Під час війни в Афганістані було принесено в жертву велику кількість молодих росіян і багато родин жили в постійному страху, що їхніх синів заберуть до армії: аналогічна ситуація може повторитись і в Україні

В інтерв’ю російським ЗМІ 28 січня 2022 року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров сказав: «Якщо це залежатиме від Російської Федерації, то війни не буде». Він також припустив, що в офіційних відповідях США та НАТО на вимоги Росії були «зерна раціональності». Для деяких західних експертів, коментарі Лаврова були обнадійливою ознакою того, що Кремль досягнув своїх проміжних цілей і, можливо, змінює курс. Зокрема, президент Росії Володимир Путін, перекинувши понад 100 000 військовослужбовців до кордону з Україною та висунувши ультиматум, змусив США та НАТО вступити у діалог із Москвою. Таким чином, весь цей час російський уряд свідомо балансував на межі війни, практично не залишивши США та їх союзникам іншого вибору, окрім рівноправних перемовин.

Про це йдеться в аналітичній публікації Андрія Колеснікова, старшого наукового співробітника та керівника департаменту внутрішньої політики та інституційних програм Центру Карнегі на сторінках Foreign Affairs, повідомляє Foreign Ukraine.

Проте, для більшості російської громадськості дії Кремля виглядали зовсім інакше. На тлі поширеного суспільного занепокоєння з приводу економічної ситуації та пандемії COVID-19, а також зростаючих побоювань щодо великомасштабної війни, російський уряд, схоже, з головою занурився у непотрібну і, можливо, безглузду конфронтацію із Заходом. Для російських вух навіть нещодавня миротворча промова Лаврова лунає тривожно. Як продовжив міністр закордонних справ, «ми не хочемо війни, але ми також не дозволимо нікому зневажати наші інтереси чи ігнорувати їх». Ці слова знайомі у Росії. Вони нагадують текст популярної радянської пісні часів Другої світової війни «Якщо завтра війна»:

• Ми не хочемо війни, але будемо захищатись,
• Ми по праву зміцнюємо свою оборону,
• Ми розіб’ємо нашого ворога на ворожій землі,
• Малою кров’ю і могутнім ударом!

Невдовзі Радянський Союз напав на Фінляндію. Як і у випадку з Фінляндією у 1939 році, Кремль продовжує говорити, що хоче уникнути конфлікту, але, схоже, робить усе можливе, щоб його спровокувати. Часто ходять чутки про спроби Росії створити привід для війни, зокрема пов’язаний із фейковим відео про напад українців на мирне населення Донбасу. Аналогічна тактика спровокувала війну з Фінляндією.

Протягом кількох тижнів аналізу пересувань російських військ та очевидних мотивів Путіна для нарощування військової сили, порівняно мало уваги приділялося тому, що прості росіяни думають про розвиток сучасних подій. Але багато цікавих фактів можна дізнатись з нещодавніх соціологічних опитувань. За багатьма ознаками росіяни, зокрема ті, хто загалом підтримує Путіна, ставляться до конфлікту з Україною вкрай двояко. Деякі росіяни побоюються серйозних економічних наслідків; Враховуючи ту роль, яку Україна грає в російській культурі та історії, дехто побоюється, що війна означатиме, що Росія «воює із собою» (як висловився рок-ідол «Перестройки» Борис Гребенщиков у 1987 році). Для Путіна, який має переобратися через два роки, ці внутрішні тривоги мають важливе значення. Якщо Росія вступить у затяжну війну з Україною, це може поставити під загрозу народну підтримку, на яку він опирався понад 20 років.

Прийдешня економічна криза

Зовні видається, що багато росіян підтримують войовничу позицію Кремля щодо Заходу. Маргарита Симоньян, голова російської мережі новин RT, поставила питання Лаврову, яке задавали їй фоловери у соціальних мережах: «Коли ми вдаримо по Вашингтону?» Хоча власні яструбині погляди Симоньян сприяли появі таких питань, основна позиція Кремля щодо захисту від західного вторгнення часто знаходить підтримку. Як прокоментував один із респондентів нещодавнього опитування, «Росії доведеться відреагувати. . . Нас щипають з усіх боків; вони кусають нас. Що ми повинні робити? Здатись?

