Напад Росії на Україну стане справжнім випробуванням для Польщі

Польській владі врешті-решт потрібно усвідомити, що суверенітет їх країни під загрозою зі Сходу, а не з Євросоюзу, і пояснити це Угорщині

Павло Коваль

Павло Коваль, екс-заступник міністра закордонних справ Польщі в інтерв’ю Onet заявив, що в разі нападу Росії на Україну, Польща потрапить у скрутну ситуацію, яка стане справжнім випробування вогнем для її дипломатії. Foreign Ukraine пропонує ознайомитись з найцікавішими фрагментами цього інтерв’ю.

Які сценарії розвитку ситуації на російсько-українському кордоні? Я бачу три основних: по-перше, окупація Донбасу росіянами для з’єднання з Кримом. По-друге, захоплення Одеси та Придністров’я, тобто фактичне знищення Молдови. По-третє, дістатися до Києва або навіть захопити всю Україну, а це означає танки на нашому кордоні, а Франція чи Німеччина уже не зможуть робити вигляд, що нічого не трапилось?

Павло Коваль: Є таке російське слово «показуха». Це спроба приховати поганий стан речей і показати себе в найкращому світлі, в даному випадку для того, щоб когось залякати. Можливо, Кремль демонструє силу і лякає, бо хоче щось форсувати? Сценарій залякування Заходу досі є найбільш вірогідним. Коли в ефірі з’являється інформація про евакуацію російських дипломатів та їхніх сімей з України, треба запитати, чому про це всі знають. Можливо, росіяни просто хочуть, щоб про це дізнався світ? Усе це створює атмосферу підвищеної напруженості, щоб люди на Заході тиснули на своїх політиків заради налагодження відносин із Кремлем. Проте, не потрібно відкидати і військові сценарії.

Ви хочете сказати, що Путін блефує? То чому Росія виглядає такою розгубленою?

Павло Коваль: Росія зловила момент. Американці дали занадто багато сигналів, що вони зосереджені лише на Китаї і дбають про нейтралітет щодо Росії, а можливо, навіть підтримують її. Тож хтось у Кремлі зрозумів, що настав їхній час і почались торги. Зараз або ніколи. Це розумна гра росіян далеко за межами їхніх можливостей.

Путін просякнутий посткомуністичним імперіалізмом?

Павло Коваль: У психологічному плані це виглядає так: у Путіна – манія імператора і він робить ставки далеко за межами можливого, а Захід перебуває у депресивній фазі і недооцінює свої здібності. І за таких парадоксів, насправді, може статися війна, бо в політиці важливе сприйняття реальності, навіть якщо воно не є об’єктивним.

Отже, це – психологічна та інформаційна війна?

Павло Коваль: Російська пропаганда є частиною психологічної війни. Чи буде від цього реальний конфлікт? Важко сказати. Війна вже триває, тільки економічна та пропагандистська. Вона може перекинутись на поле технологій. Наслідки все одно будуть погані.

Що саме ви маєте на увазі?

Павло Коваль: Це вже помітно на прикладі цін на енергоносії. Це, у свою чергу, призводить до погіршення політичної ситуації та нестабільності в багатьох країнах, і не лише в Європі, наприклад у Казахстані. Отже, бачимо, наскільки важливим є цей інструмент впливу на внутрішнє становище різних країн. Крім того, є проблеми з транспортуванням багатьох товарів і продуктів, а також проблеми з транспортуванням сировини із Середньої Азії, про що не кажуть публічно. Проблеми будуть тільки наростати. Ми є свідками конфлікту, нам поки невідомого. Причин для занепокоєння багато. Ось чому західні уряди не повинні сіяти пропаганду війни. Польська влада також має показати, що готова до різних сценаріїв на випадок дипломатичних, військових, економічних та різного роду диверсій, тому що треба відверто сказати: кожен сценарій війни небезпечний для нас. Тим паче, що ми поки не знаємо, як Китай відреагує на поточну ситуацію. Однак не будемо гратися з тим, хто кого лякатиме. Давайте голосно запитаємо, чи має польський уряд таку політичну позицію в НАТО, такий контакт з німцями, французами, британцями чи американцями, щоб вплинути на їхню реакцію у разі нападу Росії на Україну в будь-якому вимірі? Чи спостерігаємо ми за ситуацією в Грузії та Молдові? Адже ці країни теж під прицілом. Кожен із сценаріїв війни на Сході матиме негативний вплив на становище Польщі. Можливо, нашим міністрам пора врешті-решт усвідомити, що наш суверенітет під загрозою зі Сходу, а не з боку Євросоюзу, і пояснити це «братам» в Угорщині?

Що ми повинні їм сказати?

Павло Коваль: Угорці грають у східну політику, як п’яний заєць у капусті.

Також в контексті російсько-українського конфлікту?

Павло Коваль: По-перше, Будапешт розігрує питання угорської меншини проти України і це ще більше її послаблює. По-друге, міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто, відомий своїми критичними заявами щодо ЄС та Заходу, нещодавно був нагороджений орденом Дружби Володимира Путіна під час найглибшої кризи у відносинах з Росією за останні десятиліття. По-третє, йдеться про вихваляння російських інтервенцій чи будівництва газопроводу «Північний потік-2». Поклоніння Кремлю — важливий елемент сучасної політики Угорщини.

… яка єдина в Європі прагне змінити кордони?

