виходом французьких військ після державного перевороту та повалення тодішнього президента країни Ібрагіма Бубакара Кейта. Було помічено, як малійці виходили на вулиці, розмахуючи російськими прапорами. І це незважаючи на те, що групу Вагнера звинувачували у звірствах та порушенні прав людини в країні, коли понад 350 малійців було вбито у селі Мура. Подібні випадки, коли протестувальники розмахували російськими прапорами, спостерігались у Буркіна-Фасо, Нігері та Центральноафриканській Республіці, і підкреслюють ефективність Росії у маніпуляціях як наративом, так і оптикою. Росія позиціонує війська Вагнера як визволителів від деспотичних режимів, і це охоче сприймається багатостраждальними громадянами, які не підозрюють, що нові уряди майже не відрізняються від попередніх.

Під час турне Африкою (Єгипет, Ефіопія, Республіка Конго та Уганда) у липні 2022 року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров щосили намагався представити проблеми паливної та продовольчої безпеки в Африці як провину західних санкцій, а не російського вторгнення в Україну. Росія доклала чимало зусиль для підтримки свого іміджу в Африці з мінливим успіхом. Опитування, проведене компанією «Афробарометр» у 2021 році, засвідчило, що лише 35% африканських респондентів вважають присутність Росії на континенті позитивною порівняно із 38% у 2020 році. Підтримка Росії у Африці знижується, хоча і повільно.

Гіпотеза, що африканці сприйнятливіші до російської пропаганди, є спрощенням і знеціненням того факту, що Захід, на думку африканців їх ігнорує. Африканські країни вже давно нарікають на економічну та політичну маргіналізацію на міжнародних форумах, таких як ООН, де багато хто почувається непочутим. У континенту немає постійного місця в G20 або в РБ ООН, але це може змінитися з огляду на нещодавню підтримку міністрами закордонних справ Німеччини та Франції двох постійних африканських місць у РБ ООН. Крім того, президент США Джо Байден підтримав пропозицію Африки про одне постійне місце в РБ ООН, хоча і без права вето.

Члени африканської діаспори не лише почуваються проігнорованими, але й регулярно стикаються з проявами расизму та ксенофобії у Великій Британії, Європі та Китаї, причому два останні випадки трапились у Китаї та в Україні. У Гуанчжоу у розпал пандемії коронавірусу африканців виселяли домовласники, відмовляли в обслуговуванні у ресторані та примусово тестували на коронавірус. На початку війни в Україні африканських студентів та фахівців, які намагалися втекти від бойових дій, висаджували з автобусів та потягів, щоб звільнити місце для громадян України. Зображення таких інцидентів були поширені у соціальних мережах і таким чином, зменшували співчуття африканців до тяжкого становища України.

Росія ефективно використовує цю думку, використовуючи натяки на правду разом з відвертою пропагандою, яка дає як африканським громадянам, так і лідерам цих країн почуття значущості, навіть якщо Африка є менш пріоритетною для Росії у глобальній силовій грі. Для Росії Африка — це корисний театр, в якому вона може відвернути увагу Заходу від власних регіональних амбіцій і змусити західні країни більш витончено розподіляти свої дипломатичні, військові та фінансові ресурси, щоб заспокоїти побоювання з приводу присутності Росії на континенті. Все це робиться за рахунок використання дуже обмежених російських ресурсів, більшість яких перебуває у приватній власності, та у процесі видобутку корисних копалин та багатств.

Російська африканська платіжка

На відміну від деяких інших європейських країн (таких як Франція, Італія, Португалія та Великобританія), у Росії ніколи не було формальної колоніальної присутності в Африці, хоча вона має глибоку та жорстоку колоніальну історію в Центральній Азії, на Кавказі та у Східній Європі. Географічна ізоляція Росії від доступу до континенту і той факт, що багато європейських країн випередили її в Африці, означали, що Москві доведеться змінити курс, аби закріпитися на континенті. Росія розробила хитріші засоби для отримання багатства з Африки та збільшення свого стратегічного охоплення та впливу. Радянський Союз наголошував на власній винятковості, яку поділяло багато африканських країн, і використав їх співчуття, аби поширити свій вплив і, у деяких випадках, сформувати мережі патронажу серед політичної еліти. Важливо відзначити, що африканські лідери не просто пасивно приймали їхні пропозиції, але й вимагали їх. Ця модель простежується до наших днів і продовжує залишатися простим, але дуже ефективним способом охоплення осіб, які приймають рішення, та впливових посередників, що дозволяють чинити величезний вплив та отримувати прибуток за дуже невеликих інвестицій. З погляду традиційних двосторонніх угод (таких як інвестиції, допомога чи торгівля) Росія пропонує обмаль економічних вигод, але залишається впливовою.