Є також прецедент того, як наполеглива зовнішня політика Кремля заручилася підтримкою населення всередині країни. У 2014 році після анексії Криму, рейтинг громадського схвалення Путіна злетів до небес. Для багатьох Кримський півострів має особливе значення. Для середньостатистичного росіянина, це російська імперська територія з російськомовним населенням та найважливішою військовою базою у Севастополі. Таким чином, захоплення Криму сприймалося багатьма росіянами, як важлива втіха за крах радянської імперії та виправлення історичної несправедливості.

Але на відміну від нинішньої кризи в Україні, анексія Криму не спричинила збройного протистояння. Путін повернув півострів, як це зробила Катерина Велика у 1783 році, без жодного пострілу. На противагу цьому, будь-яка кампанія з відновлення російської влади в Україні зараз здається бурхливою та затяжною. Зрештою, війна й тупикова ситуація на сході України, які настали після Кримської кампанії у 2014 році, вже забрали життя тисяч людей, зокрема невизначеної кількості російських військовослужбовців та бойовиків-добровольців.

Згодом це призвело до розуміння у Росії, що наступ в Україні не спрацює так успішно, як у Криму. Росіяни знають, що це справжня війна з жертвами. І перед таким конфліктом вони набагато амбівалентніші. Прикметно, що у квітні 2021 року, під час первісного нарощування російських військ на кордоні зі сходом України, громадська думка про російські військові дії розділилася порівну: 43% респондентів сказали, що Росія має втручатися в Україну, і стільки ж сказали, що не має.

Побоювання росіян з приводу війни ще очевидніші в іншому нещодавньому опитуванні, проведеному «Левада-центром» у грудні 2021 року. Багато росіян висловлюють втому від постійного перебування у стані конфронтації із Заходом та Україною. Рушійною силою цього глибокого занепокоєння є те, що Росія невдовзі може мати масштабні економічні витрати від конфронтації із Заходом. Відсоток населення, який вважає, що «економічна криза» в Росії можлива у 2022 році, значно збільшився порівняно з 2021 роком – з 50% до 64%.

Зростаючий економічний песимізм, схоже, тісно пов’язаний із припущеннями про можливу війну. Частка росіян, які очікують на «збройний конфлікт із сусідньою країною» у 2022 році, збільшилася на 14%. І, враховуючи поточну ситуацію в Україні, кількість тих, хто очікує на війну зі США чи НАТО у 2022 році, зросла майже вдвічі. Страх перед новою світовою війною серед росіян посів друге місце після страху перед хворобою родичів та дітей. Згідно з опитуванням, 56% росіян заявили, що побоюються нової світової війни, а ще 14% вказали, що вони стурбовані нею.

Навіть без фактичної війни, прогнози російського ВВП та інфляції на 2022 рік уже невтішні. В останні тижні конфронтація із Заходом послабила рубль, який залишався відносно стабільним у 2021 році, та завдала збитків російським фондовим ринкам. Похмурі споживчі настрої посилюються побоюваннями, що нові західні санкції можуть залишити Росію без вільноконвертованої валюти або доступу до міжнародної платіжної системи SWIFT.

Загалом західні санкції не вплинули на ставлення звичайних росіян до політики Кремля: лише 46% росіян вважають, що санкції вплинуть на населення. Однак це може швидко змінитись. У нещодавньому звіті, економісти з вашингтонського Інституту міжнародних фінансів дійшли висновку, що припинення доступу до SWIFT різко обмежить можливості звичайних росіян проводити міжнародні фінансові операції. А Євсей Гурвіч, голова незалежної московської економічної дослідницької організації «Економічна експертна група», заявив: «якщо санкції буде розширено, зростання економіки Росії зупиниться або піде в мінус».

«Бомбардування Воронєжу»

Зараз найбільше занепокоєння у багатьох росіян викликає характер конфлікту з Україною. Радянський Союз проводив опосередковані війни зі Сполученими Штатами в Кореї, на Близькому Сході та у В’єтнамі, але це були віддалені території з населенням, яке не пов’язане з Росією. Під час цих конфліктів росіяни, як правило, підтримували війни, але мало хто, крім професійних військових, знав про справжні масштаби участі СРСР. Винятком було вторгнення до Афганістану у 1979 році, яке сильно підірвало Радянський Союз як у моральному, так і у фінансовому плані. Крім того, Афганістан мав спільний кордон із Радянським Союзом, як сьогодні Україна має кордон із Російською Федерацією, і війну не можна було ігнорувати. Під час афганського конфлікту було принесено в жертву велику кількість молодих росіян, і багато родин жили в постійному страху, що їхніх синів заберуть до армії.