Павло Коваль: Орбан керується обуренням від Тріанонського договору 1920 року, який передбачав обмеження «великої Угорщини» невеликою країною та бажанням зберегти владу. Угорська еліта також страждає на імперську манію. Пам’ятаєте візит прем’єр-міністра Моравецького до Будапешта? Прем’єр-міністр Орбан приймав його у кабінеті з мапою Великої Угорщини на стіні. Тоді всі сміялися, але у Моравецького не вистачило сміливості, аби сказати, що Польщі на цій карті не було до 1918 року. Чи можете ви уявити, що польський прем’єр вітає інших лідерів біля мапи Польщі до 1772 року чи до 1939 року? Ось як це закінчується, коли ви вчасно не відреагуєте на політичне шаленство ваших союзників. Назвемо це своїми іменами – тепер союзником у політичних ідеях Будапешта є не хто інший, як Володимир Путін. Бо це дає примарні шанси повернутися до кордонів на історичних мапах Угорщини.

Президент Росії запропонує Орбану брати участь у розділі України? Це може надихнути угорського лідера, який потребує успіху, але має об’єднану опозицію проти себе і його результати роботи далеко не ідеальні?

Павло Коваль: Росіяни мислять імперськими термінами, а тому хотіли б, щоб їхня держава включила ту частину України, яка входила до складу Російської імперії, і готові «поділитися» рештою. Не будемо ігнорувати сигнали з Будапешта та Москви, бо вони містять велику небезпеку для Польщі та Європи. Імперську манію потрібно лікувати міжнародним правом і твердістю позиції, а не плекати.

Російсько-угорські пакти можуть розірвати Європейський Союз зсередини?

Павло Коваль: Проблема в іншому. Чітко видно, як посилюються зв’язки у трикутнику Франція-Німеччина-Італія, що означає поглиблену інтеграцію часів Європейського співтовариства вугілля та сталі. Створюється нове жорстке ядро: Франція і Німеччина, пов’язані Єлисейським і Аахенським договором, Італія і Франція, пов’язані спеціальним Флоринським договором, а навколо них – група менших держав. На сконструйованому таким чином Заході немає місця для Польщі. Тому в наших інтересах якнайшвидше повернутися до гри в ЄС і вести політику, щоб найважливішим був договір про ЄС, а не Аахенський, Єлисейський чи Флорінівський договори.

З якими ще геополітичними наслідками ми можемо зіткнутись у разі вторгнення Росії в Україну?

Павло Коваль: Це буде величезний стрес-тест в умовах слабкості нашої країни на міжнародній арені. Це буде випробування вогнем для польської дипломатії. Тому я дивуюся з нашої влади, яка час від часу відкриває нові фронти боротьби у внутрішній політиці.

А як щодо нашої східної політики? Незважаючи на те, що ми межуємо з Україною та Росією, у Берліні держсекретар Ентоні Блінкен розмовляє з Францією та Великобританією.

Павло Коваль: «Da liegt der Hund begraben» («ось де собака похована» — переклад редактора). Моє улюблене німецьке прислів’я добре описує це. Наш вплив на східну політику ЄС і НАТО зменшився. Правило просте – ви хочете бути партнером у вирішенні проблем навколо України? Тож потрібно бути сильнішим у грі за місце на Заході. Йдеться не тільки про формальний статус – він у нас є. Йдеться також про реальну позицію Польщі.

Тож як відреагує Захід? Як поведуть себе американці? З одного боку, Джо Байден заявляє, що «Росія нападе на Україну» і «Путін дорого заплатить за це». І в такій ситуації він вирішив збільшити кількість американських солдатів у Польщі та Румунії?

Павло Коваль: Мабуть, це був перший раз, коли Байден хотів показати, що у нього є яйця. Здається, він нарешті зрозумів, що без жорсткої відповіді нічого не вийде.

І вас не бентежать його слова про реакцію НАТО, яка може залежати від того, чи розпочне Росія повномасштабний наступ на Україну або просто «дрібне вторгнення», про що йому одразу нагадали?

Павло Коваль: Проте в американській риториці є прогрес. Без чіткого «ні» з боку американців Путін не зупиниться. Так робили росіяни з часів Другої світової війни. Їхню манію перериває лише тверде «ні» Вашингтона. Я вважаю, що сигнали адміністрації Байдена в контексті загрози з боку Москви стають більш позитивними з нашої точки зору. На нещодавній зустрічі США та Росії чиновники Кремля почули, що їхні умови неприйнятні. Це також з ентузіазмом сприйняли в Польщі. Проблема в тому, що вони самі задають тон політичній дискусії з Кремлем, а не просто відповідають на ідеї Москви. Я також думаю, що американці можуть мати хороші джерела інформації в оточенні Володимира Путіна. Тому вони усвідомлюють небезпеку. Все свідчить про те, що Путін ухвалює рішення або особисто, або в дуже обмеженому колі людей. У Радянському Союзі, який був тоталітарною державою, рішення певною мірою ухвалювались колегіально в секретаріаті чи політичному бюро комуністичної партії.

А як щодо «Північного потоку-2»? У грудні 2021 року Олаф Шольц сказав, що газопровід є «приватним економічним проектом», а зараз змінив свою позицію?

Павло Коваль: Сьогодні проблема з цим проектом настільки очевидна, що він буде постійним вагомим аргументом у наших дискусіях з Німеччиною щодо політики стосовно Росії. Польський прем’єр-міністр замість того, щоб цілу годину говорити канцлеру Шольцу про те, що він асоціює ЄС із СРСР, краще сказав би, що хоче Польща. Можливо, Німеччині потрібно запропонувати якусь велику нову політичну угоду у сфері енергетичної безпеки? Наразі коли канцлер розмовляє з президентом Макроном, він відчуває політичну специфіку та очікування, а коли приїжджає до Варшави, то починаються розмови про те, який поганий Євросоюз та Німеччина.