Різновиди фінансового впливу

Інвестиції: Загалом російські інвестиції становлять менше 1% прямих іноземних інвестицій в Африку, що набагато менше, аніж інвестиції з Європи, Північної Америки та країн Азії. У 2019 році прямі іноземні інвестиції Росії становили менш ніж одну шосту від інвестицій найбільшого інвестора – Нідерландів, і лише 20% від того, що Китай вклав у континент того ж року. Це також значно менше, аніж інвестиції Південної Африки і Маврикія на континенті. Як і більшість інших країн, Росія майже повністю зосередила свої інвестиції на видобутку ресурсів та енергії.

Допомога: Російська пряма допомога також мізерна, в основному символічна і, зазвичай, надається у формі списання боргів або допомоги у гуманітарних кризах, часто у натуральній формі. У перші дні пандемії коронавірусу, МНС Росії надав 25 тонн засобів індивідуального захисту, медичних виробів, а також активно просував свою вакцину «Супутник V» по всьому континенту. Щоправда, ця вакцина коштувала дорого і викликала побоювання з приводу її безпеки та ефективності.

Торгівля: У 2020 році товарообіг між Росією та Африкою досяг 14 мільярдів доларів, що становить близько 2% від загального обсягу торгівлі континенту і це набагато менше порівняно з показниками таких країн, як Китай, Франція, Індія та США. Крім того, торговельні відносини є повністю асиметричними. Росія експортувала на континент товарів і послуг на 12,4 млрд доларів, а імпортувала лише на 1,63 млрд доларів, внаслідок чого торговий дефіцит Африки склав майже 11 млрд доларів.

Майже повні 30% африканського імпорту з Росії становлять пшениця та зернові, які купують такі країни, як Алжир, Єгипет, Кенія, Нігерія, Танзанія, Південна Африка та Судан. Корисні копалини, такі як паливо, хімікати та газ, становлять ще 20% російського експорту на континент. Зі свого боку, Африка експортує до Росії переважно сільськогосподарську продукцію.

Якщо інвестиції, допомога та економічні відносини між Росією та африканськими країнами настільки слабкі, то що зробило їх такими тісними?

Брати по зброї

Більшість балансу російського експорту до Африки становить військова техніка і озброєння. Справді, Москва вже понад 10 років є найбільшим продавцем зброї на континенті, і майже половина всього військового імпорту Африки становить Росія, а 20% всіх продажів російської зброї припадає на Африку. Варто визнати, що ці цифри спотворені продажами до Алжиру та Єгипту, на яких у сукупності припадає більше половини імпорту російської зброї до Африки. Сюди входять танки, винищувачі МІГ, військові кораблі, вертольоти, ракети та стрілецька зброя. Масштаби продажу російської зброї на континент є значно більшими порівняно з такими країнами, як США (16%), Франція (16%), Китай (10%) та Німеччина (6%). Москва обіцяла створити на континенті спільні підприємства з виробництва або обслуговування озброєнь, але загалом не виконала своїх обіцянок про передачу будь-яких технологічних можливостей.

З 2010 року Росія постачала зброю у понад 18 африканських країн, зокрема до Південної, Північної та Центральної Африки. Найбільшими покупцями російської зброї на континенті є Алжир, Ангола, Буркіна-Фасо, Єгипет, Ефіопія, Марокко та Уганда. Прикметно, що переважна більшість цих країн утрималася під час голосування проти Росії у резолюціях ГА ООН у 2022 році. Лише за останні два роки російська державна аерокосмічна та оборонна компанія «Рособоронекспорт» підписала контракти на суму понад 3 мільярди доларів з африканськими державами. Російська зброя користується попитом в Африці не лише тому, що вона дешевша порівняно із західною. Процес її придбання не супроводжується попередніми умовами щодо дотримання прав людини. Коли адміністрація колишнього президента США Барака Обами і багато урядів США відмовилися продавати винищувачі та ударні вертольоти Нігерії з міркувань порушення прав людини, Росія втрутилася, щоб активно просувати свої оборонні можливості.

Це не просто обладнання. Військова присутність Росії на континенті поширюється на технічне обслуговування та навчання. Найвідомішим постачальником цих послуг є група Вагнера, яка допомагає розширювати вплив Росії на континенті задля видобутку корисних копалин та ресурсів. Група Вагнера також експлуатувала законні претензії деяких африканських держав до Європи (насамперед, до Франції), особливо у країнах Західної Африки, таких як Буркіна-Фасо та Малі. Багато невдоволень мають історичне коріння, але останнім часом вони зосереджені на нездатності західних союзників подолати нестабільність у регіоні, і це спонукало африканські країни звернутися за підтримкою до Вагнера. В обмін на підтримку хитких режимів, Група Вагнера і, відповідно, Росія отримують концесії на видобуток корисних копалин (наприклад, на нафту, золото, алмази, боксити, літій та хром).