Як і у випадку з війною в Афганістані, багато росіян побоюються, що війна в Україні навряд чи буде безкровною, і переживають за своїх чоловіків. Україна зовсім поруч. І хоча багато росіян мають родинні зв’язки з українцями, вони не поділяють точку зору Путіна про те, що українці та росіяни — це один народ. Згідно з нещодавнім спільним опитуванням Левади та Київського міжнародного інституту соціології, 51% росіян вважають, що Росія та Україна мають бути незалежними, але дружніми державами «без віз та кордону». Такої ж думки дотримується приблизно така сама частка українців — 49%. Лише 16% росіян та 6% українців підтримують ідею єдиної держави. Прикметно, що дві третини росіян віком від 18 до 24 років – ті, хто швидше за все, братимуть участь у путінській війні — позитивно ставляться до України.

Досі зовнішня політика Путіна, як правило, зміцнювала його популярність. Разом з анексією Криму, росіяни загалом схвалювали підтримку Кремлем сепаратистських регіонів східної України. Кожна військова операція після короткої війни з Грузією у серпні 2008 року, включаючи російську кампанію в Сирії, або підвищувала або підтримувала рейтинги схвалення Путіна та Кремля. Але багатьом росіянам відома й інша закономірність, яка дуже часто супроводжувала іноземне втручання як за радянських часів, так і за часів правління Путіна: російські військові дії часто співпадали з посиленням репресій та економічною кризою. Коли, наприклад, у 1968 році Радянський Союз напав на Чехословаччину, у Росії домінували політичні репресії. Було посилено тиск на дисидентів, а економічні реформи тодішнього радянського прем’єра Олексія Косигіна зупинились. Катастрофічне вторгнення в Афганістан, яке спричинило величезні збитки російській економіці, прискорило розпад Радянського Союзу. Анексія Криму у 2014 році також призвела до нового тиску на громадянське суспільство та безжального придушення політичної опозиції в Росії.

Після анексії Криму, російська економіка також почала стагнувати. На тлі західних санкцій й тривалого падіння цін на нафту, реальні доходи росіян падали впродовж 7 років. У сучасній російській мові є вислів для такої саморуйнівної поведінки: «бомбардування Воронєжа», де «Воронєж» – символ типового російського міста. Війна з НАТО, внаслідок якої гине багато росіян та погіршується їх економічне та політичне становище, є чудовим прикладом бомбардування Воронєжа.

Ціна для Путіна

Поки що неясно, чи вплине ставлення громадськості на дії Кремля в Україні. Останніми роками, зокрема за останні 6 місяців 2021 року, рейтинги Путіна практично не змінилися. Хоча рейтинги Путіна не можна порівнювати з рейтингами західних лідерів з огляду на відсутність будь-якої ефективної опозиції в Росії, Путін, як і раніше, користується схваленням понад 60% населення. І він переконаний, що, по-перше, повернення України у сферу впливу Росії та перетворення її на буферну державу — це досяжна мета, а по-друге, рух до цієї мети може зберегти та зміцнити його популярність в Росії.

Досі йому це вдавалося. Він тримав світ у стані напруги та невизначеності, суттєво не втрачаючи підтримки у Росії. І нині у Росії немає організованого руху проти війни. Але це може швидко змінитись у разі військового конфлікту. Одне здається очевидним: росіяни не хочуть платити високу ціну за війну. Кремль завжди побоювався «кольорової революції» всередині Росії, припускаючи, що її можуть влаштувати ліберальні критики режиму. Але велика загроза може надходити від звичайних росіян, які незадоволені економічною ситуацією, зокрема від тих, хто голосував за комуністів на нещодавніх парламентських виборах. Якщо достатня кількість росіян переконається, що війна чи перспектива війни загрожують їхньому економічному існуванню, підтримка режиму може зменшитись.

Чи це вплине на мислення у Кремлі, невідомо. Путін прогнозує, що вигоди від відновлення російської імперії переважають будь-які політичні витрати. Але якщо він це зробить, то може не тільки ще більше відштовхнути українців від Росії, але й відштовхнути росіян від Кремля.