Безумовно, Росія пропонує цінні та взаємовигідні торговельні й технологічні можливості у кількох ключових африканських галузях, але найбільшу увагу привертають мерзенніші та неписані угоди про співпрацю. Є гучні справи, в яких Росія також використовувала метод залицяння і захоплення лояльних політичних еліт, які симпатизують Росії, мають міцні історичні стосунки з цією країною або незадоволені іншими зовнішніми силами. Це стратегія з низьким рівнем ризику та високим ступенем ймовірності заперечення, яка у разі успіху приносить величезний прибуток. Крім того, багато цих еліт активно звертаються до Росії, щоб просувати свої власні внутрішні плани. Колишній президент ПАР Джейкоб Зума, який знайшов притулок і пройшов військову підготовку у Росії під час апартеїду, проштовхнув угоду на 76 мільярдів доларів з атомної енергетики з Росатомом. Угода була зрештою зірвана надійною системою стримувань та противаг Південної Африки, галасливою громадськістю та кількома непідкупними політиками в Національному казначействі Південної Африки.

Єгипет, де Росатом вже розпочав роботи з будівництва атомної електростанції вартістю 29 мільярдів доларів, взяв у борг у Росії 85% коштів для фінансування угоди. Енергетична дипломатія виявилася для Росії ефективним інструментом в африканських країнах, де постачання електроенергії є нестабільним. Росія підписала угоди про співробітництво в ядерній галузі з 18 країнами (третина континенту), зокрема такими як Ефіопія, Гана, Нігерія, Руанда, Судан і Замбія.

Президент Центральноафриканської Республіки Фостен-Арканж Туадера має російських охоронців, а колишній співробітник Федеральної служби безпеки Росії Валерій Захаров виступає його радником з національної безпеки. Президент Мозамбіку Філіпе Ньюсі підписав кілька енергетичних угод з Росією у 2019 році і запросив найманців Вагнера допомогти придушити повстанців з ІДІЛ на півночі країни. Також Росія активно використовує дезінформаційні кампанії у соціальних мережах (Facebook й Twitter), щоб викликати нестабільність в африканських країнах. Коли Південна Африка не проголосувала разом з Росією на Генеральній Асамблеї ООН, боти у Твіттері почали використовувати хештеги #iStandWithRussia та #iStandWithPutin.

Уявна модель майбутнього: наслідки для Африки

Росія, принаймні, надає вагомості і намагається почути голос Африки, яку усунули на узбіччя світової геополітичної сцени. Росія експлуатує мізерний вплив Африки у світовій економіці та глобальному управлінні, використовуючи власний маргінальний статус на світовій арені та пропонуючи перебільшені переваги. Африка перестала бути пасивним центром уваги Росії. Ключова загроза для Росії полягає в тому, що ностальгія за старим Радянським Союзом згасає разом із поколінням африканських лідерів, які отримували з цього зиск. Молодші покоління африканців (що становлять більшу частину населення, оскільки середній вік на континенті – менше 20 років) зросли тоді, коли в Росії була лише оболонка радянського авторитету. Вторгнення до Криму та України не дозволили Росії завоювати прихильність в африканських країнах, які так багато пожертвували заради суверенітету та незалежності на континенті, який повільно рухається до демократії й розвитку.

Навіть у впливових африканських лідерів викликає занепокоєння боротьба Росії за панування в Україні, де їй чинить опір набагато менша армія. Ці лідери, по суті, поклали всі яйця до російського кошика, тому санкції проти їхніх країн, можуть призвести до зворотних результатів. Те, що російська «спеціальна військова операція» в Україні перетворилася на війну, кінця якої не видно, оголило недоліки російської армії та озброєнь. Збройні сили Росії були послаблені десятиліттями недофінансування та стратегічними прорахунками. Військові партнери в Африці гостро усвідомлюють, що Росія втратила свою військову перевагу і буде змушена зосередити ресурси (фінансові, військові та кадрові) на війні в Україні, не виконуючи свої зобов’язання перед африканськими державами.

Справді, у разі поразки, Росія врешті-решт буде змушена відступити, перегрупуватися, консолідувати свої активи та піти з Африки. Це залишило б багато авторитарних режимів на континенті беззахисними перед викликами з боку їхніх суперників і, зрештою, стало б дестабілізуючим фактором для громадян цих країн.

Заходу варто пам’ятати, що африканські країни не сприйматимуть вказівок, з ким вони можуть і не можуть взаємодіяти. Західним урядам потрібно буде довіряти Африці у геополітичних питаннях, а не засуджувати суверенну позицію країн, які почуваються непоміченими та проігнорованими.

Таким чином, позиція неприєднання у ГА ООН є найпрагматичнішим курсом для багатьох африканських країн. Африка усвідомлює, що можливості, вплив та присутність Росії на континенті будуть зведені нанівець, внаслідок виснаження її фінансових, військових та кадрових ресурсів в Україні. Важливо не перебільшувати роль Росії в Африці і визнати, що її присутність на континенті обумовлена опортунізмом. Росія не вкладає значних коштів в Африку і континент не входить до її стратегічних геополітичних пріоритетів. Щойно ризики переважать вигоди, Росія може покинути Африку і це не віщує нічого доброго.